Ексклюзивне інтерв'ю регіонального директора Міжнародного комітету Червоного Хреста в Європі та Центральній Азії Аріан Бауер агентству «Інтерфакс-Україна»

 

Яке місце зараз посідає війна в Україні в операційній діяльності МКЧХ? Скільки людей зараз працюють в Україні та скільки коштів виділяється на цю роботу?

Для нас те, що ми називаємо міжнародним збройним конфліктом між Росією та Україною, є однією з найбільших операцій, які ми проводимо у МКЧХ, можливо, в його історії. Це найбільший бюджет. Минулого року було витрачено близько 13 мільярдів гривень. У нас близько 800 співробітників, які працюють в Україні (серед них 650 українських співробітників та 150 іноземців). Міжнародний персонал тут з усього світу. Робота в Україні потребує багато ресурсів із різних причин.

По-перше, тому що це міжнародний збройний конфлікт (так в організації називають агресивну війну Росії проти України – ІФ-У), а ви знаєте, що МКЧХ має особливий мандат діяти в умовах міжнародного збройного конфлікту. У нас є мандат стежити за тим, щоб сторони дотримувалися міжнародного гуманітарного права.

Крім того, у нас є багато заходів, які також випливають із цього мандата – відвідування військовополонених, робота з сім'ями, чиї родичі зникли безвісти, надання допомоги людям, які страждають від війни. Це важлива операція для нас.

Чи можна сказати, що зараз це головний проєкт МКЧХ?

Особисто для мене, як директора з Європи та Центральної Азії, це, безумовно, найбільший проєкт, який ми маємо. У нас також є інші важливі проєкти на Близькому Сході, Сирії, Іраку, Афганістані, Нігерії та багатьох інших країнах. Але точно, там багато уваги приділяється лише ситуації в Україні.

Який основний вид вашої діяльності на контрольованій Україною території?

У нас дуже велика робота в галузі водопостачання та санітарії. Ми допомогли владі відновити водопроводи, якими користуються понад 10 мільйонів людей. Ми відновлювали та встановлювали системи опалення, газопроводи та електромережі, які також обслуговують сотні тисяч людей. Ми роздаємо продуктові та гігієнічні набори нужденним, з моменту ескалації конфлікту 24 лютого 2022 року така допомога була надана приблизно 1 млн людей. Також ми надаємо грошову допомогу, нею скористалися близько 300 тис. осіб на загальну суму 4,5 млрд грн. Ми підтримуємо понад 170 лікарень в Україні, а також допомагаємо ДСНС України, зокрема роздали близько 40 тис. табличок про мінну небезпеку. Ми працюємо з багатьма різними міністерствами та підтримували дуже велику кількість проєктів.

Крім того, ми також, звичайно, тісно співпрацюємо з пенітенціарною системою та органами, які займаються військовополоненими. Ми регулярно відвідуємо військовополонених в Україні. І ціль цих відвідувань – побачити поводження, умови тримання, а також встановити зв'язок із сім'ями.

Ми також працюємо з бюро судово-медичної експертизи в Україні з питань поводження з тілами померлих. Я була зараз якраз у Дніпрі, де ми проводили тренінг для різних органів, які працюють у прифронтових районах, які займаються поводженням із померлими. Це також дуже важлива частина нашої роботи.

Які райони є для вас пріоритетними? Прифронтові?

Ми працюємо як єдиний рух, рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Що стосується МКЧХ, що є одним із компонентів цього руху, то, з одного боку, ми маємо дуже специфічну діяльність, про яку я щойно згадала, стосовно військовополонених, які зникли безвісти, поводження з померлими. Цю діяльність ми здійснюємо у всій країні. Але коли ми працюємо з питань допомоги населенню, ми намагаємося бути якомога ближчими до лінії фронту.

Ми працюємо разом із Українським Червоним Хрестом. Крім того, у нас є й інші партнери з руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, які працюють в Україні, але в інших частинах країни, менш близьких до лінії фронту. Отже, ми цілком доповнюємо один одного.

У вас є координація з Червоним Хрестом України?

Ми тісно співпрацюємо, але не координуємо нашу роботу. Ми надаємо їм підтримку з 2014 року, коли ми відновили наш офіс в Україні. Тож у нас із ними дуже давні та продуктивні контакти. І, звичайно, у них велика кількість волонтерів, до послуг яких ми також іноді звертаємося, коли роздаємо продуктові набори населенню або проводимо тренінги з першої медичної допомоги або мінної безпеки. Український Червоний Хрест є дуже важливим компонентом нашого руху.

Як ви знаєте, діяльність МКЧХ на окупованих територіях періодично критикується з боку України. Наприклад, робота після руйнування Каховської ГЕС. Що зробив МКЧХ, щоб допомогти українцям на окупованих територіях?

Насправді критика складалася із двох частин. Була одна частина, яка полягала в тому, що МКЧХ ніде не був присутнім, щоб допомогти людям. Нам доводиться спростовувати цю інформацію, тому що з першої ж години цієї катастрофи ми були на зв'язку з владою Херсона та області, Миколаєва та вирішували, що їм потрібно, щоб зрозуміти, чим ми можемо допомогти.

Я була там два дні тому, в Миколаєві та Херсонській області, щоб зрозуміти, що ми робимо, і що буде потрібно в найближчі тижні та місяці. Тепер інше питання, яке ви згадали, справді важливе, складне.

Ми також з перших годин просили надати доступ на лівий берег річки, тому що, коли ви бачите те, що ми могли бачити на цій стороні, ми можемо оцінити, що ті ж наслідки трагедії були і на іншому березі. І, на жаль, поки що нам не вдалося побувати в Херсонській області на лівому березі. Тому ми продовжуємо вести переговори щодо цього доступу. Це завжди дуже складно. Поки що нам не вдалося потрапити до цих районів. Ми неодноразово просили надати нам доступ туди і проситимемо й надалі.

Ви одна з небагатьох можливостей для України мати контактну інформацію про ув'язнених та мирних жителів на окупованих територіях. Чи використовує МКЧХ свої можливості для роботи з цими людьми?

Ми вже багато років взаємодіємо із суб'єктами по той бік від лінії фронту, у Донецьку, Луганську. І тепер, звичайно, стає важливим доступ до всіх затриманих у зв'язку з конфліктом, військовополонених та інших.

Ви знаєте, що ми змогли відвідати понад 1500 військовополонених із моменту ескалації міжнародного збройного конфлікту з 24 лютого до сьогодні. Але ми знаємо, що нам потрібно відвідати більше.

Чи не могли б ви сказати, яка цифра відвідувань із російської та української сторін?

Ми розділяємо їх. Я думаю, що ми хочемо продемонструвати, що ми отримуємо дедалі більше доступу. Це тривалі переговори. Це дуже важливі переговори, і ми не здамося, доки не побачимо всіх людей, яких ми хочемо побачити.

Те, що говорять у Києві: ми розуміємо, що МКЧХ веде переговори з російською владою, так, вони не мають доступу до ув'язнених. Але якими є ваші наступні кроки? Наприклад, у вас немає доступу до деяких людей. Що ви робите після цього?

По-перше, доступ до військовополонених хоч і повільно, але розширюється. Усього кілька тижнів тому в нас було кілька відвідувань, коли відразу після повернення з місць ув'язнення ми змогли зателефонувати сім'ям, щоб сказати їм, що ми бачили їхніх синів або чоловіків. Коли наступного дня ми пішли до місця тримання під вартою, ми змогли повідомити військовополоненим, що отримали відповідь від їхніх сімей. Тож це була дуже швидка відповідь. І ми продовжуватимемо розвивати цю діяльність, тому що це також позитивний приклад.

Ми можемо продемонструвати будь-якій із сторін, що це позитивно впливає на сім'ї. Ми завжди ставили на чільне місце інтереси родичів, ми розуміємо, які страждання завдає їм невідомість щодо долі їхнього близького, відправленого на фронт. Тому важливо, щоб військовополонені бачили нас, ставали на облік, щоб ми могли стежити за їхнім становищем.

Тепер, повертаючись до вашого запитання про те, що ми робитимемо далі. Ми продовжимо взаємодію з нашими контактами в Москві, щоб розширити мережу осіб, з якими спілкуємося. Всім відомо, що надання МКЧХ доступу до військовополонених – зобов'язання держави згідно з міжнародним гуманітарним правом. Усі кажуть, що у цьому міжнародному конфлікті застосовується міжнародне гуманітарне право. Тож ми не зупинимося, доки не побачимо всіх затриманих у зв'язку з конфліктом.

Ви бачите результати? Ви говорите про якісь дзвінки сім'ям і так далі, але я так розумію, що це маленька цифра контактів, якщо говорити про всю кількість полонених?

Таким чином нещодавно нам вдалося забезпечити 2500 обмінів інформацією між сім'ями. Ми знаємо, що цього мало, звичайно, і щодо цього я розумію також, знаєте, нетерпіння сімей, влади, що всім хочеться більше, швидше. Я чудово це розумію. Але нам також потрібен час, нам також потрібен простір, щоб продовжувати переконувати осіб, які врешті-решт можуть забезпечити нам доступ до військовополонених.

Можу вам сказати, що паралельно відбувається і багато інших обмінів інформацією, особливо через національні інформаційні бюро, які існують у Києві та Москві. Ми створили Центральне агентство розшуку зниклих безвісти, щоб координувати та передавати інформацію між двома сторонами.

А бувають випадки, коли ми отримуємо списки людей, що потрапили в полон, кілька тисяч людей, коли ми також можемо повідомити сім'ї, що ми отримали інформацію про те, що їхня кохана людина жива, і для нас це сигнал добиватися відвідування такої людини в місці її тримання в полоні, і повірте, ми не зупинимося в спробах отримати до неї доступ, доки не побачимо її.

Тому так, візити важливі, але також важливо знати, що відбувається обмін великою кількістю іншої інформації, яка дозволить нам зрештою також побачити цих людей.

Якщо МКЧХ виявить невідповідність умов для ув'язнених, що ви робитимете після цього?

Усі висновки, які ми збираємо під час відвідувань, передаються на двосторонній основі владі, що тримає цих осіб, а також відповідальній стороні в цілому. Ми робимо це завжди на двосторонній основі конфіденційно, тому в публічному доступі про це дуже мало інформації. Наш робочий метод, який ми встановили за довгу історію існування МКЧХ, полягає в тому, що ця інформація передається владі на двосторонній основі. І ціль подібної модальності нашої роботи полягає в тому, що ми не хочемо просто піти один раз і написати звіт, після якого, залежно від того, що буде у звіті, ми, можливо, більше ніколи туди не потрапимо.

Що ми хочемо зробити - то це надіслати наші звіти для обговорення, щоб подивитися, як ми можемо допомогти покращити ситуацію та знову відвідати затриманих. І тому для цього нам потрібна можливість обговорити це у двосторонньому порядку конфіденційно. Саме так ми працюємо, не лише в цьому міжнародному збройному конфлікті, це загальний принцип роботи.

І ми побачили, що це допомагає покращити ситуацію. Ми чули від затриманих, від військовополонених, які говорять нам щойно їх звільнили, що «коли ви почали приїжджати до нас, умови покращилися». Наприклад, у них стало більше часу на прогулянки, краще ставала їжа, лікування. Ми, можливо, зможемо принести трохи людяності у дуже важку життєву ситуацію для цих людей.

Що ви думаєте про співпрацю з українською стороною? Чи був у вас доступ до в'язниці, яка вам потрібна?

З українською владою у нас були дуже хороші переговори, і більшу частину часу ми мали доступ до російських військовополонених. Ми підтримуємо регулярні контакти з українською владою.

Я думаю, що одна з головних причин критики української влади – відсутність публічної позиції МКЧХ. І я так розумію, ви вважаєте, що неправильно виносити цю проблему на публіку, у ЗМІ наприклад?

У нас однакові принципи роботи і з російською владою, і з українською. Коли ми відвідуємо військовополонених, які перебувають в Україні, всі наші звіти конфіденційно передаються у двосторонньому порядку українській владі. І ми не ділимося інформацією з будь-ким, наприклад ЗМІ.

Можете повірити, що багато людей запитують нас про умови тримання військовополонених. Але наша відповідь завжди однакова: це конфіденційна інформація, ми доносимо її до влади, яка може покращити тримання військовополонених. А ми потім здійснимо повторний візит та зафіксуємо: чи відбулися покращення. Так ми працюємо у всьому світі.

Чи працює МКЧХ із цивільним населенням у зоні бойових дій?

Для нас надзвичайно важливими є ці контакти, власне, з місцевою цивільною владою або місцевою військово-громадянською владою. Значення діалогу з владою применшити неможливо, але, звісно, діалог з людьми, які живуть у районах бойових дій, для нас є пріоритетним. І ми запитуємо їх про те, які у них проблеми, чим може допомогти МКЧХ.

Звісно, дуже часто йдеться про пошук роботи, про ситуацію з безпекою, але є багато дрібніших речей, які ми можемо зробити. Наприклад допомогти з ситуацією з водою наразі, як ми це зробили в районах, які постраждали від повені.

Ви говорите і про окуповану територію?

І про неї також. У нас є офіси у Донецьку та Луганську. Вони продовжують працювати, і туди також продовжує звертатись населення.

Минулого року в Україні активно критикували відкриття вами офісу у Ростові-на-Дону, який, як вважалося, допомагав депортації українців до Росії.

Ми знаємо про депортацію українців. Після цієї дуже різкої критики намірів відкрити цей офіс, ми його так і не відкрили, але продовжуємо працювати в районах, в областях, які розміщуються на кордоні.

