Ексклюзивне інтерв'ю голови Місії України при НАТО Вадима Пристайко агентству "Інтерфакс-Україна"

Посилення присутності Росії в Азовському морі триває. Чи готові в НАТО піти далі заяв про стурбованість і перейти до більш практичних речей?

Ми розглядали це питання під час нещодавнього візиту міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, який зустрічався з членами Північноатлантичної ради під час засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів - той рівень, який поки не блокується Угорщиною. Зокрема, на засіданні ми озвучили статистику щодо затриманих суден, особливий інтерес для наших партнерів, звичайно, становлять судна, які належать країнам-членам НАТО. Ця інформація зараз перевіряється.

Крім того, ми ведемо переговори про те, яким чином можна посилити наші оборонні можливості в Азовському морі. Буквально минулого тижня у нас була зустріч з одним зі світових виробників ракетно-авіаційної техніки.

Також, як ви знаєте, в Норвегії відбулися навчання Trident Juncture-2018. Це наймасштабніші навчання НАТО з часів холодної війни. Там, до речі, розглядалися можливості захисту НАТО від нападу, відпрацьовувалася висадка на узбережжя, використання сухопутних, військово-морських і навіть комп'ютерних сил. На жаль, потрібно відразу для себе визначити, що НАТО в першу чергу піклується про членів Альянсу. Ми поки не є союзником і розраховувати на те, що Альянс буде виступати на наш захист, як мінімум, передчасно.

Чи розглядають можливість провести спільні навчання в Азовському морі? Очільник МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що Росія буде вважати це провокацією і не пустить кораблі НАТО в Азовське море.

Що б не говорив Лавров, Альянс залишається оборонною організацією. НАТО не розробляє плану нападу на Росію.

Спільні навчання або операція в Азовському морі, безумовно, будуть сприйняті РФ як провокація. Альянс не планує провокувати Росію. Входження військових кораблів в Азовське море згідно з тим статусом, який все ще у нього залишається, - це проблемне питання. Крім того, існує ще нещодавно побудований Керченський міст. Пригадуєте, як ми заводили з Чорного в Азовське море два корабля? За нашими спостереженнями, російські кораблі, які супроводжували наші кораблі, мали збройні абордажні команди - не вистачало тільки політичних рішень для провокацій.

Ні Альянс, ні Україна не зацікавлені в подальшому поглибленні конфлікту. І ми на сьогоднішній день більше дбаємо про те, як нам захистити наше узбережжя, як нам посилити наші можливості, зокрема, будуємо невелику військово-морську базу в Азовському морі, підсилюємо ракетне й артилерійське озброєння. Нещодавно ми проводили свої власні вчення - ракетні. Поки спільних планів з НАТО з проведення навчань в Азовському морі у нас немає.

Угорщина блокує засідання Комісії Україна-НАТО. Як це впливає на практичну співпрацю?

Цьому конфлікту понад рік, і мета Угорщини - "тиснути на больові точки" до тих пір, поки ми не відмовимося від імплементації закону "Про освіту". Дійсно, засідання Комісії заблоковані вище рівня послів. Це серйозна політична проблема в наших відносинах з Альянсом. Ми працюємо над її вирішенням, але паралельно уважно стежимо за тим, щоб Будапешт не надумав розширити арсенал своїх деструктивних кроків на інші заходи -

практичні, наприклад, виділення фінансів для допомоги Україні, розробку спільних програм, підключення України до механізмів військово-промислового співробітництва.

В наступному місяці буде засідання міністрів закордонних справ НАТО. Наш міністр вже отримав запрошення на участь в засіданні глав МЗС країн-контрибуторів Тренувальної місії НАТО "Рішуча підтримка" в Афганістані. Заходи, які збирають в штаб-квартирі всіх глав зовнішньополітичних відомств НАТО, дають нам можливість в рамках засідання Комісії Україна-НАТО обговорити відразу з усіма колегами широкий спектр питань. Ми високо цінуємо таку можливість.

Також використовуються можливості зустрічей міністрів оборони Альянсу. Але, всупереч зацікавленості з боку глав оборонних відомств НАТО в обміні ідеями з міністром оборони воюючої країни, через позицію Угорщини така можливість була надана останній раз в 2016 році.

Ми продовжуємо разом з НАТО шукати варіанти, яким чином вийти з ситуації, що склалася і, чесно кажучи, накопичилося роздратування, як в Україні, так і в Альянсі. Я знаю, що наші партнери по НАТО пояснювали Угорщини і продовжують це робити, що слід повернути вирішення питання про мову освіти в двосторонній формат. Але оскільки позиція міністра Петера Сіярто знаходить підтримку на найвищому політичному рівні Угорщини, то поки їх шлях - це зловживання принципом консенсусу в НАТО.

На Вашу думку, які цілі переслідує угорська сторона? Може скластися враження, що Будапешт намагається вирішити свої питання з Вашингтоном за рахунок України.

Я теж чув ідеї щодо того, що угорці намагаються за наш рахунок поліпшити свої відносини з американцями. Будь-яка теорія має право на життя, поки не доведено протилежне. Але все ж, мені здається, що дана ситуація куди простіше. Останні вибори в Угорщині показали, що радикальна націоналістична політика Орбана (прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан - ІФ), і не тільки по відношенню до України, сприймається угорцями позитивно. Не бачу причин, чому угорським політикам "різати курку, яка несе золоті яйця". Хотіли б вони щось виторгувати від тих же американців? Можливо. Хоча я не впевнений, що це їх головна мета і що результати такого баригування будуть для них позитивними.

Які кроки Ви бачите по врегулюванню цього питання в НАТО, раз поки що його не вдається перевести тільки в двосторонній формат?

Безумовно, ми говоримо з союзниками по НАТО і основними нашими партнерами, в тому числі США. Очевидно, без їх підтримки не було б зустрічі на рівні президентів держав-членів НАТО-Україна-Грузія на липневому саміті Альянсу.

Україна все одно виконає рекомендації Венеціанської комісії. Це, в першу чергу, треба нашим українським дітям, рідна мова яких не українська. Ми внесли виконання цих рекомендацій в Річну національну програму під егідою Комісії Україна-НАТО на 2018 рік. Зараз як раз пройшла оцінка її виконання, і НАТО побачить, які рекомендації виконані, які - ще ні. Наприклад, вже були проведені консультації з представниками громад з підготовки спеціальних навчальних програм і вчителів. Однак ще залишаються проблемні моменти.

Зараз угорська дипломатія посилається в основному на дві рекомендації: продовжити термін імплементації закону "Про освіту" до 2023 року і винести за рамки його дії приватні школи. Ми спостерігаємо позитивний розвиток у виконанні обох рекомендацій. Упевнений, що наші законодавці найближчим часом розглянуть пропозиції уряду України, і ми зможемо продемонструвати, як ми виконуємо взяті на себе зобов'язання.

Як наші партнери по НАТО сприймають ініціативу щодо закріплення в Конституції євроінтеграційного і євроатлантичного курсу України?

Це не унікальний випадок, схожі положення в Конституції є, наприклад, у Грузії. Така позиція України є для наших партнерів не тільки демонстрацією серйозності намірів, а й певної, якщо хочете, поваги України до НАТО. Мені сподобалися слова одного високопосадовця НАТО під час його недавнього візиту в Україну, який сказав, що "для багатьох з нас це є честю, що ще одна нація вважає НАТО організацією, привабливою для вступу".

Це допомагає нам у діалозі про ПДЧ?

Я не думаю, що це є аргументом в дискусії про ПДЧ. Не все так просто. Але точно, одним з таких аргументів завжди був рівень підтримки населення ідеї вступу в Альянс. Звичайно, коли наші депутати, відповідаючи на очевидний запит українського суспільства, приймають відповідне рішення, то це не може не знаходити відгуку в Альянсі.

Діалог про ПДЧ сам по собі непростий. Якщо не брати до уваги технічні питання готовності України до цього чергового кроку на шляху до євроатлантичної інтеграції і зосередитися на політичній складовій, то слід визнати існування частини союзників, які щиро вважають, що будь-який прогрес України на шляху до НАТО може розглядатися агресивною Росією як провокація. Такі члени НАТО щиро переконані, що нам потрібно взяти паузу. Я впевнений, що цей образ мислення якраз і нав'язується Росією. Більш того, він небезпечний тим, що для закріплення подібної точки зору Росія буде готова до підвищення рівня агресії. На мою думку, тільки чітка позиція НАТО про те, що своє майбутнє Україна повинна вибирати сама, без тиску ззовні, зможе розставити всі крапки над "і".

Є інша частина членів НАТО, яка вважає, що в України вже є всі необхідні механізми взаємодії і без ПДЧ, є 10-річний досвід виконання програм НАТО. Такі союзники готові допомогти нам рухатися далі.

Є ще третя частина, особливо ті, хто прийшов до Альянсу нещодавно і розуміють важливість такого механізму, як ПДЧ. Ось ця частина відкрито говорить, що, усвідомлюючи всі ризики, ми рекомендуємо запросити Україну до ПДЧ.

Між усіма трьома групами відбуваються дискусії про те, яким повинен бути наступний крок. Ми ж впевнені, що, маючи практику виконання 10-ти річних національних програм, які кандидати на членство виконували в рамках ПДЧ, чому б не назвати це тим, чим воно є - програмою дій України щодо членства в Альянсі.

Чи актуальна для нас все ще програма Enhanced Opportunities Partnership (EOP), приєднатися до якої Україна так і не змогла?

Вона для нас актуальна, якщо ми серйозно будемо брати участь в таких навчаннях, як Trident Juncture. Там були країни НАТО і ще дві країни EOP - Фінляндія і Швеція. Винищувачі, кораблі, солдати цих країн були разом з натівськими солдатами. Було також п'ять українських офіцерів, але тільки один був в Норвегії, інші - в багатонаціональних штабах в інших країнах, які допомагали і реалізовували ці навчання. Якби ми могли в наших умовах відправити кораблі, танки, літаки, людей і прийняти повномасштабну участь, то це було б якраз реалізацією програми EOP. Це цікава програма, як тільки у нас для цього буде фізична, фінансова, організаційна можливість. Якщо ж ми змушені майже всі наші ресурси пускати на протистояння на сході, то у нас не так багато залишається можливостей для участі в масштабних міжнародних навчаннях. Але заради участі в майбутніх проектах ми вже відновили з НАТО дискусію про приєднання до EOP.

У Кабміні недавно заявили, що Україна не встигає перейти на стандарти НАТО до 2020 року. На Вашу думку, що заважає цьому прогресу?

Говорячи про перехід на стандарти НАТО, ми, в першу чергу, маємо на увазі стандарти, необхідні для сумісності наших Збройних сил з підрозділами держав-членів НАТО. Військові нарахували близько 200 стандартів, які необхідно впровадити. Це амбітне завдання, але цілком реальне. Тут робота йде досить успішно. Я думаю, що наші колеги з оборонного сектора впораються з цим завданням в поставлені терміни.

Але це лише невелика частка тих сотень стандартів, які існують в НАТО. Ми минулого тижня передали більше 500 стандартів в Міноборони України, які потрібні не тільки для того, щоб ЗСУ і сили НАТО були безпосередньо взаємосумісні на полі бою, а, наприклад, для спільного виробництва військової техніки. Вони дуже важливі для майбутнього нашої армії і нашої держави.

Повний набір стандартів ми точно не встигнемо перейняти до 2020 року. Я не думаю, що навіть серед членів Альянсу є такі, хто повністю відповідає всім без винятку стандартам.

Чи готові в НАТО посилити співпрацю в питанні кібербезпеки в контексті майбутніх виборів в Україні?

Не просто готові. Існує спеціальний Трастовий фонд, який завершив свій перший етап. Країни НАТО вкладають в це свої знання і фінанси, керує цим Трастовим фондом Румунія. Певні засоби кібербезпеки, прилади і технології вже були передані Україні, а саме МЗС, СБУ, яка здійснює контроль з нашого боку, і Укрспецзв'язку. Другим етапом передбачається допомога щодо захисту серверів ЦВК для безпечного проведення виборів. Зараз як раз фахівці з ЦВК, СБУ та Укрспецзв'язку передали свої пропозиції НАТО, як апаратну частину, так і фінансову. Можу сказати, що запити досить серйозні, зараз країни-члени вирішують, як допомогти Україні в тих обсягах, які потрібні. Я сподіваюся, що ми встигнемо вчасно всі встановити і захистити сервери і системи до виборів.