Володимир Павленко, заступник Голови АРМА

 

Народні депутати ухвалили у першому читанні законопроєкт, в самій назві якого закладена суперечність. Адже цей документ декларує захист доброчесних інвесторів шляхом обмеження повноважень АРМА, котре працює з активами корупціонерів.

Цей момент є ключовим і на ньому важливо наголосити - вказаний законопроект не має стосунку до захисту українських та іноземних інвесторів. АРМА управляє активами фігурантів кримінальних проваджень, чиє майно передається Агентству виключно за рішенням суду. За весь час діяльності АРМА не ухвалено жодного виправдувального вироку щодо осіб, чиї активи передані Агентству. Сама ідея створення АРМА полягає в тому, щоб потенційно злочинні активи під час розслідування кримінальних справ приносили користь державі, а не збагачували їх власників. АРМА не порушує кримінальні справи і не арештовує активи, а тому проблему посягання на власність законного бізнесу ніяк неможливо вирішити знищенням функціоналу Національного агентства.

Про що конкретно йде мова?

Одна з ключових ініціатив законопроєкту – заборона АРМА реалізувати арештоване майно до остаточного вироку суду.

На перший погляд, звучить логічно, адже для широкої аудиторії незрозуміло, як можна продати чужу власність без судового вироку. І саме це поверхневе й ніби очевидне тлумачення проблеми демотивує багатьох зазирнути за межі очевидності й розібратися в деталях. 

Передусім, доцільно зазначити, що за весь час діяльності АРМА до Агентства було передано лише 1 актив, щодо якого був остаточний вирок. Таким чином, з огляду на реалії винесення таких вироків, ухвалення депутатського законопроекту фактично повністю знищить можливість зберігати економічну вартість арештованого майна шляхом його реалізації на торгах.

Водночас аналітика активів, переданих в управління АРМА (згідно з інформацією в Реєстрі арештованих активів), свідчить про те, що близько половини арештованого майна (2,3 тис записів у Реєстрі) не підлягає передачі бізнесу в управління за договором, натомість потребує реалізації для збереження своєї вартості. Йдеться про неліквідні активи та майно, яким неможливо управляти інакше, аніж у спосіб його продажу (нерухомість без ремонту, деякі земельні ділянки, автомобілі, обладнання, речі домашнього вжитку, напої тощо).

При цьому реалізація арештованого майна до винесення остаточного рішення суду є визнаною, загальноприйнятою практикою в ЄС та у світі. Відповідну позицію підтверджують офіційні документи робочих груп ООН, FATF, авторитетні експерти з питань управління активами Джіл Томас, Айдан Ларкін, а також досвід аналогічних АРМА офісів у Франції, Італії, Великій Британії, Нідерландах, Чехії, Болгарії, Румунії та ін. Понад те, європейські офіси з управління активами здійснюють управління арештованим майном переважно у спосіб його реалізації на торгах.

Варто окремо наголосити на тому, що реалізація активів дає змогу зберегти їх економічну вартість до вироку суду – отримані від продажу кошти перераховуються на депозитний рахунок АРМА в державному банку. На депозит нараховуються відсотки, які разом з тілом депозиту повертаються власнику після скасування арешту, або державі – після конфіскації. При цьому відсоткові ставки за депозитами для АРМА є вищими, ніж в інших державних чи комерційних банках. Наприклад, розміщена на рахунках АРМА сума від реалізації арештованого майна наразі збільшилась на понад 35 млн грн завдяки депозитним відсоткам.

Якщо вказаний законопроєкт буде проголосовано у другому читанні без змін, це зруйнує інституційну спроможність АРМА зберігати вартість половини активів, переданих в управління Агентству. АРМА буде змушене управляти цими активами лише одним доступним шляхом – у спосіб передачі їх підприємцям для комерційного використання, що неможливо на практиці у випадку неліквідних та низки інших специфічних активів. Наприклад, за останніх півтора року 27 лотів (мова про сотні арештованих об'єктів) виставлялися на конкурс в середньому по 5 разів кожен (загалом 136 безрезультатних повторних конкурсів). Водночас реалізація цих активів дозволила б півтора роки накопичувати відсотки на кошти від продажу, завдяки чому вартість цього майна можна зберегти.

Інакше кажучи, АРМА може перетворитися на склад непотребу, яким неможливо управляти, і буде змушене витрачати час, організаційні та матеріальні ресурси на марну діяльність замість генерування доходів для державного бюджету від управління комерційно релевантними арештованими активами.

Щоправда є й інший варіант. АРМА може зберігати всі ці активи шляхом їх охорони, страхування, оренди приміщень для їх схоронності тощо. Але на такі заходи потрібні чималі бюджетні кошти. Тобто кошти платників податків, які будуть змушені утримувати майно фігурантів кримінальних справ, бо хтось вважає, що всі вони – доброчесні інвестори.

Як уникнути подібних наслідків?

Достатньо дозволити АРМА реалізацію активів на підставі ухвали суду про арешт майна та його передачу в управління Агентства. Так суд, а не АРМА, вирішуватиме, що можна продавати, а що ні. Реалізація відбуватиметься за рішенням суду, на етапі розслідування та арешту, але не після остаточного судового вироку, якого АРМА дочекалося лише один раз у своїй історії. У такий спосіб можна і зберігати вартість активів без додаткових бюджетних витрат, і не боятися зловжинь АРМА своїми "надповноваженнями".

Сподіваємось, у другому читанні народним депутатам вистачить уважності  розгледіти принципову відмінність між двома видами рішень суду, один з яких (ухвала) врятує можливість зберігати вартість арештованих активів, а інший (вирок) остаточно її зруйнує або перекладе на плечі платників податків.