Олександр Каленков, президент ОП “Укрметалургпром”

 

 

Від початку війни гірничо-металургійний комплекс України переживає найважчу кризу з часів незалежності. Значна частина підприємств захоплена або зруйнована окупантами, інші – намагаються працювати в умовах постійних обстрілів та часткової втрати потужностей. Блокування портів призвело до того, що географія клієнтів скоротилася майже вдвічі, а з нею – і обсяги поставок продукції.

Тим не менше, підприємства намагаються встояти і навіть наростити виробництво – тому що розуміють, який рівень відповідальності на них покладений. У металургійній та суміжних галузях працюють понад півмільйона українців, а частка ГМК у ВВП України становить понад 10%. У ситуації, коли економіка переживає настільки важкі часи, металурги підставляють їй своє плече і стараються робити якомога більше для захисту та стійкості країни.

Але реальність щоразу підкидає галузі нові виклики. Одним з них став дефіцит металобрухту, без якого не може відбутися нарощення металургійного виробництва.

Причини виникнення дефіциту очевидні: через окупацію східних областей, де традиційно заготовлялися значні обсяги сировини, обсяги цієї заготівлі скоротилися майже на 80%. Водночас, експорт брухту різко зріс: тільки за перші два місяці 2023 р. було вивезено біля 25 тис. тонн, що майже на 60% більше, ніж у листопаді-грудні 2022 р. Враховуючи темпи зростання експортного показника, наприкінці року можемо побачити цифру й у 250 чи, навіть у 300 – 400 тис. тонн експорту – а це абсолютно неприйнятно для ринку, який наразі може ледве зібрати близько 1 млн. тонн металобрухту за рік. Адже галузь потребуватиме більше мільйона – навіть в умовах неповного відновлення виробництва.  

Наразі ситуація з дефіцитом загострилася, і почала призводити до поки тимчасових, але зупинок виробництва. Проте питання необхідно вирішувати – тому що вже за місяць таких зупинок може стати більше. А обсяги виробництва замість того, щоб зростати – впадуть до мінімуму.

Це, у свою чергу, спровокує виток нових проблем не тільки для галузі, але й для економіки – адже, я нагадаю, навіть у найважчий 2021 рік підприємства ГМК сплатили до бюджетів понад 42 мільярди гривень. А це – саме ті кошти, за які Україна може нарощувати воєнний потенціал і перемагати на полі бою.

Іронічно, що, втрачаючи кошти через падіння виробництва, Україна нічого не заробляє і на експорті брухту. Адже вивозять сировину через Євросоюз, де діє пільгове експортне мито у розмірі 3 євро, і вже звідти – перенаправляють до реальних клієнтів. Експортувати сировину відразу до клієнтів коштувало б 180 євро експортного мита – і на цьому український бюджет вже втратив 350 мільйонів гривень. Не дивно, що експортними схемами вже зацікавилися у ДБР: там почали розслідування.

Втрачає Україна і втретє – адже тонна брухту, перероблена на сталь в Україні, дає в бюджет вдесятеро більше грошей, ніж експортне мито до ЄС – близько 300 доларів США за тонну. Тому питання, експортувати сировину чи залишати її в країні для переробки, взагалі не повинно стояти – адже вигода для країни очевидна.

Якщо металобрухт залишатиметься в країні – більше 500 тисяч людей матимуть роботу, а країна матиме мільйони валютних надходжень від експорту сталі. Водночас, виграють і військові – адже металурги багато допомагають бійцям, закуповуючи для них техніку та автомобілі, і навіть виробляючи бронежилети.

Від експорту металобрухту не виграє ніхто. Тому зараз влада має діяти на випередження, і тимчасово заборонити експорт – доки ситуація не стабілізується, і не перестане загрожувати національній економічній безпеці.