12:52 15.06.2022

Автор ЮРІЙ РАДЗІЄВСЬКИЙ

Тонка межа між захисником і вбивцею. Чи має суспільний резонанс заважати правосуддю?

6 хв читати
Тонка межа між захисником і вбивцею. Чи має суспільний резонанс заважати правосуддю?

Юрій Радзієвський, адвокат, керівний партнер АО "Радзієвський і партнери"

 

На початку війни в містечку Радомишль на Житомирщині сталась трагедія. Мешканка міста прийняла за диверсантів двох підлітків, які грались "у війну", і викликала місцевих самооборонців. В результаті через жахливе непорозуміння одна дитина загинула, а друга дістала вогнепальне поранення. Історія набула резонансу, бо загинув неповнолітній. І саме це, схоже, заважає слідству і прокуратурі об’єктивно розслідувати обставини справи, щоб не викликати на себе вогонь суспільного осуду. З таким же підходом можуть стикатися фігуранти десятків інших справ по всій Україні.

Від початку війни тисячі чоловіків і жінок вступили в загони самооборони і територіальної оборони для захисту себе, своїх рідних, своїх домівок, міст і сіл. Для Збройних сил і правоохоронних органів, а також для органів місцевого самоврядування такі підрозділи були і залишаються додатковими руками, очима і вухами, які виконували завдання в чітко визначених межах.

Саме таким підрозділом була ГО "Радомишльська варта", яка в перші тижні війни за погодженням із місцевою радою взяла на себе функції із захисту міста від окупантів. Серед яких, зокрема, перевірка інформації про диверсійно-розвідувальні групи, яких в Радомишлі тільки за перші півтора тижні виявилось більше десяти. На такий виклик 7 березня виїхали бійці "Варти" Віктор Ільченко (начальник штабу) і Олександр Юрко.

Місцева мешканка повідомила, що у дворі у сусідів невідомі люди в камуфляжі ховають зброю. Бійці зайшли в двір і побачили силуети у військовій формі, які почали тікати. Самооборонці гукали до невідомих, але ті не реагували. Юрко почав стріляти чергами в бік кущів, а Ільченко почав стріляти вгору одиночними пострілами. Коли підійшли ближче, то виявили тіло одного з хлопців та пораненого іншого. Юрко почав надавати пораненому допомогу, а Ільченко - викликав швидку і поліцію.

Місцеві ЗМІ з’ясували, що загиблий хлопець носив дідову камуфляжну куртку, бо не мав багато іншого одягу, адже сім’я тільки приїхала з Києва. Автомат був явно іграшковим, а отже його, мовляв, неможливо було прийняти за зброю окупантів. Трагедію по повній програмі "відпрацювали" і російські пропагандистські медіа, аби створити образ "звірів" із бійців самооборони, які розстрілюють дітей.

 

Наразі підозрювані четвертий місяць знаходяться під вартою без права внесення застави за підозрою у навмисному вбивстві одного неповнолітнього та замаху на вбивство іншого. Загибель дитини від кулі під час війни, та ще й від рук "своїх" - непоправна трагедія. Та чи повинен резонанс цієї справи переважувати необхідність її об’єктивного розслідування? Кілька фактів підтверджують, що йдеться саме про такий розвиток подій.

На думку захисту, звинувачення у навмисному вбивстві є абсурдними, адже, передусім, для такого звинувачення потрібен умисел. Тобто бійці нібито мали розуміти, що перед ними саме діти, і свідомо бажали позбавити їх життя. Чи можна говорити про бажання навмисне вбити двох дітей, коли бійці прибули на виклик щодо диверсантів? Версія слідства не витримує критики: нібито підозрювані вирішили вбити неповнолітніх тому, що останні не виконали команду зупинитися. При цьому в матеріалах справи не надано належної оцінки обставинам, що подія сталася в умовах воєнного стану, що в декількох кілометрах знаходились російські війська, що в місті Радомишль діяли ворожі ДРГ, що потерпілі були одягнуті в камуфляжну форму і мали при собі іграшкову зброю. Не згадується про причину появи підозрюваних на місці події – а саме повідомлення про ворожу ДРГ. 

Один з аргументів слідства полягає в тому, що другий хлопець не загинув лише через те, що йому надали медичну допомогу (тобто намір його вбити не було реалізовано з незалежних від обвинуваченого обставин). "Парадокс" полягає в тому, що зі слів потерпілого медичну допомогу йому надавав саме той, кого обвинувачують у замаху на вбивство. Крім того, якщо хотів вбити, то навіщо тоді було надавати медичну допомогу?

Один із підозрюваних - Ільченко - взагалі не стріляв в бік хлопців, а здійснював постріли тільки вгору. Це підтверджують  проведені експертизи, які встановили що неповнолітнього було вбито зі зброї Юрка та не виявили випущених зі зброї Ільченка куль в предметах на місці події (дерева, паркан), а ні підтвердили, що неповнолітнього було вбито 

З огляду на тяжкість обвинувачення, суд обрав Ільченкові і Юрку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави. Мовляв, тяжкість злочину обумовлює ризик втечі від слідчих, і саме тому до них не можна застосувати заставу чи домашній арешт. При цьому прокурори і суд не беруть до уваги, що підозрювані залишились на місці події, надали медичну допомогу пораненому потерпілому, самі викликали медиків і поліцейських. 

У процесі розслідування, слідство і прокуратура намагаються закрутити гайки і тепер висувають самооборонцям обвинувачення у незаконному зберіганні зброї. В той час як на початку війни наявність цієї зброї, ймовірно, могла врятувати десятки життів.

Такі дії правоохоронців самі є злочином, адже йдеться про притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинного.

 

Чому так відбувається? Один із варіантів відповіді - занадто великий резонанс справи, де будь-яке "послаблення" для потенційних "вбивць" буде сприйматися суспільством як "зрада". Навіть якщо для гучного звинувачення в "умисному" немає жодних правових підстав. Воєнна реальність, коли є вірогідність загинути від кулі на ураження як від ворога, так і від своїх співгромадян - досі не стала для багатьох очевидною. А її заперечення з боку слідчих органів є явною ознакою перевищення повноважень і некомпетентності.

В кримінальній практиці широко розповсюдженим є досвід, коли - розуміючи безперспективність справи під час безпосереднього судового розгляду - прокуратура і слідчі намагаються максимально підняти ставки на етапі досудового розслідування. І тягнути із передачею справи до суду настільки довго, наскільки це можливо, продовжуючи строки тримання під вартою задля психологічного і морального тиску на підозрюваного.

Інша ймовірна причина - бажання правоохоронної вертикалі поставити під свій контроль добровольчі збройні формування, які захищали область в перші тижні війни, але зараз, з огляду на зниження градусу накалу в регіоні - нібито повинні відійти на другий план. Або діяти виключно в фарватері інтересів правоохоронців. І це проблема, із якою стикаються не тільки організації в Житомирській області - але й по всій Україні. Коли над містом висить небезпека і захищати його треба хоч комусь, хлопці в камуфляжі, які мають зброю і вміють нею користуватися - це "наші герої" і "захисники". І якщо затримають або вб’ють диверсанта - то молодці. Коли ж небезпека відступила, одразу виникають запитання і про походження зброї, і про права самооборони, і про її діяльність у "гарячу" пору. А коли через незалежні від них обставини стається трагедія, то ці "запитання" перетворюються на необґрунтовані обвинувачення у вчиненні особливо тяжких злочинів людини, яка здійснювала попереджувальні постріли вгору.   

Як захисники підозрюваних у цій справі, ми, звичайно, будемо використовувати всі законні методи для повернення її розгляду в правове русло. Зокрема, звернемо увагу Державного бюро розслідувань на вчинення правоохоронцями злочину - притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинного. Однак чи можна гарантувати, що завтра аналогічна історія не буде повторюватися з іншими добровольцями в інших регіонах? Розвиток подій у цій справі стане показовим: чи зможе "резонанс" перетиснути об’єктивну реальність воєнного часу. І чи дійсно межа між героєм і вбивцею є настільки тонкою і непомітною.

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

ОЛЕГ ВИШНЯКОВ

Чому зупинка транзиту української агропродукції через Польщу безпідставна

КОСТЯНТИН БОНДАРЄВ

Зупинка транзиту російського газу через Україну: агресор втратить мільярди

ІГОР ЖДАНОВ

Як з брудною водою ледь не вилили дитину Або як зберегти вітчизняне виробництво засобів тактичної медицини

ВІТАЛІЙ ГЕРСАК

Коли добра воля держави дійде до добровольців?

РУСЛАН ГОРБЕНКО

Війна триває 10 років. Ми не маємо права про це забувати

СЕРГІЙ ТАРУТА

"Санкційний Рамштайн": як зупинити ракетний терор росіян?

ОЛЕКСАНДР КРАМАРЕНКО

Три запитання колишній очільниці Платінум банку

ВАДИМ ЧЕРНИШ

Сталий розвиток України: вибір між "пушкою" і "маслом"

СЕРГІЙ МАГЕРА

Екоцид світового масштабу: чи відповість Кремль за злочини проти довкілля

ОЛЕКСАНДР КРАМАРЕНКО

Гойдалки? Та це нормально, навіть закономірно для криптовалют

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА