Едуард Мкртчан, боєць спецпідрозділу МВС, інвестиційний експерт

 

Війна змушує думати швидше, ламає старі уявлення і народжує нову реальність. Упевнився в цьому особисто, порівнюючи свої оцінки одного з інвестиційних кейсів моєї команди до початку агресії РФ і сьогодні. Ми ретельно його готували. Заради цього вивчили десятки успішних інноваційних проектів. Таких як лондонський фінансовий центр Кенері-Уорф на місці покинутого порту Docklands. Або – West HUB в Атиртау, де три пересічних закладів створили ядро глобального проекту "Казахстан – міжнародний освітній хаб".

Планували свій проект як точку зростання Донеччини. Це принципово, оскільки область має колосальний невикористаний потенціал. Зрештою визначилися з інвестиціями в міський мікрорайон, унікальний для Краматорська та загалом – регіону. Команда київських архітекторів проектувала його за європейськими стандартами зонування. Йдеться про вимоги безпеки та інфраструктури, озеленення, простір без машин, доступність для всіх містян.

Нічого подібного у регіоні не будували. У суспільстві не було відповідного запиту. Ми натомість прагнули його сформувати. Створити магніт для нових цінностей розвитку агломерації. Аби посилити соціальну вагу проекту, відпрацювали з міською владою та міжнародними партнерами механізми пільгового надання квартир фахівцям, яких потрібно залучити з інших регіонів.

Найскладнішим для архітекторів виявилося "вписування" інноваційного концепту у рамки пострадянської урбаністики й бюрократії. Йдеться про усталені догми та нормативку, корупцію... Але команда впоралася і розпочалося будівництво. Звісно, ми враховували ризики війни. Але бажання створити символ змін було вищим.

…Сьогодні я – боєць спецпідрозділу МВС. Часто перебуваю на теренах, знищених ворогом. Приміряю краматорський кейс до реалій Харкова, Бахмута чи Слов'янська. І розумію, що після перемоги суспільство стане сприйнятливішим до інновацій. Зокрема, у містобудуванні. Війна стирає консервативні шлейфи пострадянської урбаністики.

Спроби реставрувати радянську спадщину – найбільша з можливих містобудівних помилок, якої треба уникнути. Ми повинні зберегти дух наших героїчних міст: їхні історичні центри та знакові будівлі. У тому числі місця сили, що стали такими під час війни. Серед них – маріупольська "Азовсталь" або сєверодонецький "Азот". Але стратегічно слід орієнтуватися на європейські стандарти та вимоги містобудування.

Упевнений, у суспільстві посилюється запит саме на інноваційне відновлення територій. Вже зі старту, коли почнуть налагоджувати перші системи життєдіяльності звільнених громад. Тому навіть тимчасові адміністративні та житлові споруди варто робити  енергоефективними, якісними і з продуманою логістикою.

Натомість при відбудові великих агломерацій – Маріуполя, Харкова, Сєвєродонецька інноваційний маркер стане домінантою. Ідеться про зонування, енергоефективність житлового сектору і муніципальних будівель, екологічність і оптимальну мережу громадського транспорту. До прикладу, у містах варто визначити пріоритет електробусів, а на певних внутрішніх та міжнародних напрямках – швидкісної залізниці.

Так заохотимо екологію і заощадимо на надмірній інфраструктурі, приміром, відбудові й утриманні деяких аеропортів. Це виправдано. Адже у світі залізницю розглядають як альтернативу авіації. Відомо, що у червні в Ліоні учасники Товариства європейських залізниць обговорювали концепт нової високошвидкісної мережі, що з’єднає європейські міста. Аби Україна мала шанс на спільні транспортні комунікації з ЄС, мусимо вже зараз планувати перехід на євроколію.

 Важливо уникнути поширеної містобудівної помилки – так званої "copy paste architecture". Це явище походить із Китаю, де у 2000-х масово копіювали світові архітектурні стилі. Так у Сунцзяні звели британський район "Thames Town" із муляжами телефонних будок,  у Ханчжоу – бутафорську Венецію і "Маленький Париж" з реплікою Ейфелевої вежі. Але вони не стали ані туристичними Меками, ані успішними проектами. Хіба що – локаціями для весільних фотографів. За 10 років у "Маленькому Парижі", розрахованому на 100 тисяч мешканців, оселилися менше 30 тисяч людей. Уособленням "copy paste architecture" вважають Тяньцзінь, де замість копії Манхеттена із 60 хмарочосами, створили місто-привид.  Зрештою, у 2020-му у КНР офіційно заборонили "copy paste architecture".

Допускаю, що після перемоги українські девелопери вдаватимуться до калькування європейських чи американських стилів та створення реплік відомих районів. Або – від виглядом "європейської забудови" просуватимуть типові проекти, оздоблені світовими архітектурними символами. Цього не варто робити навіть на знак подяки до наших міжнародних партнерів, або, якщо інвесторами відбудови ставатимуть громадяни чи уряди певних країн.

Для нас є принциповими цінності європейського містобудування, а не форма чи стиль. Саме вони наближають України до реальної євроінтеграції, а згодом – і до членства в ЄС. Важливо лишатися суб’єктом у відбудові власної країни. Тому усі процеси мають здійснюватися в інтересах України, а не – донорів.

Наріжний технологічний камінь відбудови – стандарти і цінності європейської урбаністики, системне впровадження енергоефективності і SMART-технологій. Війна – жахливе випробування. Але Україна здатна перемогти і вийти на старт технологічного стрибка.