Станіслав Зінченко, директор ГМК Центр

 

У наших чиновників один рецепт для будь-якої ситуації – підвищення фінансового навантаження на підприємства

Упродовж останніх трьох років форс-мажорні ситуації на глобальних ринках (прорив дамби в Брумадинью, зупинення ГЗК через пандемію, шторми біля узбережжя Австралії) сприяли тому, що вітчизняна гірничорудна галузь показувала успішні результати. Однак через усе це в органів влади сформувалося хибне уявлення про роботу галузі, що призвело до системної некоректної податкової та тарифної політики.

Ми бачили, як щороку з'являлися ініціативи щодо підвищення ренти на видобуток залізної руди з мотивацією, що галузь сплачує «недостатньо податків на тлі високих цін на руду». При цьому держава отримувала надприбутки від податку на прибуток у результаті зростання цін: усі ГЗК входять до топ-100 платників податків, заплативши минулого року близько $2,5 млрд податків. «Укрзалізниця» та АМПУ постійно просували зростання тарифів на вантажоперевезення та перевалку, аргументуючи тим, що «пропоновані темпи зростання малі в порівнянні зі зростанням цін на залізорудну сировину». Тож фінансовий тиск на галузь посилювався з кожним роком. Паралельно з цим посилювався й регуляторний тиск, пов'язаний як з місцевими податками, так і з екологічними вимогами (процедура ОВД є притчею во язицех не лише для ГЗК, а й для всієї енергетики та промисловості).

Чим небезпечний такий підхід? Тим, що ґрунтується на бажанні отримати миттєву вигоду без урахування довгострокових наслідків. Проте залізорудній галузі властива циклічність. Періоди зростання цін змінюються тривалими періодами спаду. Тож така недалекоглядна політика, заснована на бажанні миттєвої вигоди, знижує стійкість галузі до кризових періодів та обмежує її інвестиційний потенціал. А сьогодні, за умов війни, таке «рвацтво» здатне повністю зупинити її роботу. І це не жарти.

Сьогодні на зовнішніх ринках знижуються ціни. Так, від початку червня ціни на ЗРС впали на 20%, на прокат ще сильніше – на 25%. Ціни в Європі вже на рівні або нижче точки беззбитковості з урахуванням логістики, що значно подорожчала. До Китаю ми продавати не можемо через блокування портів Чорного моря.

Водночас формуються передумови для глобальної рецесії. Понад 60% головних виконавчих директорів та інших топ-менеджерів компаній світу побоюються початку рецесії в своїх країнах у найближчі 12-18 місяців, про що свідчать результати опитування, проведеного дослідницькою компанією Conference Board. Ще 15% менеджерів вважають, що рецесія вже настала. Тобто на швидке покращення ситуації розраховувати не варто, і це веде до падіння цін та зупинення виробництв у всьому світі.

Українські ГЗК намагаються і далі виробляти продукцію, попри те, що виробничій та транспортній інфраструктурі постійно загрожують обстріли. ГЗК продовжують експортувати продукцію, попри ризики, пов'язані з транспортуванням та затримками в доставці (на західних кордонах час очікування вагонів сягає трьох місяців!). На мою думку, найближчими місяцями запас міцності галузі буде вичерпано.

Що можна зробити, щоб зараз підтримати одну з базових галузей української економіки, яка забезпечує робочими місцями десятки тисяч людей та створює можливість заробляти ще більшій кількості? На фінансову підтримку ніхто не розраховує. Будемо реалістами: жодної підтримки не було навіть у мирний час, саме тому ми часто програвали конкурентам із Бразилії та Австралії, де експорт залізної руди підтримується на державному рівні. Але зараз в української держави інші пріоритети, і вони цілком зрозумілі й обґрунтовані.

Водночас державні інститути могли б активно сприяти вирішенню транспортних проблем «Укрзалізниці». На західних кордонах утворюються «затори» з вагонів, стало складно вивозити продукцію на європейські ринки. Водночас експорт продукції до ЄС – єдина можливість для підприємств вижити в поточних умовах і фінансово забезпечити сім'ї співробітників та продовжувати гуманітарну активність.

Також необхідно зараз відмовитися від збільшення податкового навантаження, а також підвищення будь-яких тарифів, щоб не погіршувати ситуацію. Упевнений: держава має знижувати податки, щоб бізнес вижив і продовжив працювати навіть в умовах війни.

Політика «обскубування» платника податків не має перспективи. Деякі «експерти» та «економісти й фінансисти» у владі не розуміють, що скоро нікого буде «скубти».

Завдання бізнесу сьогодні – забезпечувати надійний економічний тил. Завдання влади – зберегти працюючий бізнес.