Эксклюзивное интервью врио министра по делам ветеранов Александра Порхуна агентству "Интерфакс-Украина"

(на украинском языке)

Текст: Егор Шумихин

 

Наразі ви виконуєте обов'язки міністра. Чи пропонували вам повноцінно очолити міністерство?

Були різні дискусії. Але я концентруюся на роботі тут і зараз. І, в принципі, робота міністерства розпочалася з нової сторінки. Є оновлена команда, у якої завдання сформувати нову ветеранську політику і забезпечити її якісну реалізацію. Чи я виконуючий обов'язки міністра чи міністр - це не мені ухвалювати рішення. Але що вже точно я можу сказати: наша країна - вже країна ветеранів і ветеранок: понад 1 млн ветеранів, ще близько 3,5 млн – це члени їх сімей та члени родин загиблих. Після перемоги ці цифри можуть зрости у понад двічі. І кожна з цих категорій має свої проблеми, потреби та можливості. Тому задача міністерства максимально вирішити ці проблеми та надати можливості для якісного та комфортного переходу з військової служби до цивільного життя.

Неодноразово велися обговорення, щодо реорганізації Мінветеранів з перерозпреділенням його функцій, скажімо, між Міноборони і Мінсоцполітики. Яка ваша думка з цього приводу?

Питання про розформування Міністерства у справах ветеранів піднімається не перший раз. Але міністерство працює для ветеранів, ветеранок та членів родин загиблих захисників і захисниць України, і набуває спроможності. Я вважаю, що Міністерство у справах ветеранів має бути в нашій країні, тому що кількість ветеранів війни збільшується. Зокрема, зростає і кількість тих, хто отримав поранення і демобілізуюється через це з військової служби. Тому даний орган центральної виконавчої влади повинен бути, бо безпосередньо тут відбувається формування ветеранської політики.

Чи є необхідність в масштабуванні міністерства?

Якщо правильно розподілити сили та засоби на формування і реалізацію ветеранської політики, то, я думаю, штат не потрібно збільшувати, а треба налагодити більш ефективні процеси комунікації, інформування, спілкування з різними органами виконавчої влади. Має бути синергія всіх гілок влади, починаючи від законодавчої, центральної виконавчої і безпосередньо органів місцевого самоврядування та територіальних громад. Ми розуміємо, що ветерани йдуть на війну з громад і повертаються в громади, тому міністерство розпочало свою роботу не зверху, а ми спустилися вниз. Ми працюємо з громадами, спілкуємося з ветеранами, аналізуємо актуальні потреби, і на основі цього проводимо комунікацію з різними органами центральної влади.

В бюджетній декларації на 2025-2027 роки зафіксовано суттєве скорочення фінансування ветеранської політики з 13,5 млрд грн в 2024 році до 5,7 млрд грн в 2025-му. Чому так відбувається, зважаючи на постійно зростаючі потреби в даній сфері?

Бюджетна декларація – це граничні показники тих видатків, які закладаються на плановий та наступні два роки, але тут не враховані капітальні видатки, крім видатків на сектор безпеки та оборони. У цю дискусію всі міністерства входять вже під час формування проекту державного бюджету на 2025 рік. Тому ми постійно працюємо з Міністерством фінансів.

Процес підготовки майбутнього держбюджету якраз зараз відбувається, що буде з фінансуванням міністерства в 2025-му році? На скільки мільярдів ви подали бюджетний запит?

До того, що вказано в Бюджетній декларації, нам додатково потрібно 8,5 млрд грн. Тобто виходить трохи більше, ніж в поточному році. В Бюджетній декларації не закладені видатки лише на трьох напрямах. Перший – це забезпечення житлових програм. Другий - видатки на будівництво Національного військового меморіального кладовища. Третій – розвиток цифрових продуктів.

По першому напряму вже продовж трьох років Міністерство фінансів виділяє від 5,5 до 5,7 млрд грн. Тобто ця дискусія, повторюся, відбудеться під час формування проекту бюджету. Щодо будівництва Національного військового меморіального кладовища, то ми зможемо спрогнозувати обсяг бюджетних коштів на 2025 рік в процесі реалізації будівництва першої черги. А що стосується фінансування електронних сервісів, то тут ситуація гнучка. Діалог з Мінфіном є.

На якому етапі знаходиться проект закону "Про основні засади ветеранської політики в Україні"?

Наразі працює робоча група при Мінветеранів, до якої залучаються всі дотичні органи центральної виконавчої влади, а також громадський сектор. На сьогодні фіналізуємо проект, погоджуємо з органами центральної влади і потім переходимо на дискусію в Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Верховної Ради для подальшого обговорення і ухвалення.

Коли на вашу думку він може бути прийнятий?

Ми розраховуємо в цьому році це питання закрити, щоб закон запрацював з 2025 року.

Ви говорили, що цим документом планується розділити законодавче регулювання системи існуючих пільг та гарантій соціального захисту для ветеранів радянського періоду та створити систему доступних послуг та переваг для сучасних ветеранів. Як саме це виглядатиме?

Чинне законодавство написано у 1993 році. Я його називаю "відлунням радянського союзу". Чому так? Коли писався і ухвалювався даний законопроект, загальний середній вік ветерана війни, учасника бойових дій складав умовно 65 років. З 2014 року і наразі середній вік ветеранів складає 35-45 років. І ми розуміємо, що ті сталі пільги, що прописані в чинному законодавстві, вже є недієвими. А нова ветеранська політика має гарантувати і базуватися на реальних потребах ветеранів війни.

Нам треба зрозуміти, що для ветеранів Другої світової війни інструменти розвитку уже не потрібні. Їм потрібний певний пакет пільг, який буде їх підтримувати. Для ветеранів, які боронять державу з 2014 року, потрібно інше. Ми переконані, що їх не потрібно садити на "соціальну голку", їм потрібно давати інструменти розвитку. Дані законопроекти будуть просто відрізнятися пакетами, що будуть спрямовані на різні категорії.

Які з ветеранських пільг ви вважаєте виправданими з точки зору їх ефективності, а від яких можна було б відмовитися, чи осучаснити?

Система пільг та державних гарантій має бути сучасною. Якщо ми знову будемо саджати ветеранів і ветеранок на соціальне пожиттєве утримання, то ми втратимо можливості для розвитку. До прикладу, ми спілкувалися з колишніми керівниками Хорватії, які відповідали за ветеранську політику. Вони всі говорять, щоб ми не робили їх помилку. Вони надали ветеранам довічні пенсії, але з часом зрозуміли, що для вікових категорій 50+ ця довічна пенсія підходить, а хлопці, які в 19 років отримали таку пенсійну гарантію, перестали розвиватися. І ми не хочемо повторити такий сценарій в нашій країні! Тому ми робимо акцент на інструментах, стимулах, можливостях розвитку.

Якщо взяти пільги, які ми маємо сьогодні, з тих, що більш дієві і чим ветерани користуються, то серед них є пільги на житлово-комунальні послуги. Але необхідно переглядати підходи, тому що ветерани з великих міст можуть отримати більше пільг, де більш розвинута інфраструктура, а в маленьких селах майже нічого не отримуватимуть. Друге, що працює для селищ, але для великих міст не актуально, це - отримування твердого палива на зимовий період. Третє - це пільгове перевезення місцевим і позаміським транспортом. Четверте –  безоплатна освіта. Ми наполягаємо на тому, щоб вона залишалася в новій ветеранській політиці, тому що це інструмент розвитку для ветеранів. Ще є виплата щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності України. Багато ветеранів, з ким ми спілкуємося, кажуть, що їм не потрібні ці разові виплати, краще дані кошти спрямувати на розвиток житлових програм для ветеранів чи забезпечення дороговартісних медичних послуг. Все це дискусійні питання, які потрібно обговорювати безпосередньо з ветеранською спільнотою і далі приймати урядові рішення.

Чи не буде виходом монетизація деяких пільг?

У новому проекті закону, який ми напрацьовуємо, розглядаємо по-перше, адресність, по-друге, монетизацію. Але кожну монетизацію треба прораховувати, тому що коефіцієнти прожиткового мінімуму або коефіцієнти на різні послуги і пільги в кожному місті різні. І що не менш важливо «маркування» коштів.

Ви уже анонсували, що проект "Помічник ветерана" трансформувався на "Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб". Коли він повноцінно запрацює?

Вже ухвалена постанова Кабінету міністрів України про порядок використання субвенції на реалізацію фахівця із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Також є урядове рішення, що дає можливість нам використовувати бюджетні кошти на професійну адаптацію. Вона включає підвищення кваліфікації, отримання професійно-технічної, вищої освіти або другої.

Наразі у нас залишився основний проект постанови - порядок оплати праці та порядок функціонування самої інституції фахівця із супроводу. На цьому тижні ми плануємо запустити його на зовнішнє погодження і, я думаю, до кінця цього місяця чи початку наступного ми вже зможемо повноцінно відкрити набір. Після цього будемо проводити тестування і починати навчання кандидатів, які подадуться.

І коли перші фахівці зайдуть в роботу?

Якщо все вийде так, як я проговорив, то вже восени вони приступлять до виконання своїх функціональних обов'язків.

І скільки таких фахівців потрібно загалом?

Беручи до уваги кількість учасників бойових дій і ветеранів війни, яку маємо, то ми плануємо працевлаштувати 11 тис. фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих. Зокрема, до кінця цього року відберемо три тисячі. Далі будемо дивитися за потреби. Якщо кількість ветеранів буде збільшуватись і потрібно буде збільшення кількості фахівців, ми зможемо це робити.

Чи підтримуєте ви ідею створення Державної ветеранської патронатної служби? Чи патронатні помічники не будуть дублювати функції фахівців із супроводу ветеранів?

Це питання ми неодноразово піднімали на профільному комітеті. Даний законопроект доопрацьовується і ми включені в цю робочу групу. Позиція Міністерства у справах ветеранів така, що ще до ухвалення даного законопроекту був пілотний проект про "Помічника ветеранів", наразі є офіційна професія "Фахівець і супроводу ветеранів війни демобілізованих осіб", яка занесена в класифікатор. Тому ми пропонуємо, що якщо йти по даному законопроекту, то робити до нього зміни, включати туди саме фахівця із супроводу, а не патронатного помічника, і закріпляти його на законодавчому рівні.

Скільки на сьогодні в Україні громадян зі статусом УБД? Скільки таких статусів отримано після початку повномасштабного вторгнення?

Понад 900 тисяч УБД. Після лютого 2022 року кількість нових учасників бойових дій складає майже 350 тисяч.

Яка в Україні кількість жінок зі статусом учасника бойових дій?

На сьогодні 9601 жінка отримала статус учасника бойових дій. Це за час повномасштабного вторгнення. До цього була невелика кількість, можливо, до тисячі. Але з повномасштабною війною жінки дуже активно пішли до сил безпеки і оборони нашої держави.

Яка зараз ситуація з наданням статусів учасника бойових дій? Наскільки можна констатувати, що процес максимально дебюрократизований?

Якщо ми говоримо на рахунок автоматичного розгляду і автоматичного надання статусу учасника бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни та члена родин загиблого захисника та захисниці України, то Міністерство у справах ветеранів вже розробило та затвердило механізм, по якому є можливість через ЦНАПи, де відкриті "єдині ветеранські вікна", подати відповідне звернення. Після реалізації розробки цифрового інструменту процес запрацює повноцінно і усі бюрократичні проблеми при наданні статусу будуть вирішені.

Коли такий функціонал може запрацювати в ЦНАПах?

В цьому році.

До речі, скільки на сьогодні в Україні уже працює "єдиних ветеранських вікон" в ЦНАПах?

На сьогодні у нас відкрито вже 950 ветеранських вікон із 1469 запланованих. Лідерами щодо впровадження такого принципу обслуговування є Дніпропетровська, Рівненська, Закарпатська, Полтавська та Чернівецька області. У Херсонській, Донецькій, Луганській, Запорізькій та Сумській областях процес створення "єдиних вікон" проходить з урахуванням безпекової ситуації. Але цей процес триває, не дивлячись на близькість до лінії фронту і постійні обстріли. До кінця року  відкриємо "ветеранські вікна" в усіх ЦНАП України. Треба розуміти, що це нелегкий процес. Але у мене і команди є ціль, щоб повністю закрити це питання в цьому році.

Чи існує наразі проблема з недоброчесним набуття статусу УБД? Якщо так, то наскільки масштабна? Чи планується провести верифікацію раніше отриманих статусів?

Ми розуміємо цю проблематику. Наша міжвідомча комісія ще до повномасштабного вторгнення позбавляла статусу учасника бойових дій. Проводили розслідування, визнавали, що документи були підроблені, виносили повторно на комісію і позбавляли статусу УБД. Після повномасштабного вторгнення, ми напрацювали законопроект разом з комітетом Верховної Ради, яким дали можливість особам, що не встигли оформитися в силовий блок держави з 24 лютого по 25 березня 2022 року, отримувати статус учасника бойових дій. І також нашою комісією були виявлені неправдиві документи і ми позбавили статусів. Наразі порядками по всім трьом статусам Міністерству надані повноваження перевірки підстав надання статусів іншими комісіями.

Більше того, є такі випадки, коли учасники бойових дій попередніх періодів залишилися на тимчасово окупованій Росією території та  вступили там у військо чи інші державні служби. Тому міністерство напрацювало законопроект, який закріплює можливість позбавлення статусу таких осіб за злочини проти України, якщо обвинувальний вирок суду набрав законної сили.

Ви сказали, що міжвідомча комісія уже позбавляла статусів УБД, про які цифри йде мова?

До повномасштабного вторгнення це 5 осіб, і з повномасштабним вторгненням ще десь 16 осіб, але якщо говорити про відмови під час розгляду, то це сотні.

В 2023 році держава забезпечила можливість придбати житло для 2,6 тис.  ветеранів і членів сімей загиблих захисників. На 2024 рік така можливість профінансована ще для 2,5 тис. ветеранів. Наскільки такий темп відповідає попиту?

Потреби великі. Ми говоримо про забезпечення певних категорій осіб. На сьогодні в Міністерстві у справах ветеранів працює три субвенції для придбання житла. У цьому році ми хочемо повністю забезпечити потребу осіб з інвалідністю першої і другої груп внаслідок війни та членів родин померлих таких ветеранів війни, які брали участь в бойових діях на території інших держав - це Афганістан. Зараз ми робимо перерозподіл з однієї програми на іншу, щоб потребу в житлі даної категорії закрити повністю, тому що там залишилася мінімальна кількість осіб. Далі програма буде закрита.

На наступні роки, і ми це проговорили з Міністерством фінансів, продовжимо виділення коштів для категорії по постанові №719 – особи з інвалідністю внаслідок війни першої і другої груп та члени родин загиблих захисників/захисниць України, крім тих, хто отримує 15 млн грн за загибель своїх рідних. Також по постанові №280 ми хочемо виплатити кошти і закрити питання для учасників бойових дій АТО/ООС - внутрішньо переміщених осіб. Ми розуміємо, що після повномасштабного вторгнення кількість ВПО з числа ветеранів війни та військовослужбовців, які в майбутньому стануть учасниками бойових дій, в рази збільшилась.

Поряд з цим, у нас величезна черга для учасників бойових дій, тому спільно з Міністерством економіки був напрацьований механізм єОселя, де ветерани війни та члени родин загиблих захисників і захисниць, мають право скористатися пільговим кредитуванням під 7%. Вже 182 родини придбали собі житло.

Також ми працюємо з органами місцевого самоврядування. В кожному регіоні вони провадять різні програми. До прикладу, у Києві діє програма 50 на 50. В Черкасах органи місцевого самоврядування в кооперації з приватним місцевим бізнесом реставрували старий дитячий садок і зробили з нього інклюзивний житловий будинок на 20 квартир для учасників бойових дій. Деякі органи місцевого самоврядування купують квартири і надають ветеранам. Це велика кількість заходів по всій країні з використанням різних механізмів.

Крім того, ми зараз відпрацьовуємо з Міністерством фінансів бюджетну програму для надання компенсації за оренду житла. Тобто, коли учасник бойових дій повертається з війни, ми розуміємо, що в деяких житло знищене, в деяких його взагалі не було, хтось потребує реабілітації, і тому будемо пропонувати впродовж півроку, поки він зрозуміє де жити, поки він влаштується на роботу, запровадити таку підтримку.

Дослідження Українського ветеранського фонду Мінветеранів свідчать, що 30% ветеранів зараз не можуть знайти роботу попри те, що ринок праці потребує робочих кадрів? В чому основна причина?

Тут комплексна проблема. Багато ветеранів, які повертаються, мали високі заробітні плати, і ми повинні зрозуміти, що в цивільному житті дуже проблематично дотягнути того рівню заробітку, який вони отримали у війську. Тому що середня заробітна плата, наприклад, по Києву - це 20-25 тис. грн., а умовні 130 тис. грн в цивільному житті не кожен зможе заробити. Ми працюємо з приватним бізнесом, з приватними підприємцями, з державними великими компаніями для того, щоб вони приймали на роботу поранених ветеранів і ветеранок. Це також питання в обладнанні робочого місця для ветерана з інвалідністю. Також треба перекваліфікувати ветеранів. І таких факторів багато. Тому ми проводимо комунікацію, знаємо, які проблеми є, і спільно їх вирішуємо. І бізнес, і великі державні підприємства розуміють, що мобілізація триває і потребу у кадрах можуть задовольнити ветерани війни.

Також в цьому процесі ми розуміємо, що треба залучати ветеранів війни на державну службу. Тому є робоча група під головуванням міністра Кабінету міністрів пана Олега Немчінова, в якій зібрані всі органи центральної виконавчої влади, які дотичні до перекваліфікації і до працевлаштування ветеранів. Дане питання піднято на високий рівень. Національне агентство з питань державної служби вже на фінальному етапі напрацювання пропозицій, як покращити умови для того, щоб ветерани війни йшли на державну службу.

Чи потрібно вводити преференції для ветеранів при влаштуванні на державну службу чи на службу в органах місцевого самоврядування, особливо, коли будуть відновленні конкурси?

Ми розуміємо, що під час війни ти не займався саморозвитком. Ти займався безпосередньо військовою справою, військовою обліковою спеціальністю, для того, щоб боронити державу, знищувати ворога і залишитись живим. Я вважаю, що ми як держава повинні надати можливість перекваліфікування, можливість здобуття освіти. Тобто допомогти після повернення до цивільного життя отримати нові знання або підвищити свій рівень. І в цьому напрямку ми відкриваємо по всій території України Центри ветеранського розвитку на базі вищих навчальних закладах. По-перше, для навчальних закладів це буде престижно навчати ветеранів і ветеранок та членів родин загиблих захисників і захисниць України. По-друге, це дасть можливість на регіональному рівні швидше здобувати освіту.
Після того, як ми підготуємо ветерана, і він піде на загальний конкурс, і складуться обставини, що і цивільний і ветеран війни наберуть по 200 балів, то, можливо, тоді він повинен мати перевагу при інших рівних умовах. Але якщо хтось набрав 200, а ветеран набрав 180 балів, я вважаю це недоцільно. Ми повинні розуміти, що після нашої перемоги нам треба буде розвивати і відновлювати країну, і нам будуть потрібні хороші фахівці.

Ви говорили, що перші поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК) розпочнеться в середині осені 2024 року? Але це уже не перші терміни, які називалися в різний час. Чи можуть вони знову зсунутися?

Наразі ми вже вийшли з державної експертизи з позитивним експертним звітом на побудову першої черги. Тиждень тому оголошено відкриті торги на відбір підрядної організації на виконання будівельних робіт. Відповідно до закону це 15 днів, якщо не буде скарг. Якщо буде скарга, то це ще плюс 20 днів, і, я думаю, що підрядна організація на виконання будівельних робіт вже почне повноцінне будівництво на перші числа серпня цього року. Тому терміни реалістичні.

Ми ж не кажемо, що воно відразу все побудується в першу чергу. Це процес, це капітальні споруди. Але для того, щоб почати поховання, ми переробили першу чергу так, щоб ми могли після побудови секторів поховань відразу ввести в експлуатацію, тому що згідно закону, поховання дозволені лише після цього. Навіть першу чергу ми розділили на перший і другий пускові комплекси для того, щоб в першому пусковому комплексі були сектори поховань, а в другому - були вже адмінбудівлі і ті об'єкти, які забезпечать роботу безпосередньо першої черги.

На який об'єм поховань розраховане кладовище?

Загальна кількість розрахована на 100 тис. традиційним способом поховань і колумбарним шляхом - 60 тис. Треба розуміти, що Національне військове меморіальне кладовище – це не просто цвинтар. Це історичне місце пам'яті, місце увіковічення наших героїв і музей, щоб не тільки нинішнє покоління, а й наступні знали та пам’ятали ціну свободи, незалежності. У нас в країні, це перший такого масштабу проект.

Раніше в Мінветеранів заявляли, що якщо так станеться, що меморіальне кладовище вичерпає свій об'єм поховань, будуть організовуватися філії в областях.

Є така ідея. В принципі, після повноцінного запуску Національного меморіального військового кладовища, ми передбачаємо запуск в кожному регіоні філії НВМК. Я думаю, коли ми будемо розуміти, що ми запустимо перший і другий пускові комплекси, щоб повноцінно працювало Національне військове меморіальне кладовище, тоді ми зможемо перейти до історії формування філій в кожному регіоні. На це є запит.

Чи можуть неузгоджені моменти з жителями громади стати на перешкоді будівництва НВМК?

Ті трактування, які виносять місцеві жителі, є абсурдними. Їх заяви про те, що 266 гектарів лісу буде знесено і буде розташоване на місці лісу Національне військове меморіальне кладовище, не відповідають дійсності. Тому що згідно проекту, кладовище буде побудовано на території 130 гектарів, і майже 140 гектарів лісу залишиться, і це буде буферна зона. Також вони піднімають питання про заводнену земельну ділянку, і це також не відповідає дійсності. Були проведені експертизи, була проведена геологія. Там, де є заводнені ділянки, будуть розташовані адмінбудівлі, а сектори поховань - на інших частинах території. Вся документація в державної установи "Національне військове меморіальне кладовище" є. Я вже мовчу про моральну складову їх заяв.

Місцеві жителі ріжуть колеса техніки. Є правоохоронці, є кримінальні провадження, є адміністративні правопорушення. Тобто, якщо такі інциденти на будівельному майданчику проходять, викликається поліція, вона описує злочин і далі уже займаються правоохоронні органи.

З вашої точки зору, наскільки вони серйозно налаштовані в протидії будівництву?

Я ж не можу сказати, наскільки у них вистачить здорового глузду. Коли родинам загиблих захисників і захисниць України вони кричати ганьба і говорять: «Ідіть, ховайте своїх дітей у Донецьку, Маріуполі» і тому подібне - це вже абсурд. Хіба може нормальна людина так говорити. Хіба може нормальна людина говорити, що ліс важливіший за воїнів, які віддали своє життя за незалежність нашої країни. Вони говорять, що не проти Національного військового меморіального кладовища, але не тут.

Чи допускаєте, що ці дискусії можуть бути інспіровані, чи підживлюватися із зовні, чи мати економічне підґрунтя?

Це можуть бути різні процеси. Ми відкриті, я особисто виїжджав на об'єкт чотири рази, ми спілкувалися з громадами. Потім ще багато разів туди їздив мій заступник. Там майже кожен день знаходиться представник державної установи, спілкування йде. Але коли ти громаді показуєш документи, говориш, що там можна будувати, а тебе просто не чують, і намагаються нав'язати свою риторику, то можуть бути різні мотиви. Хтось бореться за фінансовий стан свого житла. Хтось розповідає, що їх земельні ділянки можуть подешевшати, якщо там буде кладовище. Може, і втручання якогось ІПСО, я не знаю.

Дослідження Ветеранського фонду свідчать, що значна частка українських ветеранів, переконані у відсутності поваги до них з боку суспільства. Яка, на вашу думку, як ветерана і керівника міністерства, головна причина і як це виправити?

У нас в державі реальна повага до військовослужбовців з'явилася спочатку у 2014 році, коли почалося вторгнення на Сході нашої держави, коли був окупований Крим, коли Збройні сили дали відсіч і зупинили ворога, і почали повертати території. Тоді і військовослужбовці і ветерани стали в пошані. Потім люди, як то кажуть, "втомлюються від війни", і з часом повага знижується. Потім знову повернулася в 2022 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення, довіра, шана і повага були дуже на високому рівні.

Але варто розуміти, що до 2014 року у нас не відбувалося зовсім національно-патріотичного виховання, військово-патріотичного виховання. Ті уроки в школі, які ми всі пам'ятаємо, це ж ні про що, це не формування ідентичності, це не формування тебе як українця. Тому зараз в цьому контексті центральні органи виконавчої влади рухаються дуже добре. Зокрема, в минулому місяці була ухвалена постанова Кабінету Міністрів щодо запровадження в школах предмету "Захист України". Також ми працюємо над перекваліфікацією ветеранів, які мають педагогічну освіту. І на базі Національного університету оборони ім. Івана Черняховського ми вже провели три випуски ветеранів, які повернуться в свої громади і будуть викладати предмет "Захист України".

Повага до ветеранів  залежить від кожного з нас і всіх разом. Коли я був у Сполучених Штатах Америки у 2016-2017 роках, заходив в українському однострої в магазин чи на заправку, то до мене підходили американці і дякували мені за службу. В той же час, недавно ми були на заході і до нас підійшла жінка і каже: "А чого немає шани і поваги?" Я питаю, а що в її розумінні шана та повага до ветеранів війни, до військовослужбовців? Вона відповідає: "Я книжки на фронт відправляю". Я кажу - це дія, а чому ви не підходите на вулиці, коли ви бачите людину в військовій формі або ветерана, і просто не подякуєте від щирого серця? Наразі ми ставимо перед собою виклики, щоб шану і повагу в нашій державі підняти на високий рівень. Але в цьому питанні треба починати з кожного з нас. І ця шана і повага має вимірюватися у всьому: від ветеранської політики загалом до сервісів.