Культурний код влади

Ольга Канська, засновник агенції з управління репутацією KNSKA
 

Багато розмов зараз точиться про “влада не чує”, “влада не комунікує”, “влада у теплій ванні”. Людям здається, що можновладці живуть у закапсульованому світі і не хочуть нічого знати ні про життя пересічних українців, ні про їхні проблеми. Здавалося б, це свідчить про погану комунікацію, тому я й вирішила поміркувати про вищесказане.

Можливо, влада реально не чує, а, можливо, нам усім постійно заважають комунікаційні бар'єри. Не дають сприймати інформацію, не критикуючи її з перших слів чи дій. На цю тему можна дискутувати довго, причому кожен по-своєму має рацію, проте дорікати владі в небажанні комунікувати даремно! У поганій комунікації винен не лише комунікатор, а й реципієнт.

Розповім вам дві історії. Отже, Банкова. Будівля Офісу Президента. Масивна споруда, яка тисне на перехожого своїми розмірами, гігантськими колонами, величністю та недоступністю. Храм влади. Поруч із ним – яскраві інсталяції у стилі народної творчості. Помітно, незвично і ... контрастно.

Напівдитячі витвори мистецтва – і втілення влади у камені, серйозність, закритість – та різнобарв'я простору вільної творчості. У першу мить навіть у мене така полярність викликала розрив звичних шаблонів. У суспільстві було багато критики щодо цього. Найм’якіше визначення - "дитячий садок". На думку критиків, розміщувати таке біля офіційної будівлі було просто недоречно.

А чому, власне, недоречно? Бо біля Офісу Президента? Так, монументальна будівля на Банковій втілювала і втілює велич і відстороненість влади, яка застигла в камені, якусь її сакральність. За задумом архітекторів, кожна людина має відчувати монументальність влади і, вибачте, її замкнутість “у собі”. Це було логічно та виправдано – тоді. Тоді Україна була частиною Російської імперії. На чолі всього стояв цар, якого наділив владою Бог, і, звісно, ​​будівлі органів влади апріорі мали втілювати собою сановитість і строгість. Викликати жах. Нині влада переосмислена: її природа, її суть та її функціонал. До речі, цей процес ніколи не припиняється. Влада не від Бога, а від народу. Влада не віддаляється – вона з народом, вона формується народом. Влада, як записано у конституціях багатьох демократичних держав, і є народ.

Відгороджуватися від людей, створювати бар'єри у сприйнятті сьогодні – поганий тон для влади розвинених держав. І тут важливо все: не лише зовнішній вигляд, програма партії та манери лідерів, а й екстер'єр будівлі. Адже якісна комунікація - це не лише про повідомлення, це і про форму самого комунікатора, про його середовище (будівлі, де він знаходиться).

Ми забуваємо, що мистецтво - один із найважливіших каналів комунікації, що безпосередньо впливає на підсвідоме. У тому числі колективне. Твори мистецтва часто використовувалися владою і спрацьовували так потужно і довго, як жодна армія. Наприклад, величні картини живописця Французької революції Давіда і “Севільський цирульник” Бомарше, які значною мірою підготували колективний розум до цієї революції, відома статуя Свободи у США та Ейфелева вежа у Парижі.

У 2020 році згорів Собор Паризької Богоматері, що знесилило рух "жовтих жилетів" у Франції. Рекламні ролики політичних сил та окремих політиків самі по собі можуть бути витворами мистецтва. До цього ми вже звикли. Але щоб так! Біля Офісу Президента і кумедні яскраві інсталяції.

Чомусь критики не беруть до уваги той факт, що фігури, які наразі так широко обговорюються, створені за мотивами української народної творчості. Тобто це наша з вами культурна спадщина, культурний код, якщо хочете. Розміщуючи їх навколо монументальної будівлі, влада ніби каже: "Я - це ви". Як технологія інсталяція біля Офісу Президента була блискучим ходом. По-перше, це, безперечно, розрив шаблонів. По-друге, демонстрація єдності із людьми народного президента. Так, будівля на Банковій настільки масивна, що, хоч відчини всі двері навстіж і зніми всі пости навколо, все одно залишиться враження його фундаментальної недоступності.

