В'ячеслав Чаус, голова Чернігівської обласної державної адміністрації 

Найперше, що в мене запитали, коли я перейшов з успішного бізнесу на державну службу — навіщо це тобі? Адже для більшості переваги першого (зокрема фінансові) очевидні. Втім, чи все так однозначно…

Здавалося би, державна служба та бізнес в усьому різні. Насправді ж у них однакові підходи до виконання власних ключових показників ефективності. КПЕ – це система оцінки, що допомагає організації визначити досягнення стратегічних цілей. А вони також є спільними – це, власне, ефективність.

От тільки вимірюється вона різними категоріями: для бізнесу це дохід (капіталізація активів), для держслужби — якісне регулювання державних процесів, що зменшує чи унеможливлює втрати коштів платників податків, а також сприяє розвитку тої чи іншої сфери. Простіше кажучи, ефективне державне управління — це про добробут громадян.

Ідея, чітке планування, виконання, контроль і моніторинг, завершення — ланцюг, який є актуальним для будь-якої діяльності. Важливо вчасно переходити від однієї ланки до іншої. І бізнес, і державне управління давно застосовує проектний менеджмент. Це спільне. Відмінність у звітуванні: державний службовець зобов’язаний інформувати суспільство і про перебіг процесу (хоч інколи це забирає значний відсоток продуктивного часу), і про результати. Бізнес рапортує лише про останнє.

Про людей слід сказати більше – адже саме вони визначають результат.

Є відмінність і у ставленні до самих працівників та відносин у колективах. Бізнес раніше зрозумів, що працювати за принципом "я — начальник, ти — дурень" неправильно та неефективно. На щастя, українська держслужба сьогодні теж поступово йде до інституту лідерства. Керівник має ставитися до підлеглих, як до однодумців. Відповідно, й команду слід формувати з однодумців (не плутати з "підлабузниками").

Давно вже невід’ємною частиною успішного бізнесу є HR-менеджмент – тобто, управління людськими ресурсами. На жаль, державна служба по факту застосовує лише один з його підходів — облік та, частково, підбір персоналу.

Причина цього досить проста та зрозуміла: бізнес може собі дозволити ринкову зарплату для відповідних фахівців, а державна служба виходить із наявних фінансових можливостей (зарплата головного спеціаліста без доплат — трохи не дотягує до 6 тисяч гривень). От і маємо: претендентів на посаду в апарат ОДА чи структурні підрозділи обмаль. Інколи конкурси зовсім не відбуваються через відсутність охочих брати в них участь. Так само складно говорити про системний розвиток. Адже є можливості лише для внутрішнього підвищення кваліфікації.

Водночас і в бізнесі, і в державній службі є проблема з визначенням чіткого функціоналу для кожного співробітника. Виписані посадові інструкції часто не відповідають реальним завданням та професійному рівню людини. Працівник має чітко знати, за яку роботу отримує зарплату, та усвідомлювати, за які досягнення може отримати винагороду.

Однак, що вища посада – то більшою повинна бути універсальність. Що нижча – то чіткіше прописані завдання. А безперебійну роботу і бізнесової, і державної організації може забезпечити взаємозамінність працівників, тоді як ефективність — взаємодоповнюваність співробітників. Тому варто шукати щось посередині.

Чому люди все ж йдуть на держслужбу? У бізнес — тут зрозуміло, мотивує вже сама можливість отримання вищого заробітку.

Хоча, насправді, значний відсоток молодих людей приходять на держслужбу, бо також  вірять що вона стане не лише престижною, а й високооплачуваною. Є ті (зокрема і в моїй команді), хто розглядає держслужбу як сходинку у політичній кар’єрі. Так, в політику можна і без досвіду державного управління. Але з ним швидше та краще.

Чимало "свіжої крові" стало до управління державними справами на хвилі патріотизму. На щастя, такі кадри приходять і до сьогодні. Втім, це здебільшого самодостатні особистості, які можуть собі дозволити не ставити поточний заробіток за основу.

Об’єктивно, сьогодні держслужба "старішає": залишається більше тих, хто має вислугу років та інші статті доплат. Знову ж, повертаємося до рівня оплати праці.

Як на мене, наразі найбільшою потребою державної служби є формування цілепокладання, можливість фінансової мотивації та дерегуляція.

Те, що завжди має місце — командна робота та робота над собою. Варто формувати команду, яка готова де треба підтримати, а бува — конструктивно критикувати. До того ж ніхто не відміняв саморозвиток: це і в контексті роду діяльності, і особистісного зростання.