Циркулярна економіка як маркер протидії "Nord Stream-ІІ"
Едуард Мкртчан, підприємець, економічний експерт, голова благодійного фонду
Останнім часом двічі ловив себе на суперечливих відчуттях. Спершу після заяви одного з урядовців, який під час зустрічі з комісаром ЄК заявив про глобальні амбіції України у побудові циркулярної економіки. Ми плануємо до 2030-го зменшити викиди на 65%. При тому, що у ЄС до того часу поставили планку у 55%.
А згодом, забігаючи в один із наших офісів, побачив машину з відомого гіпермаркету, яка привезла сотню цеглин на новенькому дерев’яному піддоні. Представники продавця здвигнули плечима у відповідь на нашу пропозицію віддати їм піддон і повторно його використати. Він виявився їм непотрібним. Далі подумки порахував обсяги деревини, що бездумно витрачається у масштабах країни…
Ці два чинники змусили проаналізувати, чи готова Україна до глобального зменшення викидів і відходів і наближення до формату циркулярної економіки, про яку говорять урядовці.
Спочатку кілька слів з історії цього концепту. У 1990-му два науковця з Великої Британії передбачили тяжіння світової економіки до замкнутого циклу. У такому форматі відходи виробництва сприймаються як ресурси, а не сміття. Держави й окремі компанії закуповують менше сировини. А натомість – думають, як переробити у власних інтересах те, що мають. І – як зробити використані матеріали частиною нових товарів, із збереженням якісних характеристик.
План дій ЄС щодо циркулярної економіки визначає, що вона захищає екологію і зростає без збільшення споживання. Тобто – без надмірних відходів і викидів. За розрахунками ЄС, ця модель дозволить створити 2 млн робочих місць до 2030 року. А кожна оселя зможе щороку заощаджувати на енергії до 500 євро. Там сподіваються до того часу скороти потреби у сировині на усіх ланках виробництва до 24%. А також планують знизити щорічні витрати підприємств на 630 млрд євро.
Світовий перехід до циркулярної економіки – тривалий, трудомісткий, але незворотний. У звіті-2019 "The Circularity Gap", який щороку презентують на Всесвітньому форумі у Давосі, зазначено, що світова економіка лише 9% матеріалів використовує повторно.
Втім, принципово, що циркулярну стратегію обирають саме ключові гравці. Серед них – 44% компаній із першої сотні "Fortune Global". Для них це – ставка на скорочення сировинних витрат, нові ринки, лояльність покупців, репутація бренду.
Наразі існує тренд на безболісне трансформування відходів одних виробництв на ресурси для інших. Інновації формують нові виробничі ланцюги. А їхні учасники отримують нові ринкові ніші за межами традиційних секторів.
Циркулярна економіка відповідає на стратегічні виклики. Зокрема, щодо дефіциту природних ресурсів, високі ціни на сировину і залежність від імпорту. Усе це – актуально для нас з огляду на агресивне просування Північного потоку-ІІ. Відтак циркулярна економіка є фактором протидії цьому газогону.
Втім, ключовим ризиком, на який відповідає ця модель, є екологічний. Глобальні компанії, оптимізуючи витрати, скорочують викиди СО2, знижують навантаження на видобувну промисловість і зменшують обсяги відходів.
Приміром, "Michelin" щороку вертає у виробничі процеси 17 млн тонн використаних шин. У "Nike" за 30 лет переробили 28 млн пар взуття на покриття спортмайданчиків. "Carlsberg" разом із Технічним університетом Данії розробляють біологічно розкладні пляшки з деревного волокна, плануючи повністю позбутися відходів.
З огляду на активне просування моделі циркулярної економіки у країнах ЄС, маємо визнати, що Україна – на початку шляху. В Угоді про асоціацію з ЄС ми зобов'язалися гармонізувати українське та європейське законодавства. 2017-го в Україні прийнято Національну стратегію поводження з відходами. Це – один із ключових документів, що утверджує принципи циркулярної економіки.
Там передбачено, що у 2023-му переробка в Україні сміття має зрости до 15%, у 2030-му – до 30%. До 2023-го 23% населення повинні сортувати сміття, а 2030-го – 48%. До 2030 року ми зобов’язалися переробляти до 65% пакування.
Ці завдання наразі виглядають неймовірними. Адже Україна – у десятці країн із найбільшим обсягом сміття на одного мешканця. Маємо критично низький показник його переробки (3%). Майже 94% сміття вивозимо на полігони. Із позитиву можна відзначити хіба що запровадження пакетів з еко-пластику в супермаркетах.
Аби досягти маркерів зі Стратегії, учасники економічних ланцюгів мають бути інтегровані до циркулярного концепту. Важливо інвестувати у технології збереження сировини у виробничому циклі. Оскільки це – бізнес-перевага в умовах нестабільних сировинних ринків.
Запропонована урядом реформа у сфері управління відходами запроваджує систему відповідальності виробника. Бізнес заохочують до мінімізації відходів і опанування відновлюваних матеріалів. Ця тема – на порядку денному, з огляду на прийняття у першому читанні закону "Про управління відходами".
Україна має зняти запобіжники, які гальмують впровадження циклічної економіки. Основний з них – незадовільна логістика. Її вартість і якість – визначальні конкурентні чинники.
Низька якість доріг – інший вагомий фактор транспортної дорожнечі. З огляду на надмірні витрати перевізників на амортизацію. Це обмежує обіг цінних матеріалів після використання. Тому нам потрібні інвестиції у транспортну інфраструктуру.
Важливо усвідомити, що часу для споглядання – обмаль. Ми або адаптуємося до циркулярної економіки, або лишимося позаду цивілізованого світу.
