11:35 06.12.2022

Із нашими ЗМІ завжди цікавіше – прессекретар президента

11 хв читати
Із нашими ЗМІ завжди цікавіше – прессекретар президента

Ексклюзивне інтерв'ю прессекретаря президента України Сергія Никифорова агентству "Інтерфакс-Україна"

Розмовляли: Інна Кардаш, Олександр Мартиненко

 

Наскільки змінилася ваша робота із початком війни?

Усе перевернулося з ніг на голову. Я переїхав жити на роботу. Умови аскетичні, але найнеобхідніше було: душ – у коридорі, маленькі кімнатки з низькими стелями. Усе таке – з минулого, водночас чистенько та акуратно. Металопластикові двері та гарні світлодіодні лампи надавали сучаснішого вигляду. Нас там було чимало. Моя кімната була через дві двері від президента.

Їжа: спочатку харчування було не дуже якісним. Розбавляли "Мівіну" навіть не гарячою, а теплою водою, через це вона як треба не розмокала. Але це буквально перші дні, потім поступово з їжею ситуація покращувалась.

Перші три-чотири місяці я їздив додому раз на тиждень на декілька годин: випрати речі, квіти полити і назад. Сім'я виїхала. Десь ближче до літа життя трохи повернулося на круг свій. Я повернувся додому – і вже утворилася якась подоба графіка. Наразі здебільшого працюю по шість-сім днів. Іноді буває один вихідний на тиждень.

 

Яка у вас, як у речника президента, нині основна місія? І щодо роботи з медіа – що основне?

У президента фантастична працездатність. Моя основна місія – встигати за ним і встигати доводити до медіа все, що він робить, у максимально "товарному" вигляді.

Ви знаєте, у президента буває по три-чотири заходи на день, плюс він дає по одному-два великі інтерв'ю на тиждень, плюс його звернення, телефонні переговори тощо. Усе це необхідно організувати, провести, оформити та видати з мінімальними втратами якості. При цьому – у нас марафон, ми несемося. Ми не можемо довго готувати інтерв'ю до випуску. Провели, оформили, виклали – і несемося далі.

 

Зрозуміло, багато робиться на ходу. Проте чи є за таких умов якесь планування медіаактивності президента? Наприклад, на тиждень...

Так, але умовне, бо багато що змінюється. Це пов'язано і з міжнародкою, і з візитами, і з обстрілами, коли той чи інший візит перенісся або скасувався.

 

Зеленський дуже відкритий і багато говорить сам. Відсутність речника – це свідоме рішення?

Наразі так. З першого дня війни він двічі на добу – уранці і ввечері – звертався до людей. Наразі лише за підсумками дня. За весь цей час лише одного разу його звернення було перенесено з вечора на наступний ранок. Та й то це було пов'язане не з якоюсь його поїздкою країною, а з тим, що того вечора він мав захід із іноземними гостями, про яких за заходами безпеки не можна було повідомляти.

 

Так, ми навіть пам'ятаємо одне з його звернень, записане прямо в тамбурі поїзда… А сама ідея з цими щоденними зверненнями – хто її автор?

Це його рішення. У принципі більшість рішень, які наразі знайшли відгук, – це ідеї президента: і посил його промов, звернень, і навіть вибір футболок з тієї чи іншої нагоди.

 

Бувають такі дні – і ми це бачимо – коли нічого особливого не відбувається, але президент все одно записує звернення. Не бентежить, що виходить якось трошки надумано? Чи це такий принцип – щодня має бути спілкування з людьми?

Так, наразі саме такий принцип. Іноді звернення коротші або записані на селфі-камеру, іноді довше – "ошатні", з контровим світлом тощо. Але вони мають бути щодня. Така форма спілкування з народом обрана з початку війни, і вона найправильніша.

 

Якось один попередній голова Офісу президента сказав, що журналісти взагалі не потрібні, тому що влада безпосередньо спілкується з людьми. Після того як він пішов, думка змінилася? Наскільки потрібні журналісти?

Звісно ж, журналісти потрібні. І наразі вони потрібніші, ніж будь-коли. Особливо західні, які приїжджають сюди і показують, що немає жодного нацизму, які руйнують російську пропаганду та інформують про воєнні злочини Росії.

 

Не можна не помітити, що президент дає інтерв'ю більше західним журналістам, аніж журналістам з інших регіонів світу – це з чим пов'язане?

