Ексклюзивне інтерв'ю керівника держпідприємства "Медичні закупівлі України" (МЗУ) Арсена Жумаділова агентству "Інтерфакс-Україна" (частина II)

Коли 5 років тому Україна почала міжнародні закупівлі ліків, був дуже великий супротив. Вітчизняні виробники навіть планували влаштувати пікети Кабміну, Міністерства охорони здоров’я, говорили, що міжнародні закупівлі знищують національного виробника. Чи ви готові до такого супротиву, бо лоббі завжди є, і завжди хтось буде незадоволений, що купили не у нього?

Я б це питання поставив трохи інакше, розділив би його на кілька складових. По-перше, той факт що вітчизняні виробники у структурі централізованих закупівель за кошти державного бюджету, мали незначну долю, є чимось об’єктивним, чи це було суб’єктивним небажанням спеціалізованих організацій закуповувати в українських підприємств? Моя відповідь така, що це було здебільшого об’єктивним. Чому так? Тому, що централізовані закупівлі за рахунок державного бюджету спрямовані на те, аби закуповувати ті препарати, які в Україні, чи не вироблюються, чи не виробляються з тою якістю, як за кордоном. Тобто, коли мова йде про препарати оригінальні, інноваційні, то ми розуміємо що наша фарміндустрія, при всій повазі, відстає рівнем своєї інноваційності, зокрема з огляду на ті кошти, які вкладаються в дослідження на Заході. На Заході ці цифри на порядок вищі.

Звісно, що логіка та філософія ЦЗО (Центральна закупівельна організація) за кошти державного бюджету має виходити з того, що ми за кордоном закуповуємо те, що не доступно на місцевому ринку. Тож, не дивно, що основна частина закупівель за кошти державного бюджету, які проводили міжнародні організації, припадала на закородонного виробника.

Водночас, дійсно зараз за деякими напрямами, ми вже маємо локальних виробників, які змогли наростити свої можливості та потужності. Сьогодні за якістю вони не гірші ніж зарубіжні генеричні виробники. Це є теж об’єктивний факт. Чи маємо ми це врахувати тепер? Звісно маємо. Це означає, що ми, як закупівельна агенція, маємо створити рівні конкурентні умови для всіх.

Існує думка, що вітчизняні виробники мають користуватися певними привілеями та преференціями. До того ж, фактично від системи міжнародних закупівель були відсторонені українські дистриб’ютори, бо ж міжнародні закупівельні агенції спілкувалися напряму з міжнародними виробниками, і не мали потреби в посередництві українських дистриб’юторів. То що ж для вас є рівними конкурентними умовами?

Рівні конкурентні умови, якщо ми маємо кількох постачальників по якійсь товарній позиції, полягають в тому, що ми маємо оголосити процедуру таким чином, щоб зробити можливою участь максимальної кількості учасників ринку. Тобто, тендерна документація не може виписуватись таким чином, що в ній бере участь лише один, чи два постачальники, коли ми знаємо, що по цій товарній позиції є п’ять-шість постачальників. Ми готуємо процедуру таким чином, щоб забезпечити добросовісну конкуренцію серед максимальної кількості учасників. Ми готуємось до того, щоб відповідати найсуворішим вимогам антимонопольного законодавства. Відповідно кваліфікаційні вимоги до постачальників не можуть бути такими, що українські виробники апріорі не могли потрапити на тендер.

У деяких випадках міжнародні організації можуть застосовувати такі вимоги, які не передбачені нашим законодавством, проте встановлені їхніми внутрішніми правилами та політиками, зокрема, вимога прекваліфікації ВООЗ. Через такі вимоги, деякі наші виробники не могли брати участі у закупівлях міжнародних організацій.

Ми розуміємо, що подібні вимоги не можуть бути кваліфікаційною вимогою, згідно чинного законодавства про публічні закупівлі. Водночас ми можемо розглядати різні варіанти застосування нецінових критеріїв при оцінці пропозицій. Це дозволяє, зокрема, новий закон про публічні закупівлі. Я хочу підкреслити, що ми маємо отримати максимальну кількість пропозицій від всіх, і маємо оцінити ці пропозиції об’єктивно. І тоді українські фармвиробники зможуть себе проявити.

Водночас це не означає, що ми можемо гарантувати комусь об’єми закупівель. Іноді, я чую пропозиції, мовляв, давайте ми прогарантуємо нашій українській фармі певний обсяг на чотири-п’ять років вперед, з тим щоб вони змогли розвивати своє виробництво. На це ми відповідаємо дуже просто: ми агенція закупівельна, не інвестиційна. Це два різні напрями. Ми закуповуємо, і під час наших закупівель маємо забезпечити дотримання законодавства, в тому числі антимонопольного, маємо отримати найкращі умови, зокрема, цінові. Крапка. У нас немає мандату на те, щоб підтримувати ту, чи іншу індустрію, або ставати частиною успіху тієї чи іншої компанії. Якщо держава має бажання підтримати вітчизняну індустрію, то для цього у держави є інші інструменти, наприклад, державно-приватного партнерства. Держава може в різних формах цілком ефективно підтримувати місцевого виробника, але це має робити інша структура. Не ми.

Коли вітчизняні виробники, завдяки таким інвестиційним інструментам, розгорнуть певне виробництво, то вони будуть орієнтуватися на продажі нової продукції на ринку. Тоді ми, як закупівельна агенція, зможемо купувати у них, якщо вони будуть готові запропонувати хороші умови, низькі ціни і високу якість. Якщо ж навіть і не нам, то вони зможуть реалізувати свій товар через інші канали збуту. Бо державні закупівлі це не єдина можливість збуту, є ще аптеки, місцеві закупівлі.

Це моя позиція, вона однозначна. Я її висловлював на різних майданчиках, зокрема, тих, де обговорюється питання державно-приватного партнерства. Важливо, щоб ми розрізняли дві державні функції: держава, яка закуповує лікарські засобі для пацієнтів, і держава, яка підтримує власні індустрії і національну економіку. Це зовсім різні філософії і підходи.

Якщо повернутися до закупівель, то варто згадати, що дуже великим питанням тут було формування номенклатури закупівель. Було багато критики, що міжнародні організації не те, що треба. А вони відповідали, закуповують те, що сказав МОЗ. Чи передбачаєте ви якісь такі проблеми в роботі МЗУ? Чи будуть закиди у ваш бік щодо номенклатури закупівель?

Давайте це питання розділимо на дві частини. Перша частина дуже важлива. Ми, як державне підприємство, як закупівельна організація, не формуємо політику у сфері закупівель лікарських засобів і медичних виробів у тому числі. Це означає, що ми не формуємо номенклатуру. Друге - ми не визначаємо, скільки грошей має піти на той, чи інший напрямок. Це є питаннями формування політики, а її формує Міністерство охорони здоров’я України. Ми як закупівельна агенція цю політику втілюємо. Тобто, коли міністерство визначилось по номенклатурі, коли зрозумілий обсяг коштів, ми виконуємо. В технічному завданні ми будемо обговорювати всі істотні умови, які є важливими для закупівель: найменування, кількість та очікувана вартість.

Тепер щодо питання формування власне номенклатури. Чи є там станом на сьогодні проблема? Є. І перша очевидна проблема для всіх, це те, що номенклатура лікарських засобів та медичних виробів, які закуповуються за рахунок державного бюджету централізовано, не співпадає із національним переліком лікарських засобів. Є розуміння того, що потрібно переходити до, так званого, позитивного переліку лікарських засобів. Тобто таких ліків, що можуть закуповуватись, як місцевими замовниками, так і державою. І цей список не має переглядатися докорінно щороку. Він має редагуватись, має покращуватись, має розвиватись, але це мають бути процедури доопрацювання, а не повного перегляду, як відбувається сьогодні.

Що ви плануєте змінити в процедурі формування номенклатури?

Ми сподіваємося, що найближчим часом будуть внесені зміни у відповідну постанову, що дозволить щороку докорінно не переглядати номенклатуру. Вона буде доопрацьовуватись в наступному році і буде ухвалена. Але, на наступний 2020 рік, номенклатура формувалася за ще існуючими підходами та принципами.

Міжнародні організації планували вийти на довгострокові контракти з постачальниками і з виробниками. Чи будете ви підтримувати цей напрямок? Наскільки можливі сьогодні довгострокові контракти?

У нас є три механізми, які, так чи інакше, дозволятимуть нам вступати у довгострокові відносини з постачальниками. Перший інструмент, який вже доступний сьогодні, має назву "рамкові угоди". Ми можемо укладати їх згідно закону "Про публічні закупівлі" з кількома виробниками строком до чотирьох років по одній товарній позиції. По суті, така угода є попередньою домовленістю із кваліфікованими постачальниками і не призводить, власне, до зобов’язань сторін. Потім, коли виникає реальна потреба в закупівлі товару, ми в межах угоди проводимо аукціон між тими виробниками, які кваліфікувались. Виграє той, хто дає найбільш вигідну пропозицію.

"Рамкова угода", по суті, є першим інструментом, де ми можемо говорити про певні довгострокові відносини. Тобто постачальники можуть орієнтуватись, що протягом найближчих, наприклад, трьох років МЗУ може закупити певний товар на певну суму. Для бізнесу це вже є сигнал, на який можна орієнтуватись.

Коли запрацює цей механизім?

Він вже використовується іншими замовниками. Проте, в медичних закупівлях його ще не застосовували. Ми почнемо це робити.

Другий інструмент, який буде запроваджуватись, стосуватиметься інноваційних лікарських засобів, які виробляються світовими виробниками, частіше закордонними. Вони хочуть заходити на український ринок за умови отримання певних гарантій того, що при наданні низької ціни на свій продукт, вони отримають спеціальні умови. Це так звані MEA (Managed entry agreements), договори про доступ, які спрямовані на забезпечення доступу до інноваційних ліків. Такі договори теж укладатимуться на декілька років і, по суті, є довгостроковою угодою, де визначені певні істотні умови договору. Деякі положення договорів про доступ можуть бути визначені сторонами як інформація з обмеженим доступом.

Для того, щоб реалізувати цей інструмент, потрібні зміни в законодавстві. Відповідні законопроекти були напрацьовані і вже є зареєстрованими у Верховній Раді. Ми говоримо про зміни до, принаймні, двох законів України – "Про основи законодавства України про охорону здоров’я" та "Про лікарські засоби". Якщо ці зміни будуть підтримані, то такий інструмент ми зможемо починати реалізовувати, я сподіваюсь, вже наступного року. Для цього будуть необхідні підзаконні акти, постанови, накази, які потрібно буде розробити, погодити та затвердити, бо цим інструментом ми ще ніколи не користувались.

І, третій інструмент зараз в процесі обговорення з Міністерством фінансів. Він стосується взяття нами довгострокових зобов’язань по договорах. МЗУ – це суб’єкт публічного права і діємо ми відповідно до закону про публічні закупівлі. Ми маємо вкладатися в межі бюджетного року, щоб не порушувати вимог чинного законодавства. Наразі, ми багато комунікуємо з Міністерством фінансів, щоб запровадити довгострокові зобов’язання по наших договорах із метою виконання зобов'язань на два-три роки. Тобто, ми хочемо мати можливість укласти договір, наприклад, в квітні чи травні 2020 року, але зі строком поставки, скажімо, в листопаді 2021 року. Наразі, я не можу підписати такий договір, бо він буде порушувати відповідні норми законодавства. Ми запропонували такі зміни до бюджетного кодексу, які нам дозволять це зробити. Проте, Мінфін поки що дивиться на цю ініціативу, скажімо так, обережно. Тому, що, на їхню думку, бюджетна декларація, яка ухвалюватиметься на три роки, від наступного року буде вже документом, який буде достатньою підставою для того, щоб такі суб’єкти, як ми, укладали довгострокові договори.

А ви так не вважаєте?

Річ у тім, що ми не впевнені, що бюджетна декларація буде реалізована саме таким чином. Знову ж таки, це новий інструмент, і сам Мінфін зараз доопрацьовує всі аспекти його реалізації. Ми з ними спілкуємось. Я припускаю, що дуже скоро, можливо на початку наступного року, Мінфін вже чіткіше визначиться з тим, чим саме слугуватиме бюджетна декларація. І якщо це буде таке бачення, про яке я казав, тоді ми не будемо наполягати на змінах до бюджетного кодексу.

Міжнародні організації мали право закуповувати препарати, які не були зареєстровані і мали право на спрощену процедуру реєстрації. Чи будете ви таку саму політику проводити у держзакупівлях і далі?

З приводу незареєстрованих ліків. Тут треба теж відрізняти завезення незареєстрованих ліків, і це має буде дуже суворо регламентована процедура, від участі виробників із незареєстрованими ліками у наших торгах. Зараз нами запропоновані зміни до законодавства, які, зокрема передбачають можливість для виробників із незареєстрованими ліками брати участь у наших торгах. Якщо вони нададуть найнижчу ціну, або кращу пропозицію, ми дамо їм розумний строк, а саме 30 робочих днів для реєстрації. Це узгоджене з Державним експертним центром (ДЕЦ).

Хочу зауважити, що тут ми говоримо саме про реєстрацію лікарського засобу із відповідною перевіркою з боку ДЕЦ. Йдеться про не тільки перевірку реєстраційного посвідчення, той Fasttrack, який існує зараз, де за п’ять робочих днів, хоча по факту трохи довше, перевірялась наявність документів. Планується, що за 30 робочих днів відбудеться перевірка власне лікарського засобу. І, якщо виробник встигне зареєструвати лікарський засіб за цей час, ми акцептуємо його пропозицію і він стане переможцем тендера. Якщо не зареєструє, то ми переходимо до наступної позиції.

Це важливий інструмент, тому, що зараз поширеною причиною небажання виробників реєструвати лікарські засоби в Україні є невпевненість у збуті. Тому ми говоримо, що для участі у тендері лікарський засіб реєструвати не треба. Відповідно, ми таким чином робимо закупівлі за кошти державного бюджету доступними для іноземних виробників. Але, водночас до того, як ці ліки отримає українській пацієнт, вони будуть перевірені, зареєстровані, і лише за такої умови, вони потраплятимуть до споживачів.

Раніше, до міжнародних закупівель, все закуплене завозили на початку року, але міжнародні організації проводили іншу політику, запроваджуючи постійні поставки впродовж року. Якої концепції ви будете дотримуватись, і як будете гарантувати строки поставки?

По-перше, ми маємо обмеження бюджетним роком, тому ми повинні доставити всі товари в межах бюджетного року. Водночас, ми будемо регулювати поставки у зв’язку з реальною потребою з боку ДОЗів та інших регіональних замовників. Як це робити? Тут є два варіанти. Перший варіант: якщо ми говоримо про місцевих постачальників, то ми можемо при укладенні договору визначати графік поставок за нашим запитом. І ми можемо це робити або щомісячно, або поквартально, або щопівроку. Але, якщо говорити про імпорт, то тут ми не маємо такої гнучкості і повинні вирішувати це питання з логістичними операторами, з якими будемо працювати. Зараз непоодинокі випадки, коли імпортований товар логістичні оператори відразу розвозять на регіони, які вони відмовляються приймати, бо мають цей препарат на складах. Ми будемо домовлятись із логістичними операторами про централізоване складування на нашу вимогу. Звісно, це є певна послуга і вона коштуватиме певних грошей. Водночас, зважаючи на суттєву економію в вартості утримання нашого підприємства у порівнянні із вартістю послуг міжнародних організацій, можуть бути знайдені ресурси для надбавки на логістичні послуги та запроваджена послуга центрального зберігання.

Всі розуміють, і в МОЗі, і тут, в МЗУ, що нам потрібно дійти до формування центрального складу, як національного буферу, де є лікарські засоби, необхідні для всієї країни у достатньому обсязі на довгий строк, відправляючи на регіони те, що використовується протягом короткого часу.

Це буде ваш склад?

Це буде склад логістичного партнера. Ми не будемо зараз приростати власним майном, купляти його, або брати в оренду. Це буде логістична послуга зі зберіганням, за яку нам потрібно буде платити. В принципі, фінансовий ресурс на це має бути.

Ексклюзивне інтерв'ю (частина I).