Чому важливі муніципальні програми з підтримка жертв домашнього насильства

Катерина Власюк, сімейний адвокат

 

Нещодавно Київрада затвердила програму протидії домашньому насильству до 2024 року. На думку ініціаторів документу, це дозволить підтримати та захистити тих, хто потерпає від фізичного, психологічного та сексуального насильства.

Програма, зокрема, передбачає створення мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, що працюватимуть спільно з поліцією та надаватимуть постраждалим комплексну соціально-психологічну допомогу. Також планується створити ще один притулок для постраждалих, денний Центр підтримки на Лівому березі, де працюватимуть психологи, юристи, соціальні працівники, що надаватимуть підтримку жертвам та реальні рекомендації, як діяти у конкретній ситуації. Паралельно будуть створюватися програми психологічної реабілітації та соціальної адаптації до повноцінного соціального життя. Наприклад, навчальні курси, які дозволять пройти перекваліфікацію та навчити новій професії, щоб здобути матеріальну незалежність.

Проблема й справді дуже актуальна. Лише у новорічні свята 2021 року було зафіксовано понад 700 звернень через домашнє насилля. А з початку 2020 року, за даними офісу Генпрокурора, було зареєстровано 2,7 тисячі правопорушень.

Проблема не лише у безпрецедентній кількості випадків такого насильства. Але й у ставленні суспільства до цієї проблеми. Наприклад, за даними ООН, 29% українців впевнені, що жінка сама провокує насильство, коли, наприклад, яскраво одягається і таким чином "подає" певні сигнали потенційним зловмисникам. Крім того, більшість переконана, що жертвами насильства можуть стати лише жінки та діти – як найбільш вразливі категорії, фінансово залежні від домашнього тирана. Це відповідає дійсності, проте останнім часом фіксується все більше звернень і від чоловіків, які потерпають від різного роду насильства.

Більше того, чимало людей навіть не усвідомлюють, що кожного дня піддаються психологічним атакам. Такі люди бояться звертатися до правоохоронних органів, не хочуть розголосу, побоюються осуду суспільства. Адже оце наше "сама винна" - глибоко сидить у підсвідомості і стримує жінку звертатися по допомогу.

Звісно, процес поволі, але йде: в Україні вже 4 роки діє Закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", а нещодавно Верховна Рада у першому читанні прийняла законопроєкт про посилення відповідальності за цей злочин. Згідно із законом виписуються адміністративні протоколи, відкриваються кримінальні справи, виносяться обмежувальні приписи. І кривдники після цих заходів переважно перестають розпускати руки або здійснювати моральний пресинг.

Але не вистачає психологічної підтримки жертвам і роз’яснювальної роботи. Люди, котрі потерпають від домашнього терору, не розуміють механізму звернення до правоохоронних органів. А судова система не швидко реагує на такі звернення. Тож чим більше програм, запроваджених на рівні місцевої влади, тим швидше ми можемо подолати це негативне явище.

На даний час кияни можуть звернутися за телефоном гарячої лінії 1500, де можна отримати юридичну, психологічну підтримку і отримати відповідь на питання, що робити, якщо став жертвою насильства. Не останню роль відіграють засоби масової інформації, які висвітлюють справи на цю тему.

Я переконана, що такі програми потрібні у кожному місті. Вони допоможуть владі на місцях звернути увагу на цю проблему і більше працювати з нею. А жертвам домашнього насильства така підтримка і допомога надасть сили та віри у себе.