Це пов’язане з тим, що інтерв'ю президента стали елементом зовнішньої політики України. Головна запорука нашої боротьби та успіху – це сміливість та самовідданість наших солдатів, але в них мають бути інструменти. Вони повинні мати зброю, щоб захищати свою країну. На жаль, ситуація наразі така, що ми дуже залежні від постачання зброї. Ми її або беремо, або купуємо в партнерів. Тому президент наразі більше спілкується із західними журналістами.

Крім того, є пряма залежність від його спілкування з аудиторією західних країн, яка впливає на свою владу, – і нам надають засоби для захисту нашої території та суверенітету.

 

До речі, за яким принципом ви обираєте, якому ЗМІ дати інтерв'ю?

По-перше, це має бути великий формат журналістської роботи, не просто короткий коментар. По-друге, це мають бути флагманські ЗМІ з великим охопленням аудиторії. По-третє, здебільшого наразі це медіа з країн, які надають найбільшу допомогу Україні, або з тих країн, де влада сподівається якось балансувати, і ситуацію треба трішки підштовхнути на нашу користь.

 

Ви сказали: "Підштовхнути ситуацію". А як щодо угорської преси?

А там така історія, що вони не хочуть. Здається, я не маю жодного запиту від угорських ЗМІ.

 

Скільки запитів на інтерв'ю президента наразі лежить у вас на столі?

Дуже багато.

 

Ну хоча б приблизно...

Сотні. Дивіться: у нас же щодо інформаційної роботи тріумвірат. Є я, є Ірина Побєдоносцева (гендиректор Директорату з питань інформаційної політики Офісу президента – ІФ-У), є Михайло Подоляк (радник голови Офісу президента – ІФ-У). Кожен має десятки запитів. Є ще запити, які надходять до наших послів за кордоном, і вибрані потім потрапляють до мене. І коли всі ці десятки підсумовуються – виходять сотні.

 

Мабуть, як вихід – пресконференція? Коли у багатьох є можливість поставити запитання…

Скажімо так: пресконференція – це вихід, але не рішення. Бо флагманські видання таки хочуть ексклюзиви. Ми іноді експериментуємо з такою формою, як пресконференція для ЗМІ певної країни. Наприклад, у нас була пресконференція для данських журналістів. Але все одно це означає – так трошки журналістів "ламати через коліно". Це також не дуже добре. Вони ніби й відмовитися не можуть, щоб нічого не пропустити, а з іншого боку, не подобається їм ця історія. І я їх розумію.

 

Або ж якщо одному з флагманських ЗМІ можливість зробити інтерв'ю надається, то інші ображені...

Звісно…

 

Чи часто доводиться відмовляти в інтерв'ю? Як відбувається цей процес?

На жаль, це неприємна частина моєї роботи. І її 90% – говорити "ні".

Я не відмовляю в інтерв'ю. Я говорю: "Наразі у мене немає конкретної відповіді". Тому що якщо у того чи іншого ЗМІ не виходить взяти інтерв'ю у президента конкретно зараз чи на тижні, це не означає, що ми ніколи не будемо з цим ЗМІ співпрацювати. Я завжди пояснюю: "На жаль, наразі така ситуація, коли пріоритети інші".

 

Якщо говорити про великі американські телекомпанії – інтерв'ю отримали всі?

Так. NBC, АВС, Fox. Саме зараз із Fox є окрема історія, тому що у них є, так би мовити, опініон-мейкери, які висловлюють не дуже дружню позицію до України.

 

А що, від Fox був запит?

Так, був. І досі є. І це не означає, що ми повністю відмовилися від співпраці.

 

До речі, президент у пріоритеті спілкується з тележурналістами. Це його рішення? Чи ваше?

Справедливе зауваження про телебачення. Усе-таки телевізійне охоплення більше, як і вплив телебачення. Але зізнаюся: напевно, це трохи пов'язане і з моїм бекграундом, бо я теж – "із телека". Проте я намагаюся зараз урівноважити його комунікації між телебаченням та іншими ЗМІ. Наприклад, ми робили інтерв'ю президента для іспанської газети El País та італійської Corriere della Sera, незабаром вийде великий матеріал у TIME.

 

Про українські ЗМІ. Нині вони не те щоб ображені, але можна почути: "А он, скільки виходить інтерв'ю іноземцям! А ми ж теж є!" Яка позиція щодо цього?

Я повністю згоден із цією оцінкою. Справді, таке є. Але зараз треба мобілізуватись, треба потерпіти цей дискомфорт. А після війни ми надолужимо все втрачене.

 

Чи буде велика пресконференція Зеленського за підсумками року чи на початку наступного?

Звісно, буде. Але поки що якихось конкретних планів немає. Є дуже багато питань щодо безпеки. Якщо ми організовуємо класичну пресконференцію з відкритою акредитацією, це автоматично означає, що має бути абсолютно безпечне місце проведення – як тоді в метро, пам'ятаєте? А таких місць – годі знайти. Їх, по суті, немає.

Крім жартів, зараз безпека – це одна з головних умов.

 

Чи має намір Зеленський давати в подальшому інтерв'ю російським опозиційним ЗМІ? Таке спілкування вже було цієї весни. Яке в нього взагалі до них ставлення?

Думаю, інтерв'ю буде, але не раніше за пресконференцію для українських журналістів.

Яке ставлення? Ну дивіться: ми ж як країна зацікавлені, щоб із тієї сторони в нас було якнайбільше союзників. Нехай навіть якщо вони нам не подобаються, нехай вони ситуативні або до них багато запитань. Але треба мислити прагматично. Тому що, як говорить сам президент, ніхто не впливає на Путіна більше за його населення. Тому рано чи пізно буде спілкування, але жодних конкретних планів із цього приводу поки що немає.

 

Ми всі пам'ятаємо ситуацію, коли в щойно деокупований – на той момент – Херсон без дозволу Міноборони потрапили деякі іноземні телекомпанії. Вони мали яскраві прямі ефіри, але після цього журналістів на якийсь час позбавили акредитації. Як бути у випадку, якщо якась телекомпанія знову поїде в небезпечну точку, де, з погляду Міноборони, їх не повинно бути?

Це складна ситуація, і якоїсь однієї правильної відповіді на це запитання немає. З одного боку, журналісти, які потрапили в обхід правил у звільнений Херсон, зробили справді безцінні кадри. Але ж правила також написані не через вредність. Вони написані кров'ю. Тоді в Херсоні кілька саперів-вибухотехніків віддали свої життя. Там справді було заміновано практично все. І ви знаєте, що деякі будівлі довелося просто підірвати, бо їх неможливо було розмінувати.

На щастя, ніхто із журналістів не постраждав. Але в майбутньому: якщо правила є, їх потрібно дотримуватися. Водночас я не применшую заслуг журналістів, які зробили там свою роботу.

Однак є абсолютно недопустимі ситуації. Були ЗМІ, які стримили прильоти іранських "Шахідів" у прямому ефірі. Це прямо допомагає нашому ворогові. Це війна, і про повну свободу слова тут не може бути мови. Війна диктує обмеження.

 

Приблизно в той самий час також був випадок, коли одне міжнародне агентство передало новину про приїзд президента до міста значно раніше, ніж це було зроблено офіційно. Водночас уся преса, яка працює в Україні, знає про певні обмеження, пов'язані з безпекою. Що ви робите в таких випадках?

Ми зустрічаємось і розмовляємо.

 

Розуміють?

Розуміють. Вибачаються.

 

Просто тут справа ось у чому: вибір між дотриманням безпеки та можливістю першим вискочити з ексклюзивом...

І це дилема. І для журналістів, і для нас. Тож шукаємо якісь компроміси. Зустрічаємося, спілкуємось, пояснюємо.

 

І все ж, чи має, на вашу думку, бути відповідальність для журналістів і яка? Чи подібні та інші ситуації мають завершуватися розмовами?

Правила однакові для всіх, і відповідальність справді має бути. Оскільки виходить ще така ситуація, що ті журналісти, які дотримуються правил, потрапляють у програшну позицію. Ми це все чудово розуміємо. Так не повинно бути.

Щодо ситуації з журналістами у Херсоні. Коли акредитації спершу забрали, а потім повернули – це слід розглядати як попередження. Тобто наступного разу відповідальність буде серйознішою.

 

З вашого досвіду – чи є різниця в підходах до роботи українських та міжнародних ЗМІ?