Але от вам інший приклад, друга історія - Баку. А саме, культурний центр Гейдара Алієва, проект якого у 2007 році розробила геніальна Заха Хадід. Там на великій галявині акуратного газону навколо будівлі розставлені іграшкові триметрові кольорові зайці та равлики.

Фігури з казок під ОП викликають сміх і здивування: «Офіс Президента та дитячий садок!!!». А постаті в Баку є об'єктом загального захоплення вже багато років.

Два цих приклади, незважаючи на різне сприйняття в суспільстві, мають одну й ту саму технологію. Це все про гуманізацію, олюднення та десакралізацію, про комунікацію влади з людьми.

Після відкриття Центру Гейдара Алієва люди неохоче йшли туди на прогулянку. Будівля, що є символом сучасного Баку, відлякувала своєю музейною сакральністю, сучасним тоталітаризмом. І щоб зняти напругу у перехожих і «притягнути» до центру людей, які, як планувалося спочатку, мали приходити на галявину відпочити, влада міста вирішила розмістити навколо центру забавних зайців і равликів. І спрацювало! Досі всі милуються, гуляють там і фотографуються.

До речі, у нас, на відміну від Баку, пішли ще далі. Фігури, створені за мотивами робіт відомої української художниці Марії Приймаченко, мають певне функціональне, інклюзивне призначення. До речі, Марія Приймаченко – самоучка, народний талант. Її доля в чомусь схожа на долю президента. Можливо, Зеленський чи його технологи у такий спосіб хотіли дати старт відкритості простору влади. Президент неодноразово заявляв, як незатишно йому у будівлі на Банковій. Створити спільний з людьми простір виявилося завданням набагато складнішим, ніж відгородитися від них. У той же час, не можна просто вивісити плакатик з написом «Ми відкриті для вас».

Парадоксально, що заперечення інсталяції під Офісом Президента, господар якого сам прийшов до влади з мас-культури і, природно, може спробувати використати мистецтво для комунікації з народом, ґрунтується саме на “приниженні статусу президента”, “приниженні влади”. А ось владі Гейдара Алієва зайці не на шкоду.

На мою думку, успіх такої технології багато в чому обумовлюється щирістю. Чи щирі були технологи Зеленського? Безперечно, так. Як і технологи Алієва. Системний збій стався у виборі символів комунікації. Наша культурна спадщина - своєрідна система символів і знаків, якими влада може апелювати не лише до колективного свідомого, а й до колективного несвідомого. Все ж таки геній Приймаченко зрозуміли не всі, не кажучи вже про тих, хто орієнтується на мас-культуру. А ось рожеві зайці в стилі примітивізму припали до душі домінуючій більшості.

А приклад із синьою рукою замість пам'ятника Леніну на київській Бессарабці? Символ був малозрозумілим і увійшов в історію хіба що кількістю мемів та фотожаб. Можливо, встановлення рожевих зайців на Банковій було б сміливим кроком. Але ось галявина, відкрита для вільного доступу, вже точно нікому не завадила. Повертаючись до Алієва, там персонажі точно відповідали контексту, середовищу. А саме, галявині.
Навколо ж Офісу Президента не трава, а камінь та офіційні сосни. Які фігури треба “поселити” там, щоб люди сприйняли меседж влади до відвертості? Як ви гадаєте?

Я вважаю, така фігура там уже є)) Залишилося лише побудувати комунікацію. Щоб простір перед будинком влада сприймала не як майданчик для протестних мітингів, а як звичайне для всіх людей середовище. Місце, куди можна прийти просто для того, щоб помилуватися центром Києва, відпочити чи підзарядитись позитивними емоціями.