Ексклюзивне інтерв'ю агентству «Інтерфакс-Україна» з ректором Одеського національного медичного університету академіком НАМН України Валерієм Запорожаном.

Валерію Миколайовичу, ви були ректором Одеського медуніверситету з 1994-го по 2018 рік і пройшли в цьому статусі чимало криз. Який ваш план на коронакризу?

На початку каденції ректора в 1990-х, коли мої колеги, видатні вчені, йшли торгувати на ринки, а університети «приватизували» під офіси, стояло питання: бути нам чи ні? Але ми не тільки вижили, а й почали заробляти. Під час кризи виживають ті, хто здатен мислити нестандартно та креативно. Як університет мав виходити з тодішньої ситуації? Продати або віддати в оренду частину корпусів. Це стандартний шлях, яким багато хто пішов, шлях у нікуди. Ми ж підійшли до питання творчо, якщо так можна сказати. Першими в Україні перейшли на англійську мову навчання. Це було дуже складно, це був справжній виклик суспільству, але ми вірили, що це спрацює. У перший же рік ми набрали іноземних студентів й отримали гроші на розвиток. Крім того, наші викладачі опанували англійську на професійному рівні – почалися міжнародні конференції, публікації в світових наукових виданнях, рейтинг Одеського університету почав рости. Це кейс «Як у кризу знайти ресурси для росту». Я з упевненістю дивлюся в майбутнє та закликаю всіх колег: шукайте точки росту, не тримайтеся за одномоментну стабільність.

Де ця точка для Одеського медуніверситету?

Пандемія показала, наскільки важливо бути гнучкими та здатними швидко ухвалювати рішення. Я хочу реалізувати програму «Електронний університет». Ідея полягає в тому, щоб оцифрувати максимальну кількість управлінських, навчальних, фінансових процесів. Ми вже почали цей шлях. Другий рік університет на змішаній системі навчання, частина лекцій проводиться онлайн. У 2008 році ми відкрили електронну бібліотеку, вона стала частиною глобальної наукової мережі. Тобто наші студенти мають доступ не тільки до своїх підручників, а й до матеріалів, за якими навчаються студенти Стенфордського або Єльського університетів. Крок за кроком хочемо «оцифрувати» робочі місця, створити єдину базу даних для викладачів і студентів. Цифровізація супроводжуватиметься децентралізацією, щоб кафедри були максимально автономними, мали свої плани розвитку та бюджети. Менше бюрократії, більше свободи і часу на творчу, наукову, дослідницьку роботу. Названі мною трансформації забезпечать університету можливість повною мірою відповідати вимогам часу.

Система освіти на змішаному навчанні другий навчальний рік. Перед якими труднощами постав ОНМедУ?

Ми були в кращих стартових умовах, ніж багато інших вишів, оскільки почали розвивати дистанційне навчання задовго до пандемії. Я вже згадував про бібліотеку. Є лекції у відеоформаті. Відвідування лекцій для наших студентів завжди було обов'язковим, але, зі свого боку, університет створює всі умови, щоб студенти могли повноцінно займатися самостійно. Наприклад, ті, хто взяв академічну відпустку. Великих труднощів у викладанні, з погляду володіння технічними засобами, теж не виникло. У нас працюють прогресивні люди, які прагнуть до знань. Вони регулярно працюють в симуляційних класах, практикують із роботами та досить складними технологічними приладами. Тому лекції в ZOOM або якійсь іншій програмі для них не є проблемою.

Дистанційне навчання не стало для студентів канікулами?

На жаль, є студенти, навчання яких радше потрібне їхнім батькам, ніж їм самим. Будемо відвертими, такі є в кожному університеті, і для викладачів це біда. Але в медичних вишах їх значно менше, ніж у будь-яких інших. Це пов'язано з самою медичною освітою. Вона дуже тривала і дуже складна. Тому до нас вступають переважно вкрай мотивовані молоді люди, які знають, чого хочуть у цьому житті, хочуть досягти успіху. Таких у нас, на щастя, більшість. Результати минулого року не відрізняються від усіх попередніх. Змішана система на їхній успішності не позначилася.

До речі, про іспити. Одеський медін одним із перших почав проводити державний іспит ЄДКІ й ОСКІ. Які результати?

Це важливі іспити, без яких неможливо отримати диплом. Ті, хто не хоче вчитися, з ними не справляються. Всі інші, хто відповідально ставиться до навчання, проблем не відчувають. Зі свого боку, університет створив всі умови, щоб перевірка й оцінювання знань були повними й абсолютно об'єктивними. Ми відмовилися від присутності викладача всюди, де це можливо. Ми впевнені у своєму колективі, але там, де присутня людина, можливий людський фактор, це важливо розуміти. Наприклад, ОСКІ – об'єктивний структурований клінічний іспит. Проходить у форматі квесту: студенти переміщаються різними станціями та виконують певні завдання. Станція – це умовна палата, де перебуває «пацієнт». Його роль грає абсолютно стороння здорова людина, яка нібито хвора й описує свої симптоми лікарю. Завдання студента – за обмежений час опитати, провести діагностику, поставити діагноз і призначити лікування. А кожному студенту присвоєно номер – жодних прізвищ, цілковита анонімність. Викладач лише зазначає в електронному чек-листі, які пункти студент N виконав або не виконав. Далі електронна система сама підраховує кількість набраних балів. Студентам подобається такий формат, вони менше нервують напередодні іспиту та показують вищі результати. З 2016 року працює центр якості освіти, допуск або недопуск до сесії автоматизований.

Ви згадали симуляційні класи – скільки їх, скільки грошей на них витрачено?

Ми запустили програму симуляції навчання першими в Україні. Яку проблему вона вирішує? Заповнює прірву між теоретичною підготовкою та реальною клінічною ситуацією. Уявіть пацієнта в реанімації. Його життя залежить від того, як швидко лікар зможе відновити його дихання, запустити серце, зупинити кровотечу. Ніхто не підпустить до такого пацієнта вчорашнього студента.

Симуляційний клас – це роботи, які з точністю імітують анатомію та фізіологію справжнього пацієнта в різних клінічних сценаріях. У чітко регламентований час студент повинен провести всі маніпуляції, наприклад, для відновлення дихання. Більше того, сам робот «оцінює» правильність дій і виставляє залік або незалік. Такі роботизовані операційні створені на кожній кафедрі – педіатрії, терапії, хірургії та інших. Із 2017 року працює кафедра роботизованої й ендоскопічної хірургії. Там є комплекс віртуальних симуляторів, на яких студенти відпрацьовують лапароскопічні операції. Я – один з основоположників ендоскопічної хірургії в Україні. Це хірургія, за якої оперативні втручання виконуються без широкого розтину тканин – через прокол шкірних покривів або природні отвори. Це сучасний підхід до хірургії, який помітно скорочує час одужання і реабілітації пацієнта. Одеський медін, зокрема за рахунок симуляційної медицини, став одним з опорних пунктів розвитку цього напряму в нашій країні.

Симуляційні класи на профільних кафедрах існують тільки в нашому університеті. Це дороге задоволення – десятки тисяч доларів. Але вони необхідні для компетентнісної підготовки лікарів. Успішно завершивши навчання, наші студенти під наглядом старших колег можуть надавати кваліфіковану медичну допомогу навіть складним пацієнтам.

Яка реальна ситуація в Одесі з Covid-19? Цікава ваша оцінка.

З огляду на те, як швидко змінюється ситуація, складно робити прогнози. Більше того, це питання належить до компетенції епідеміологів, вірусологів, біологів, тому буде некоректно давати оцінку. Багато що залежить від тенденцій розвитку епідемії, подальшої швидкості поширення, темпів вакцинації в світі й в Україні. Безумовно, велике значення має якість вакцини, вона повинна бути безпечнішою, ніж сама хвороба. Щодо ситуації. У нашій країні, зокрема в Одесі, вона непроста, і мене як лікаря і одесита це дуже турбує. Зі свого боку, ми робимо все можливе, щоб допомогти місту з цим впоратися. По-перше, в самому університеті, а це 10 тисяч трудового та студентського колективу, ми жорстко дотримуємося всіх протиепідемічних правил. По-друге, активно долучаємося до боротьби з пандемією на своєму рівні.

Чи є досвід співпраці університету з лікарнями. Чи можуть студенти допомагати лікарям у цій складній ситуації. Чи є в цьому сенс?

У Одеського національного медуніверситету є університетські клініки, однак жодна з них не потрапила до затвердженого Міністерством охорони здоров'я переліку опорних для лікування пацієнтів із COVID-19. Але це не означає, що ми залишаємось осторонь. Буквально тиждень тому університет створив Медичну раду. Її першою ініціативою стало створення тимчасового медичного кластера «Одеський регіональний центр інфекційного контролю». Він працюватиме на базі окремого кардіоревматологічного корпусу. Тут уже обладнані ліжко-місця для пацієнтів із COVID-19, частково закуплене медичне обладнання, включно з апаратами ШВЛ. У роботі Центру плануємо задіяти всі наші клінічні кафедри, які супроводжуватимуть пацієнтів не тільки під час лікування, але й на шляху одужання. Наприклад, кафедра професійної патології і функціональної діагностики допомагатиме з оформленням документів про недієздатність, кафедра медичної реабілітації – з фізичною та психологічною реабілітацією пацієнтів і, за потреби, їхніх рідних. Кластер працюватиме в тісній зв'язці з департаментами охорони здоров'я міста та області, а також профільним міністерством. Я вважаю, що наші студенти можуть набиратися досвіду і також брати участь у цій роботі. Ми гарантуємо їм і всім нашим фахівцям безпечні умови праці – засобами індивідуального захисту наша клінічна база забезпечена в повному обсязі. У боротьбі з пандемією важлива консолідація зусиль, і наш університет робить усе, щоб об'єднати наукову і медичну спільноти, щоб нарощувати базу знань. У травні, наприклад, ми провели 5-денний Всеукраїнський спецкурс із респіраторної підтримки. Його прослухали понад 50 тисяч фахівців. Наші вебінари, майстер-класи онлайн прослухали десятки тисяч лікарів з України та інших країн. У нинішній ситуації завдання нашого університету – стати освітнім хабом, і ми впевнено рухаємося до цієї мети.