Мій особистий погляд, хоча, напевно, він збігається і з позицією президента – з нашими ЗМІ цікавіше. Тому що наші – це більше конкретики, глибини, нюансів тощо. А західні ЗМІ все-таки йдуть більше "по верхах". Вони дають оглядову картину, і це відразу впадає у вічі. Розмова ж з українськими журналістами виходить завжди більш предметною.

 

Ви ж розумієте, що в української преси напевно виникнуть запитання стосовно, наприклад, результатів журналістських розслідувань діяльності окремих заступників керівника Офісу президента...

Після всіх цих розслідувань спілкування президента із пресою, як відомо, не було. Але так, найімовірніше, це пресу цікавитиме рано чи пізно.

 

Тобто є розуміння, що на такі запитання теж треба відповідати?

Звісно, на всі запитання треба відповідати. Ми ж не модеруємо ці питання, ніяк їх не узгоджуємо. Будь ласка.

 

Ситуація на українському медіаринку наразі дуже тяжка – банально немає грошей. Як думаєте, яким ми побачимо цей медіаринок після війни? Адже олігархи реально йдуть з медіа...

Це дуже серйозна ситуація. Напевно, кількість ЗМІ скоротиться, підвищиться конкуренція, якість роботи безпосередньо залежатиме від аудиторії, прибутку тощо. Напевно, з'являтимуться пейволи, платні підписки – як уже деякі наші ЗМІ експериментують. Загалом мені складно робити якісь прогнози, оскільки я не медіаменеджер.

 

Хто ваш безпосередній керівник – президент чи глава Офісу також?

Керівник Офісу президента має заступників. Я на тому ж рівні, що й заступники. Тобто мій прямий керівник, по суті, – це керівник Офісу президента Андрій Єрмак.

 

Практично всю осінь ми очікували відповіді на запитання, чи поїде Зеленський на саміт G20 до Індонезії. Все ж таки варіант поїздки обговорювався?

Президент від початку війни нікуди не виїжджав за межі країни. Сам факт його візиту кудись був би дуже гучним інформаційним приводом – як постріл. Тому ймовірність того, що він кудись поїде, є. І ми цей "патрон" бережемо для чогось, що зможемо використати з максимальною ефективністю.

Відповідаючи на ваше запитання: якби ми знали, що на G20 буде ухвалено якесь рішення, яке нам дуже допоможе, наприклад виключення Росії чи ще щось інше дуже важливе, то так – шанс того, що президент міг би туди поїхати, був.

 

Президент, як правило, сам дивиться, читає та дізнається новини з преси або соцмереж чи йому про них повідомляє пресслужба?

І так, і так. Як правило, він сам читає новини – найчастіше на ті теми, які його найбільше цікавлять. Трохи ширшу картину даю йому, зокрема, і я.

 

У нього дуже багато роботи. Гумор йому допомагає? Тим більше, що він у цьому великий фахівець...

Звісно. Гумор у принципі допомагає підтримувати себе при здоровому глузді. А президент і сам зізнається, що саме почуття гумору в окремих ситуаціях йому і допомагає зносити і переживати те, що відбувається.

 

ЩЕ ЗА ТЕМОЮ

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

аirBaltic негайно розпочне польоти, як тільки повітряний простір України буде відкрито, – Мартін Гаусс

Сподіваємося обрати нових суддів ВАКС до кінця цього року, можливі зв'язки з державою-агресором перевіряємо прискіпливо – суддя ВАКС, член ВККС Коліуш

Підтримка України на шляху до справедливості має бути постійною, бо це робота на роки і десятиріччя – генпрокурор

Глава "Центренерго" Андрій Чуркін: Нам вдалося повернути і постачальників вугілля, і покупців електроенергії, тому ОЗП пройдено успішно

Директор Державного центру зайнятості Жовтяк: Наше завдання - змінити стереотип, що ми "біржа праці"

"Укртелеком" збільшить обсяг інвестицій щонайменше на 70% у 2024 р. - гендиректор

Ухвалення нового закону про ОСЦПВ дасть українському ринку можливість відповідати європейським стандартам - гендиректор МТСБУ

Ми реально боремося за те, щоб біржовий ринок агро існував - член НКЦПФР Ільін

Ситуація із захмарними цінами на картоплю у 2024-2025 МР не вирівняється - віце-президент УАВК

Складний процес заміни обов'язкового страхування вимагає продовження перехідного періоду закону "Про страхування" до кінця року

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА