Нік Батлер, професор і голова Інституту політики в Kings College London, автор щотижневого блогу Financial Times з питань енергетики

 

Європейський Союз встановлює тарифи на товари з країн, які не відповідають його екологічним стандартам. Ці нові заходи, схвалені Європейським Парламентом декілька тижнів тому, можуть вразити багато країн світу, включаючи Україну. Україна розпочала складний процес декарбонізації. Зараз країні потрібні інвестиції та передача технологій, а не введення тарифів.

Зелений курс, запропонований європейським головуванням, додав оптимізму в важкий період пандемії COVID. Запропоновані заходи дають шанс створити майбутнє, яке могло б бути кращим за минуле - із зменшенням ризику зміни клімату та захистом природного середовища.

ЄС очолює світ у здійсненні заходів щодо зменшення викидів. Зелений договір, який містить тверді зобов'язання щодо електрифікації таких галузей, як транспорт, та розробки нових джерел чистої енергії за допомогою використання водню. Зелений курс підтримується обіцянкою інвестицій з ЄС та національних джерел у розмірі близько 750 млрд. євро протягом наступного десятиліття.

Але Європейський Союз не може досягти своїх зелених цілей самостійно. На 27 держав-членів припадає трохи менше 10% глобальних викидів за офіційними даними Міжнародного енергетичного агентства. Ця кількість падала і буде знижуватися ще до того, як будуть введені заходи "Зеленої угоди", оскільки темпи економічного зростання в Європі набагато повільніші, ніж у таких країнах, як Китай та Індія.

Тому Європейська політика щодо зміни клімату повинна дивитися назовні, а не просто концентруватися на внутрішніх проблемах.

Наразі основним зовнішнім елементом порядку денного "Зеленої угоди" був Механізм регулювання вуглецевих кордонів (Carbon Border Adjustment Mechanism) - тариф, який повинен бути введений на товари з країн, які не відповідають ЄС з точки зору декарбонізації та зобов'язань щодо вуглецю. Деталі ще не ясні, але вже очевидно, що Україна може бути однією з багатьох постраждалих країн.

Європейським політикам може здатися логічним бажання переконатись, що їхні інвестиції в чисте екологічне майбутнє не змусять компанії переносити діяльність до країн, де стандарти і, отже, витрати на ведення бізнесу, нижчі.

Але політика підходу, що керується тарифами, є неправильним. По-перше, рух промислової діяльності від ЄС був зумовлений не енергетичними витратами, а простим фактом, що інші ринки зростають швидше. Серйозний аналіз, опублікований авторитетним брюссельським аналітичним центром Bruegel, підтверджує це рішення. Переміщення зумовлене залученням нових і зростаючих ринків промислової продукції від автомобілів до сталі та хімічних речовин.

Другий аргумент проти тарифів полягає в тому, що вони не працюватимуть. Європа не має можливості інспектувати складні ланцюги поставок, що беруть участь у більшості товарів, що торгуються, і виявить неможливим визначити вміст вуглецю в будь-якому конкретному продукті від керамічних виробів до комп’ютерів. Без деталей будь-який тариф повинен був би бути встановлений на основі узагальнених припущень - щодо цілих країн або секторів, караючи тих виробників, в тому числі виробників в Україні, які докладають великих зусиль для зменшення їх вуглецевого впливу.

По-третє, тарифи спровокують помсту. Чи справді хтось у Брюсселі уявляє, що Китай, Індія чи США пасивно прийматимуть виведення цін з ринку ЄС? Торгові суперечки мають тенденцію до загострення, і ЄС може програти їх.

Тарифи - неправильна відповідь, і ЄС повинен дотримуватися кращого шляху для досягнення своєї мети щодо пом'якшення ризиків зміни клімату. Залучення, інвестиції та передача технологій були б набагато ефективнішими, ніж каральні тарифи. Компанії ЄС можуть отримати більше, допомагаючи іншим країнам декарбонізуватись, ніж отримати прихисток за протекціоністською стіною.

Цей процес взаємодії повинен розпочатися в європейському сусідстві. За даними Міжнародного енергетичного агентства, до 2030 року викиди парникових газів від трьох сусідів ЄС - Росії, Туреччини та України - за поточною політикою перевищать викиди з 27 країн-членів Союзу.

Україна має стати тестом для політики взаємодії, спираючись на вже існуючу угоду про асоціацію з ЄС. Перехід до економіки з низьким рівнем вуглецю в Україні вже розпочався, але ще багато чого потрібно зробити. Країна лише починає відходити від залежності від вугілля та розробляти дешеві низьковуглецеві альтернативи, такі як вітер та сонячна енергія. Україна також має великий потенціал для того, щоб стати місцем для розвитку водню - найімовірнішої довгострокової альтернативи використанню вугілля, нафти та природного газу.

Для розвитку цього потенціалу Україні потрібна безпечна система регулювання, яка базується на верховенстві права. Це важливо для залучення інвестицій як зсередини України так і від міжнародних компаній. Європейський Союз повинен заохочувати такі інвестиції.

Тарифи не сприятимуть просуванню інвестицій у модернізацію промисловості та трансформацію таких ключових галузей, як транспорт. Обмеження торгівлі стримуватиме економічне зростання і змусить такі країни, як Україна, стати біднішими, додаючи проблем, спричинених рецесією від наслідків пандемії COVID. Бідність та екологічний прогрес не поєднуються.

Україна ще не вступила до ЄС, але у неї є дуже цінна угода про асоціацію, яка повинна бути використана як платформа для підвищення стандартів охорони навколишнього середовища, якими так жорстоко нехтували за радянської системи. Для Європейського Союзу створення острова з 27 країн з мінімальними викидами має мало значення для глобальної кліматичної ситуації. Зміна клімату не визнає міжнародних кордонів. Європа повинна дивитись назовні і робити більше. Україна була б чудовим місцем для початку.