Василь Зоря, журналіст-міжнародник

м. Цюрих

Процес відбудови в Україні зрушив з місця. Як раніше казали, пішов. Невідомо, щоправда, й куди. Однак спробуємо розібратися. Які тенденції вималювалися  за лаштунками пафосного зібрання в Лугано, на що було витрачено стільки експертних зусиль і покладали численні надії?

Якби мене запитали як свідка, чим запам'яталася історична подія на півдні Швейцарії, я пригадав би кілька характерних епізодів конференції та їх рис. Насамперед, мало продуманий алгоритм фандрайзингу такого глобального масштабу. На додачу до цього – суперечливість аргументів. А також штучна логічність мовлення із точки зору "ви всі нам, українцям, тут у Палаці конгресів винні, тож кажіть лише те, що ми хочемо почути від вас".

Контраст був не в тому, що ми начебто не очікували на одностайну моральну підтримку союзників, - до неї всі вже звикли як до об'єктивної реальності. Мало хто помітив також "дотепність" українського МЗС, який погодився назвати підсумковий документ "Луганською декларацією", що стало недоречним з тієї миті, коли російські війська вийшли на адміністративні кордони Луганщини. І, врешті-решт, очі заплющили на власні завищені очікування, коли на відбудову в Лугано було зібрано відносно невелику суму коштів у порівнянні з переважною більшістю сумнівних обіцянок.

Мій щирий подив викликав різнобій (чи недомовки), коли з однієї тези в організаторів на вищому рівні випливало купа протилежних перспектив. У декларації закладалися політичні принципи для співпраці. Однак ключові учасники бачили їх під різними кутами зору. 

Господарі конференції, швейцарці скрізь підкреслювали необхідність прозорості - жорсткого спільного контролю над виділеними коштами для відбудови. Представники Єврокомісії бачили відкритість інакше: Україна сама дасть собі раду, цим опікуватиметься громадянське суспільство (хоча воно й не змогло відіграти схожу роль у реформі вітчизняної правоохоронної системи). Сьогодні громадські активісти вже виступають зі скаргами, що вони зібрали 2,15 млрд дол, а їм на кишенкові витрати віддали лише 0,24% ("Gardian").

Але і президент Швейцарії Ігнаціо Кассіс був, як виявилося, не до кінця щирим. Здавалося, він послідовно виступав за верховенство права і контроль. Насправді, місяць тому його уряд провалив ідею створення спеціальної робочої групи. Для виявлення кінцевих бенефіціарів прихованих активів, що можуть мати кримінальне походження.

Прем'єр-міністр Денис Шмигаль при будь-якій нагоді цитував вподобану всіма тезу, що реконструкція відбуватиметься здебільшого за рахунок вилучених грошей російських олігархів. Коли він вперше згадав про це у повній залі,  онлайн трансляція зафіксувала підбадьорливу посмішку президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн і, водночас, відверто похмуре напруження швейцарського лідера ("знову за рибу гроші"). 

Банкова не криючись розраховує на російські мільярди як на головне джерело відбудови. Росіяни тримають у швейцарських банках 220 млрд дол, Україна автоматично зараховує їх на свій рахунок, шукаючи в світі на відбудову 750 мдрд. Та чи вигідно союзникам віддавати стільки коштів, оскільки ці шалені фінансові потоки працюють на їхні національні економіки і вилучити їх звідти без стовідсоткових контраргументів непроста річ? 

Поки в Оттаві та Вашингтоні розробляють легальні підстави для конфіскації значно менших сум, у Берні вже показали, що заморожені 6,3 мільярди франків можна з легкістю і без проблем розблокувати, аби не стати суб'єктом формально слушних судових позовів.

Під час підсумкової пресової конференції Кассіс взяв ще раз слово після Шмигаля і пояснив свою стурбованість. На його думку, якщо провадити масову експропріацію на користь України, це має бути здійснено максимально виважено. Інакше рішення  болюче вдарить бумерангом по всій світовій фінансовій системі і створить небезпечний прецедент. Відповідно, це зачепить репутацію альпійської Конфедерації, куди вже не тільки російські, а й інші олігархи остережуться вкладати гроші у майбутньому.

Натомість, широким жестом швейцарці публічно виділили на відбудову Україні 100 млн франків. Хоча й не визнали, що це саме ті гроші, конфісковані в одіозного регіонала-депутата Юри Єнакіївського, давнього приятеля Януковича. Тобто, це апріорі належне нам, що повертають як значний внесок в спільну і благородну справу.

Зрештою, усі дивилися з неприховною надією на перевірених і надійних рятувальників - міжнародні фінансові організації. У розмові з віцепрезиденткою Світового банку Анною Б'єрде вона підтвердила мені, що Банк готовий справді виділяти гроші і переконувати в цьому МВФ. Але зараз зовсім інші пріоритети.  Надавати не на відбудову, а на уникнення катастрофічних наслідків зими і забезпечення опалення, розблокування шляхів із постачання за кордон нашого врожаю, перебудову знищеної системи охорони здоров'я, виплату пенсій і зарплат. Тобто, на поточні державні витрати. Віцепрезидентка обіцяла подумати про відновлення лише за півроку на Щорічних зборах МВФ і Світового банку.

Утім, як красномовно засвідчила конференція, іноді ми ще самі не знаємо, навіщо нам гроші і як ефективніше розпоряджатися ними. У голові не вкладається, що на конференцію в курортному містечку влітку, наче в короткочасну відпустку, прибуло понад сто членів українського делегації (серед них семеро міністрів з підлеглими і фаворитами). Їх дводенне перебування у Лугано коштувало для країни у стані війни орієнтовно 100-150 тисяч доларів. Нескладні підрахунки на особу: переліт в обидві сторони - 700 дол, дві ночі в готелі - ще 500, добові, непередбачувані витрати… Такий банкет у чуму викликав обурення навіть глави держави, що, схоже, наблизило відставку прем'єр-міністра Шмигаля, як кажуть, вже восени.

Наразі до відставок далеко і поки перші особи згуртувалися у першому ряду. Союзники-опоненти: фон дер Ляєн, Кассіс, Шмигаль… Рівноправ'я в стосунках виділено в "Луганській декларації" окремим рядком. Але хто вже пам'ятає, що відмова Швейцарії рік тому ухвалити Рамкову угоду з ЄС настільки образила президентку Єврокомісії, що вона навіть не погодилася тоді на зустріч обговорити причини несподіваного рішення Берну? Було очевидно, що тепер в Лугано швейцарці щораз намагалися згладити гострі кути, пробували навіть підлещуватися, проте - дарма.

Зблизька складалося враження, що конференція в Лугано не має нічого спільного з новим планом Маршалла. На окремому запуску його після червневого саміту G7 наполягає канцлер Німеччини Шольц, який - так знову співпало - дивним чином напередодні скасував свій приїзд в Лугано. Тож поки, схоже, ініціатива щодо його майбутнього Плану  набирає темпи паралельним курсом. Можливо, надалі вони поділять сфери впливу, як нині НАТО і його члени розділили сфери постачання озброєння та їншої допомоги.

Однак починати процес треба все ж швидше і більш чемно. Даремно в Лугано Денис Шмигаль звертався до господаря і називав того "добрим другом". Водночас, за кілька хвилин пропонував зробити ключовими майданчиками відбудови Київ (за головний), а також на додаток Брюссель, Вашингтон і Лондон... при цьому нетактовно забувши згадати співорганізатора конференції - Берн. Нема сумніву, Кассіс помітив це теж.

Головний контраст був у тому, що сказано чимало багатообіцяючих позитивних слів. Але на фоні усього цього ще чіткіше поки що видна їхня відірваність від життя.  Масштабна відбудова почнеться не сьогодні і, цілком ймовірно, не завтра. А тоді, як справа дійде до перемир'я. У розмові пан Кассіс нагадав мені стару істину. Рішення у війні приходять не лише на полі бою, а й за столом переговорів. Після отримання гарантій, що все відновлене не може бути зруйноване вщент наразі і в світлому майбутньому теж.

А доти всі закладені декларативні основи залишаються на папері, як колись партійні гасла XXY з'їзду КПРС про стійкість духу, відкритість, рівноправ'я тощо. Але тепер вони вже в концепції відбудови післявоєнної України.. Паралелі надалі вже були б, мабуть, недоречні.