08:35 07.10.2022

Автор ЕДУАРД МКРТЧАН

HR-інвестиції. Як виростити кадри для відновлення країни

6 хв читати
HR-інвестиції. Як виростити кадри для відновлення країни

Едуард Мкртчан, взвод тактичної підтримки батальйону ТОР УПП у Києві, інвестиційний експерт

 

 

Щоразу, перебуваючи на звільнених територіях або в районах, наближених до зони активних бойових дій, відчуваю суперечливі почуття. Спочатку стискаються кулаки від усвідомлення масштабів руйнувань. Адже у багатьох випадках ворог знищив усе, що покоління українців будували десятиліттями. Але за мить включається свідомість інвестора. Вона пропонує варіанти відновлення, необхідні ресурси та інструменти, прораховуючи фінансову калькуляцію майбутніх проектів. Це зберігає впевненість у тому, що відбудувати все наново – реальне завдання.

Тема інфраструктурної модернізації мені добре знайома. Знаю вузькі місця, які в попередні роки гальмували розвиток. Ключова проблема – кадрова. Ще до війни ми формували інвестиційні команди у кількох громадах Донеччини. Для запуску проектів у галузі будівництва та альтернативної енергетики. І щоразу на ключові позиції в управлінні, логістиці, інженерії доводилося залучати фахівців із інших територій. Вже тоді не вистачало кадрів у цьому промисловому регіоні України, що відчутно відставав від решти у розвитку соціальної інфраструктури.

Для розуміння ситуації зазначу, що ще 2015 року в адміністративному центрі області, Краматорську, не було жодного значущого об'єкта, зведеного за період незалежності. Місцеві професійні школи, які створили індустріальну міць міста, разом із практикою втратили свою конкурентоспроможність.

На той час HR-фактор ускладнював формування стійких команд, але не перешкоджав реалізації проектів. Певний кадровий резерв у регіоні все-таки існував. А згодом децентралізація дозволила громадам виховувати та залучати потрібних спеціалістів. Результатом стало інфраструктурне оновлення багатьох міст Донецької та Луганської областей.

Війна зруйнувала цю позитивну динаміку. Практично всі підприємства регіону знищені, зупинені чи переміщені. За даними Міжнародної організації праці, з початку війни Україна втратила 4,8 млн робочих місць. Значну їх частину створювала промисловість Донецької, Луганської та Запорізької областей.

Тисячі класних фахівців, зайнятих у галузі машинобудування, металургії, будівництва, енергетики, змушені змінювати кваліфікацію. За даними порталу robota.ua, кількість розміщених резюме ще в червні досягла довоєнних показників. Водночас вакансій поменшало вчетверо. Скорочення відбулося за рахунок заморожування промислового рекрутингу. Обмежені набори відбуваються лише у харчовій та фармацевтичній індустріях.

Ринок праці нещадно переплавляє виробничі кадри під запити сфер, стійкіших до війни. Переконався у цьому, спілкуючись з унікальними фахівцями «Азовсталі». До війни вони відповідали за життєзабезпечення комбінату, а сьогодні розглядають будь-яку непрофільну зайнятість.

Можливе затягування війни залишає країні мінімальну можливість зберегти резерв фахівців індустріального сектору. Ми ризикуємо втратити фундамент, який у попередні роки забезпечував розвиток промислових регіонів. І тоді під час відновлення територій, зруйнованих війною, гарантовано зіткнемося з найжорстокішою кадровою кризою. Може виявитись, що країна отримає фінансування на нову інфраструктуру, але не набере команди для реалізації проектів. І втратить шанс на швидке відродження.

Схожу ситуацію, але в менших масштабах, громади Донеччини пережили після деокупації у 2014-му. Йдеться про невикористані, а фактично — втрачені для України мільйони від Європейського інвестиційного банку, зарезервовані на інфраструктурне відродження. Причина — дефіцит фахівців, які готові взяти проект на старті й успішно довести його до фінішу.

Тоді значною мірою ситуацію врятувало партнерство окремих громад із навчальними закладами та бізнесом. У Краматорську дефіцит будівельників збиралися вирішити з допомогою підготовки в системі створюваного освітнього хабу. Там планували об'єднати у ланцюжок наскрізної освіти Донецьку національну академію будівництва та архітектури, Дружківський будівельний коледж і профільне ПТУ. Вони б забезпечили потребу у фахівцях усіх рівнів для будівельної галузі.

Найближчими роками Україні знадобляться мільйони експертів у галузі логістики, проектування, планування територій, управління бізнес-процесами. Їх доведеться запрошувати з інших регіонів чи країн та виховувати самим.

Бачу кілька напрямів, які дають можливість пом’якшити ризики кадрового голоду. Головні — адаптація системи освіти до реалій війни та налагодження довірчого партнерства держави з бізнесом. Завдання мінімум — підготувати перший кадровий резерв уже за два-три роки. Йдеться про кваліфікованих фахівців робочих та інженерних професій.

Особливо важливою є ставка на першу категорію. Необхідно якнайшвидше впровадити на шкільному рівні дієві механізми професійної орієнтації. Можливо, розпочавши з територій, суміжних із постраждалими районами. Потрібно орієнтувати старшокласників на навчання актуальних спеціальностей, які відповідають їхнім здібностям і перспективам ринку праці. Переконуючи їх, що фактор життєвого успіху — бути класним конкурентним фахівцем.

Стратегічна мета — перехід до багатопрофільних шкіл, інтегрованих у систему місцевого самоврядування. Вони могли б стати соціальними центрами громад, акумулюючи їхні інтереси та формуючи професійне виховання учнів.

У європейських країнах здібності дитини до певного виду праці визначають лише на рівні середньої школи. У Швейцарії більшість школярів орієнтуються на прикладні спеціальності, і лише деякі — на навчання в коледжах та університетах. Категорія майбутніх студентів вишів там не перевищує 20%. Так забезпечується баланс ринку праці та зводиться до мінімуму безробіття.

У ЄС місія університетів є центром фундаментальних наук та інноваційного розвитку. А прикладних фахівців, як-от бухгалтер, мережевий адміністратор або дизайнер, навчають у коледжах. В Україні — зворотна ситуація. Три чверті випускників вступають до вищих навчальних закладів, щоб вивчитися на звичайні спеціальності, включно з екзотичними — грумера і тіктокера.

Безглузда гонитва за вищою освітою обумовлена застарілими уявленнями про престиж університетського диплома. Їх підживлюють корпоративні інтереси ректорського корпусу. Обидва ці фактори відкидають освіту в Україні до рівня третіх країн.

Держава, розуміючи ці невідповідності, має максимально швидко та чітко сформувати запит на навчання актуальних прикладних спеціальностей у системі середньої технічної освіти. Його важливо підкріпити гарантіями бізнесу в організації стажування та працевлаштування випускників.

Якщо сьогодні розробити та ухвалити нормативні та методичні рішення щодо рестарту системи освіти, то за два-три роки підготуємо значну кількість проектантів, технологів виробництва, операторів сучасного обладнання. Вони увіллються в інвестпроєкти з відновлення країни, що вже стартували, маючи в активі «обкатку» в реальному виробництві.

Упевнений, такі пропозиції викличуть протест лобістів чинної системи вищої освіти. Адже ставка на посилення середньої технічної освіти за рахунок розширення спектру спеціальностей, що вивчаються, спричинить скорочення десятків «університетів». Останнім доведеться стати коледжами або вийти з гри.

Така дилема є виправданою, оскільки більшість вищих навчальних закладів України не відповідають європейським університетським критеріям. Це підтверджує топ-1200 Ranking Web of Universities. До рейтингу не потрапляє жоден із 668 українських ВНЗ.

А натомість у Швеції із 39 наявних університетів у рейтингу — 11. Нам потрібно орієнтуватися на досягнення таких показників. У цьому країну не можуть гальмувати амбіції окремих ректорів та можливі юридичні складнощі, які є неминучими у процесі зміни юридичного статусу.

У питанні радикального підвищення рівня профорієнтації важливо узгодити інтереси держави та бізнесу в адаптації до умов післявоєнного розвитку. Усі сторони повинні взяти на себе певні зобов’язання, з жорстким time-line, визначивши базові напрями, які швидше за інших активізують синергію. Серед них обслуговування інженерних мереж, виробництво будматеріалів, проектування територій, переробка аграрної продукції, ремонт і налагодження механізмів.

Перших фахівців із нової системи слід готувати саме для цих сфер. Оптимізуючи під певні завдання освітню інфраструктуру на теренах прифронтових областей. Пілотні проекти є сенс запускати з урахуванням навчальних закладів, евакуйованих із зони бойових дій.

Після перемоги у нас буде обмаль часу, аби реанімувати країну та перезапустити економіку. Робота, житло, безпека та нормальне життя будуть потрібні людям одразу. Або ми швидко забезпечимо все це, почавши відбудовувати країну, або прямі збитки від війни посилять глобальна імміграція та знецінення держактивів. Думаю, всі розуміють, що повторної спроби не буде.

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

ОЛЕКСАНДР ДМІТРІЄВ ТИХОХОД

Якісне навчання великої кількості пілотів безпілотних комплексів є одним з пріоритетів

ВІТАЛІЙ КОВАЛЬ

500 днів приватизації: 6,4 млрд грн економічного ефекту та шанс на нове життя державних активів

СВІТЛАНА РЕКРУТ

7,2 млрд грн у держбюджет – причина атак на Фонд гарантування вкладів

СЕРГІЙ ТАРУТА

Маємо перейти від розуміння, що ми аграрна держава, яка годуватиме Європу, до розуміння, що ми держава високоінтелектуальна

ОЛЕКСАНДР КРАМАРЕНКО

Тоталітарний режим зупинять тільки тотальні санкції

ДМИТРО КОХАН

Компенсація збитків завданих війною агропідприємствам: міф чи реальність

СЕРГІЙ КОЗИР

Тортури на окупованій Херсонщині

МИКОЛА ФІЛОНОВ

Заборона Telegram в Україні – хайп або нагальна проблема

МИХАЙЛО МЕДКО

Фінансовий лізинг для аграріїв: як допомагати фермерам оновити технопарк перед посівною

ОЛЕКСАНДРА БЕТЛІЙ

Економіка в січні 2024 року зростає, але ризики високі

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА