В’ячеслав Чаус, начальник Чернігівської обласної військової адміністрації

 

ТОВ "ЮТЕКС Україна", що працює на Чернігівщині, останні два роки займало понад 25% українського ринку серед виробників оптоволоконних кабелів. 24 лютого минулого року на підприємство завезли нове обладнання та зробили передплату за ще одну лінію для збільшення  виробничих потужностей. За три дні після – ворожа ракета все знищила.

Червень-серпень 2022 року – закуплено обладнання та матеріали, знову запущено виробництво на новому місці. Релоковане підприємство в межах області. Чернігівська ОВА долучилася до пошуку приміщення, яке б підійшло за технічними характеристиками.

На територію чернігівського пивзаводу теж був приліт. Втім, "Чернігівське" компанія AB InBev почала варити в Бельгії. Виручені кошти - на допомогу Україні. Наразі завод і в Чернігові теж відновлює роботу.

З  частково понівеченим обладнанням, пробитим наскрізь дахом, без вікон, практично на руїнах ТОВ "Сівертекс" продовжило відшивати замовлення іноземним партнерам.

А компанія "Верес", попри логістичні складнощі та руйнування, налагодила експорт своїх меблів.

Усі ці приклади (перелік далеко не вичерпний) – відповідь на питання "чому економіка Чернігівщини під час війни остаточно не скотилася у прірву". Секрет криється у великому бажанні людей все відновити. На кожному з цих підприємств колективи в максимально стислі терміни ставали до роботи. І часто не лише до тієї, яку виконували до повномасштабного вторгнення. Загалом,  за минулий рік сума сплачених бізнесом податків зменшилася на 20%, а експорт та імпорт скоротився на третину.

Підприємства, які таки запустилися після завершення активних бойових дій в області, змогли відновити обсяги виробництва на 20-70%. Підприємство з іноземними інвестиціями "Пласт-Бокс Україна", та ще декілька повністю місцевих, досі не можу розпочати роботу.

Ймовірно ворог дуже розраховував на такі економічні збитки. Та бізнес, хоч і зранений, але спинається на ноги. Зокрема, у дечому навіть прогресує: протягом січня-вересня 2022 року взято на облік 3791 суб’єкт підприємництва; у 2,8 раза зросли обсяги експорту жирів та олій; у 2,4 раза – продукції хімічної та пов’язаної з нею промисловості.

 

Загалом, з області частково релокувалося лише одне потужне підприємство – "Пожмашина". Решта ж – переїздили в межах Чернігівщини. Це черговий доказ того, що майбутнє за індустріальними парками: місцями, де легко облаштувати робочу зону для будь-якого виробництва. І тут області є над чим працювати. Адже такі спеціальні промислові території повинні бути добре підготовлені. Як правило вони мають якісну інженерно-транспортну інфраструкту та набір необхідних сервісів, а також користуються спрощеними регуляторними процедурами. Важливим у цій справі є і пакет інвестиційних стимулів для виробничих та науково-дослідних підприємств. У прикордонних областях, що зазнали збитків, все це повинно мати ще ширший спектр пропозицій. А тут вже є над чим попрацювати усім гілкам влади та на всіх рівнях.

 

До слова, ОВА спільно з народними депутатами від Чернігівщини працювала над законопроектом про так звану  "спеціальну економічну зону". Основними пунктами ініціативи були: нульове оподаткування; можливість отримання компенсацій за створення робочих місць; спрощена система отримання технічних умов. Однак, здобути спеціальний правовий режим господарської та інвестиційної діяльності на території Чернігівської області поки не вдалося. Та необхідність не зникла. Тож працюватимемо далі.

 

Також війна відкрила ще одну цікаву сторону роботи агропромислового комплексу в області, що теж важлива для найближчої перспективи.  У час, коли значна кількість громад була відрізана від обласного центру, або ж мала ускладнену логістику (вона і зараз непроста), почали відроджуватися маленькі млини та пекарні. Вони успішно тримали продовольчу безпеку, хоч працювали виключно завдяки ентузіазму людей та надстарому обладнанню. Так тривати не може. Відтак, питання відродження таких осередків, зокрема в контексті розвитку малого та середнього підприємництва, теж на часі. Як це робити? Розробляти та впроваджувати місцеві та державні програми, шукати інвесторів.

До слова, завдяки державній підтримці вже у час повномасштабного вторгнення, на Чернігівщині встояло чимало підприємств та господарств: понад 40 млн грн направлено на розвиток переробних підприємств (дев’ять заявників), майже 10 млн грн - одному переможцю грантової пропозиції на розвиток садівництва та вирощування ягідних культур; 81 заявник отримав підтримку зі створення нових робочих місць, який з’явилося більше сотні тощо.

Звісно, державі зараз дуже важко. Більша частина коштів йде на війну, що правильно. Втім, аби було звідки брати кошти на якісну оборону, треба грамотно стимулювати економіку, зокрема в прикордонних регіонах. Важливий інструмент у цьому - страхування воєнних ризиків. Бо лише маючи гарантію безпеки, капіталу зокрема, можна втримати місцевий бізнес і змотивувати інвестувати. Це та інші завдання - із зірочкою для всіх.