Віталій Шапран, економіст, фінансовий аналітик

 

Так вже вийшло, що наша країна має дуже вигідне економіко-географічне положення: такий собі місток чи щит (залежно від поворотів історії) між Заходом та Сходом. Не втомлюватиму читача історичним аналізом з часів хана Батия, тому прошу повірити мені на слово: агресія сусідів щодо України практично завжди мала економічний підтекст. Агресія сучасної РФ не виняток. Перед вторгненням були проголошені цілі війни, в яких не було жодної економіки, але пройшло більше 100 днів розширення окупації, і тільки дуже неуважна людина могла не помітити, що з окупованих територій активно крадуться не тільки сільгосппродукція та ліквідний металопрокат, але в РФ вивозяться сільгосптехніка і навіть цілі заводи. Смішними є й переможні реляції Топ-чиновників країни-агресора, які розповідають про нікчемність санкцій Заходу, але на перших переговорах в Анкарі 8 червня просять зняти частину санкцій з РФ в обмін на розблокування південних українських портів. За PR-ом Кремля дедалі більше відчувається, що агресора дуже цікавлять економічні питання, пов'язані з війною в Україні, і тримати в таємниці цей інтерес уже проблематично.

 

Чи є на початку війни в Україні геополітичний слід?

Питання про те, які справжні цілі переслідує РФ, розпочавши війну в Україні, від самого початку стояло перед аналітиками, які обслуговують сектор безпеки та оборони. Але по мірі того, як агресор почав виявляти інтерес до суто економічних заходів, наприклад, коли РФ закрила південні українські порти, спочатку знерухомивши порти в Маріуполі та Бердянську, а потім і захопивши їх, і намагалася продати вкрадене в Україні зерно до Єгипту, то зародилися цілком обґрунтовані підозри, що агресора дуже цікавить питання продовольчої безпеки всього Чорноморського регіону.

А переживати тут є за що. Дані про ціни в регіоні виявились дуже тривожними. Якщо на початку цього року наші експортери планували продавати пшеницю приблизно по 300 доларів за тонну, то під час війни в Україні ціни підскочили до 450-500 доларів за тонну. Ситуація дуже сильно вдарила по країнах Близького Сходу, оскільки у 2021 році там була посуха та неврожай. Урожайність пшениці та ячменю в Сирії впала більш ніж на 25%, в Іраку та Ірані врожайність пшениці знизилася на 14% та 16% відповідно.

Таблиця 1

Темп зміни врожайності окремих культур у деяких країнах Близького Сходу

у 2021-2022 рр., дані USDA

Країна	Пшениця	Ячмінь	Кукурудза
Ємен	-6%	-1%	-12%
Ірак	-14%	-38%	+21%
Іран	-16%	-19%	+9%
Сирія	-26%	-27%	-5%

 

Ці країни мали поповнити свої запаси зернових у лютому-березні 2022 року, але саме наприкінці лютого ціни на зернові в регіоні сильно підскочили. Далі ціни на високому рівні підтримали новини про посуху в Індії, а зараз ціни ще тримаються на прогнозах про посуху в Європі. У сільськогосподарському 2022-2023 році врожай пшениці в Євросоюзі може скоротитися майже на 5% у річному вираженні. Посушлива погода зачепила і Францію, що також ставить питання щодо підтримки високих цін на пшеницю у середземноморському регіоні. Але якщо Україні та Франції навряд чи загрожує голод, то Ірак, Іран, Сирія та Ємен опиняються у зоні ризику.

В епіцентрі нової "голодної війни" може опинитись самий центр нафтоносного регіону. І, на жаль, ці процеси вже почалися. У травні та червні у великих містах Ірану проходили голодні бунти. Ціни на продукти харчування в Ірані значно зросли. Вартість рослинної олії, курятини, яєць та молока збільшилася відразу в 4 рази, а хліба та борошна – утричі. Тегеран зазвичай субсидує торгівлю для стримування цін на основні продукти харчування. Проте після стрибка цін на зернові на світових ринках та дефіциту зернових у Чорноморському регіоні, 9 травня влада Ірану оголосила про вільне формування цін на основні продукти. Ситуація в Ірані обтяжується "дірявими кордонами" з Іраком та Афганістаном, куди місцеві бізнесмени охоче вивозили зерно та борошно, ціни на які субсидував уряд. Є і ймовірність того, що влада Ірану спеціально припинила субсидувати базові продукти харчування для населення, знаючи, що це стосуватиметься не лише Ірану, а й інших країн регіону. Зробити це могли зокрема щоб догодити РФ, з якою в Ірану давні партнерські не лише економічні відносини.

Загальновідомо, що нинішній лідер Ірану Алі Хосейні Хаменеї є виходцем з Азербайджанської СРСР. РФ у 2013 році ввела в експлуатацію в Ірані ядерну станцію – Бушерську АЕС, та реалізує цілий пул економічних проектів. Зараз через Іран намагаються вибудувати нові маршрути транспортування до РФ кави та чаю. Занадто теплі російсько-іранські відносини підтверджує нещодавній факт контрабанди бразильського озброєння з Іраку через Іран до Росії для війни в Україні, про який писала The Guardian.

Ситуація на ринку зернових посилюється ще й стратегією "крокодилячих сліз" російських трейдерів. Вони вже публічно заявили, що не вибирають у 2022 році квоту на експорт зерна, мовляв, у них дефіцит суден, які нібито відмовляються вантажити російське зерно. Обидві проблеми виглядають надуманими, оскільки є достатній парк суден у Туреччині, які можуть заходити до російських портів. А замість західних банків послуги з акредитивів торговцю зерном можуть надавати російські банки. Так що, дуже схоже на те, що приблизно третину зернової квоти росіяни штучно притримують у власних портах.

Отже, якщо скласти разом усі фактори: посуха на Близькому Сході у 2021 році, блокування південних українських портів, посуха в Індії та погані прогнози щодо врожаю в ЄС, а також симулювання проблем російськими зерно-трейдерами та дике зростання цін на зернові у Чорноморському регіоні як наслідок цих процесів, – то ми бачимо старання РФ зробити продукти харчування для окремих країн Близького Сходу дуже дорогим. Як реагує населення на подорожчання зернових, ми вже бачили на прикладі Ірану. Не думаю, що весь цей довгий ланцюжок подій є випадковими збігами, тому однією з цілей війни в Україні цілком може бути принесення заворушень та війни на Близький Схід. Цей сценарій вигідний РФ, тому що будь-яка війна на Близькому Сході – це завжди цінові максимуми на нафту та похідні від неї. А в якості бонусу йде перегляд геополітичного впливу на Близькому Сході.

 

Наслідки геополітичного сценарію

Мені складно сказати, наскільки економічно доцільно для РФ ціною божевільних жертв пробивати сухопутний шлях до Криму, встановлювати умовний контроль над джерелом води для кримського каналу і при цьому зазнавати шалених втрат через санкції. Але я можу сказати, що при ціні на нафту URALS в 75 доларів за барель РФ отримає приблизно 250 млрд доларів на рахунки, а при ціні 100 доларів – вже 325 млрд. Тобто при зростанні ціни нафти лише на третину у РФ в галузевому балансі додається +75 млрд доларів. Тому при ціні в 120-150 доларів за барель доходи будуть ще більшими, а отже йдучи на війну в Україні і на конфлікт із Заходом, ймовірно, вони якраз і сподівалися, що збитки від санкцій будуть компенсовані стрибком ціни на нафту.

Для Москви 150 доларів за барель – це не лише плюс до галузевого балансу та можливість субсидувати половину економіки, але й дуже серйозний важіль тиску на Євросоюз та Туреччину. Чим вищою є ціна нафти, тим більш уважно слухатимуть, що говорять у Москві, і не лише у Будапешті та Анкарі, а й у Берліні.

Для Туреччини наслідки геополітичного сценарію Москви у будь-якій ситуації є програшними. Голодні війни на Близькому Сході – це притік до Туреччини біженців, зростання цін на продовольство всередині країни, пожвавлення проблем Курдистану та багато чого ще. Думаю, що Анкара вже давно прорахувала ці наслідки і саме цим розумінням пояснюється бажання Туреччини якнайшвидше "помирити сторони".

При ціні нафти у 150 доларів за барель і вище нелегко доведеться й українській економіці. Ми завжди погано реагували на зростання цін на нафту та похідні від неї. Але в Україні принаймні не буде голоду, а за умови подальшого блокування портів ціна на зернові всередині країни піде різко вниз.

При цьому, замістити український експорт пшениці на Близький Схід не так просто. Іран має дуже високі вимоги до імпортованих зернових. По-перше, достатньо, щоб у партії пшениці знайшли одного довгоносика, щоб відправити всю партію назад. По-друге, зерно має важити не менше 780 грамів на літр: за пострадянськими стандартами це пшениця якості, вищої за 1-й клас. По-третє, є вимоги до року врожаю – пшениця має бути поточного року, при цьому, вміст отруйного насіння має становити не більше 2 штук на 100 кг, вміст сторонніх об'єктів не допускається. І по-четверте, в Ірані та в інших ісламських країнах воліють імпортувати зерно, а не борошно, оскільки хочуть переконатися, що зерно відповідає їх уявленню про "чистоту продукту". Ці релігійні канони ускладнюють заміщення українського експорту на Близькому Сході, а отже ймовірність голодного сценарію та бунтів залишається високою.

 

Що робити?

Поламати ймовірний економічний сценарій Москви на Близькому Сході все ще можливо, проте для цього будуть потрібні злагоджені дії США, Великобританії та країн ЄС. Якщо цілі Кремля – "підпалити Близький Схід" і продовжувати жити на високих цінах на нафту, компенсуючи ними втрати від санкцій – значить необхідно закрити доступ РФ до ринків, де готові купувати нафту за високими цінами. Коли операція стане фінансово безперспективною, то "знамениті" цілі "Де-нацифікація, Де-мілітаризація та інші Де – білізми…" забудуться та втратять свою актуальність.

1. Нагадаю один із принципів FATF щодо боротьби з відмиванням грошей: не давати тим, хто відмиває гроші, ними користуватися. Цей принцип було виконано під час арешту резервів ЦБ РФ та інших активів росіян. Кремль почав боротися із запровадженням цього принципу, перевівши розрахунки за газ до Газпромбанку. У народі запропоновану схему вже встигли охрестити "розрахунки за газ у рублях", але ми розуміємо, що розрахунки все одно залишаються в доларах і євро, а всі ці танці з Газпромбанком потрібні були для того, щоб валюту, яка надходить росіянам за газ, більше не можна було заарештувати. Європейські країни, на жаль, втратили ініціативу, хоча могли зробити зустрічну пропозицію Кремлю, погодившись на сам принцип схеми, але замінивши Газпромбанк на російську доньку Райффайзена або Deutsche Bank або, якщо вже розрахунки в доларах, – то на Citi. Однак зроблено це не було, в результаті газовий трафік РФ у безпеці, а на ринку з'явилася ще одна "священна корова" – Газпромбанк, проти якої не можна запроваджувати санкції. У майбутньому європейцям не можна допускати таких промахів, не можна допускати, щоб Кремль командував ЄС: кому, куди, як платити і за якою схемою. Будь-які подібні дії повинні розмиватися зустрічними пропозиціями або санкціями у відповідь. Цей принцип "несамостійності Кремля" потрібно обов'язково закріпити у відносинах з РФ.

2. Розповіді про те, що повне газове та нафтове ембарго врятує Україну від війни, йдуть здебільшого від юристів. На жаль, європейське ембарго – це лише перший крок на шляху боротьби із фінансуванням війни. Ринок нафти – це не гумова кулька. І хоча OPEC і OPEC+ можуть маніпулювати денним видобутком, глобально ринок нафти має дуже обмежені обсяги, а коливання цін на нафту в регіонах і споживання нафти схожі на сполучені посудини. Якщо ви заміните споживання в одному регіоні на нафту з Латинської Америки або Близького Сходу, то споживачі, які отримували нафту звідти раніше, братимуть її в іншому місці. Китай імпортує зараз нафти втричі більше, ніж експорт РФ у всі країни. Не проти нажитися на нафті з дисконтом й Індія. Зрозуміло, що для переорієнтації експорту нафти з РФ потрібні час і кошти. Але поки що час іде, на ринку утворюється дефіцит і нафта зростає в ціні. У результаті ми спостерігаємо падіння фізичних обсягів видобутку та експорту нафти в РФ, але при цьому зростання виручки через підвищення цін. Це тимчасове явище може тривати довго. Щоб уникнути негативного ефекту від ембарго, в нафтових санкціях потрібно застосувати той самий принцип "несамостійності Кремля", тобто потрібно позбавити Кремль права вирішувати, за якими цінами він продає свою нафту, створивши картель покупців. Якщо на ринку багато років працює картель продавців, то чому не спрацює картель покупців? І тут починається найцікавіше. Якщо країни ЄС встановлять ціну в 40-50 доларів за барель URALS, залишивши мікро-маржу для нафтової галузі РФ, то очевидно, що Москві нічого не залишиться як йти на угоду – для них це все ж таки краще, ніж консервувати свердловини. Ефект низької ціни набагато цікавіший, ніж ембарго або оподаткування російської нафти з відрахуваннями на ескроу-рахунки для України.

По-перше, вся війна в Україні втрачає економічний сенс для Кремля, і просто перетиснувши "зернову вену" регіону у формі українських південних портів, жодного економічного ефекту від продовольчої кризи на Близькому Сході Кремль не отримає. Навіть якщо РФ і зможе таким чином "підпалити" Близький Схід, це вплине на ціну нафти марки brent, а ціна на URALS, SOKOL та інші сорти встановлюватиметься картелем.

По-друге, нам усім цікаво, що в ЄС скаже Угорщина, яка так дбає про національні інтереси, фактично бойкотуючи ембарго, адже картель запропонує їй нафту не по 75-90, а по 40-50 доларів за барель, що набагато вигідніше. Питання Кремлю буде вправі поставити навіть Білорусь, яка отримувала нафту приблизно по 60 доларів за барель у 2021 році. З радістю вступить до картелю й Індія, адже саме вона бажала отримати від РФ якомога більший дисконт. І, зрештою, Німеччина матиме право поставити питання про перерахунок цін на газ за формулою, але за картельними цінами російської нафти.

По-третє, ми вже сьогодні маємо право поставити питання Німеччині, Австрії, Угорщині, Туреччині та іншим нафто (газо) – залежним країнам: якщо росіяни виявляють таку активність у блокаді південних портів України і самі симулюють труднощі з постачанням продовольства з РФ, чи не прагне РФ до того, щоб "підпалити Близький Схід" та продовжити період високих цін на вуглеводні ще на 5 років? Які тоді вигоди для нафто-залежних країн? Якщо вони підтримають РФ зараз (приховано чи відкрито), то активна політика РФ на Близькому Сході все одно перетворить ці країни на дійних корів Кремля, змусивши їх платити по 150 доларів за барель. Виходить, що ті подачки, які зараз Кремль видає Угорщині, це просто уявні преференції, яких вже до кінця року може не стати. То може варто не чекати на перетворення з самостійних споживачів на дійних корів, а почати проводити активну економічну політику стосовно Кремля? Такою політикою можна зупинити не лише війну в Україні, але й голод, а можливо і майбутню бійню на Близькому Сході.

По-четверте, південні порти настав час розблокувати. Підсумки переговорів в Анкарі мені дуже не сподобалися. Ні в Москві, ні в Анкарі не розуміють, що санкції на РФ накладені не для того, щоб вбити економіку РФ, а для того, щоб вони допомогли прийняти РФ рішення щодо якнайшвидшого виведення військ з усієї території України. Російські активи, заарештовані на Заході, підуть на військову, фінансову та економічну допомогу Україні, адже за зруйновані міста, села, дороги та бізнес треба платити, тому цих активів РФ уже ніхто не поверне. Туреччина тут показала себе поганим "нерозуміючим" переговорником не на боці України, а дарма, адже перша хвиля голодуючих з Іраку та Сирії захлисне саме Туреччину, і саме турецька економіка постраждає від ціни нафти в 150 доларів за барель і вище. Але проблема в іншому: чи може Україна довіряти розмінування портів Туреччині, якщо вже на першому етапі переговорів турки стали на бік РФ? На мою думку, краще піти іншим шляхом. Потрібно звернутися до ООН, де офіційно визнали ризик голоду у світі через закриття українських портів. А потім за допомогою флотів США, Великої Британії, Франції та Німеччини організувати гуманітарний конвой та почати доставляти зерно на Близький Схід. Якщо наш уряд вважає за можливе, то невелику частину зерна країнам Близького Сходу та Африки можна передати як гуманітарний вантаж. І що швидше це станеться, то менш ймовірною буде реалізація підступних планів Кремля на Близькому Сході.

Ну і на останок. Україні вже сьогодні потрібно задуматися про організацію запасних експортних коридорів, які повинні бути спроможними доставляти вантажі вузькоколійкою з центру країни до портів країн ЄС на Чорному морі та Балтиці. Наприклад, це можуть бути коридори Дніпро–Гданськ (Польща) та (або) Миколаїв–Констанці (Румунія)–Варна (Болгарія). Наявність таких запасних шляхів саме по собі послабить тиск на порти в період вивезення врожаю в майбутньому, і зробить малоперспективним закриття південних портів України в геополітичних цілях.