МКЧХ ніколи не бере участі в переміщеннях людей, окрім дуже обмежених випадків організації гуманітарних коридорів або медичної евакуації. Тому нам дивно чути про те, що ми, мовляв, сприяли вивезенню людей будь-куди. Ми продовжуємо намагатись знайти спосіб працювати. Тож у нас є бригади, які іноді працюють у Бєлгороді, Курську, Воронежі, Брянську, де ми надаємо допомогу українцям. Але у нас також є офіси в Будапешті, Варшаві, Кишиневі, щоб допомогти владі підтримати українських громадян, які втекли до Європи та західної частини України.

Наша проста мета як гуманітарної організації — допомогти всім, хто був змушений тікати із зони бойових дій, де вони не були б. І ми намагаємося зв'язатися з ними, щоб зрозуміти їхні проблеми. Люди, які бігли, наприклад до Білгорода, можуть мати родину в Україні на підконтрольній уряду частині країни. Вони втратили зв'язок. Вони хочуть відновити цей контакт. Отже, тут ми можемо допомогти дуже простою гуманітарною діяльністю.

Ви допомагаєте людям, які мають сім'ї в Україні, дістатися Батьківщини?

Ми допомагаємо людям у Маріуполі, Донецьку, у різних куточках, наприклад відновити зв'язок із сім'єю. Якщо вони мають члена сім'ї, який зник безвісти, ми також зробимо все можливе, щоб знайти більше інформації про таких людей. Якщо їм потрібна підтримка, тому що у них немає їжі, немає дому, ми можемо їм таку підтримку надати. Але ми не допомагаємо людям переміщатися з однієї країни до іншої. В нас немає такої програми.

Україна передала вам інформацію про депортованих до Росії дітей минулого року?

Проблема дітей, безумовно, дуже близька до нас, і діти перебувають під особливим захистом міжнародного гуманітарного права. Для МКЧХ важливо, щоб інформацію про місцеперебування дітей збирали, а ми отримували доступ до цієї інформації, щоб ми могли допомогти відновити зв'язки між дитиною та її сім'єю. Ми також опікуємося дітьми, які перебувають в інтернатних закладах. Це, звісно, складні випадки, але вони не менш важливі.

Нам також необхідно звернути увагу на те, що відповідає інтересам дитини. Це процес, який може зайняти час, щоб визначити, що зрештою краще для дитини, де дитина буде у найбільшій безпеці. Якщо всі умови дано, ми побачимо, як ми можемо возз'єднати дитину з її сім'єю.

Чи маєте ви можливість відвідувати українських дітей у Росії?

Так, ми мали декілька таких візитів. І ми уважно стежимо за всіма такими випадками.

Ви використовували інформацію української сторони чи у вас є інформація від сімей, які, наприклад, вас просять знайти дітей?

Є і такі, і такі випадки.

Чи можете ви сказати, з якими дітьми ви могли б зв'язатися і, можливо, об'єднати сім'ю?

На жаль, конкретних цифр я сказати не можу. Тим паче, що тут важко якось систематизувати інформацію, адже були випадки, коли наша роль у возз'єднанні сімей була дуже символічною, головними дійовими особами були інші.

Це дуже складний процес, і ми продовжуватимемо взаємодіяти з органами, відповідальними за захист дітей. Продовжувати відвідувати дітей якнайчастіше, щоб зрозуміти, що ми можемо зробити і як ми можемо допомогти цим дітям, щоб насамперед врахувати їх інтереси.

Минулого року з'явилася інформація щодо зменшення загального бюджету МКЧХ. Це правда чи ні? Якщо так, то що ми можемо сказати про бюджет України та місію МКЧХ у майбутньому?

Уся гуманітарна сфера сьогодні перебуває під тиском. Не тільки МКЧХ, а й багато інших організацій страждають від скорочення урядами своїх бюджетів на гуманітарну допомогу. Ми шукали рішення, щоб адаптуватись до сьогоднішніх реалій. Багато держав перебувають під економічним тиском після пандемії COVID. У багатьох державах спостерігається дуже висока інфляція та складна ситуація з бюджетом.

Уже цьогоріч ми вирішили глобально скоротити наш бюджет. На жаль, ми змушені звільнити деяких працівників. Але для української делегації ситуація стабільна і ми можемо продовжувати тут свою діяльність. Нам потрібно буде адаптуватися, але ми постараємося це зробити у такий спосіб, щоб на нашій допомозі людям ці зміни якнайменше позначалися. Ми намагатимемося скоротити внутрішні витрати, які ми маємо, але наша мета як гуманітарної організації, звісно, завжди полягає в тому, щоб мати можливість зробити якомога більше для людей, яким ми тут служимо.

Наш бюджет в Україні залишається незмінним – 315 мільйонів швейцарських франків. І це найбільший бюджет у світі.