Вікторія Літвінова, заступниця Генерального прокурора України

 

У Києві успішно пройшла міжнародна конференція високого рівня United for Justice. United for Nature, де міністри, прокурори, експерти з різних країн обговорювали тему відповідальності агресора за злочини проти довкілля.

З точки зору міжнародного гуманітарного права, природа не має бути мішенню в ході військових конфліктів, як не мають опинитися "в прицілі" цивільні люди, школи, лікарні, житлові будинки. Однак досі злочини проти довкілля, пов’язані з війною, не розглядались в національних чи міжнародних судах. Навіть міжнародні трибунали щодо колишньої Югославії чи Руанди не оцінювали природу як ще одну жертву війни.

Україні випав історичний шанс це змінити та активувати не активовані досі норми міжнародного права.

Законодавство щодо воєнних злочинів проти природи

Зазвичай, коли говорять про міжнародно-правову базу щодо злочинів проти довкілля, називають Додатковий протокол до Женевських конвенцій 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), та Конвенцію ООН про заборону військового або іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (Конвенція ENMOD).

Римський статут, на підставі якого діє Міжнародний кримінальний суд, у статті 8 "Воєнні злочини" прямо забороняє умисне вчинення нападу, який призведе до масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу.

Якщо брати наше національне законодавство, то злочини проти довкілля, пов’язані з російською агресією, підпадають під дію статті 438 Кримінального кодексу України (воєнні злочини) та статті 441 (екоцид). Станом на зараз Офіс Генерального прокурора веде провадження у 265 справах щодо воєнних злочинів проти довкілля та 14 справах про екоцид.

Ми розглядаємо всі підстави заподіяння шкоди довкіллю. Це як прямі атаки на ліси, моря та прісні води, так і напади на цивільні об’єкти, що завдають непрямої шкоди довкіллю (наприклад, атаки на продовольчі склади, нафтобази, хімічні підприємства, ядерні об’єкти, дамби, греблі). Є також третя опція – захоплення, розкрадання або знищення природних ресурсів.

Масштабність і зухвалість злочинів

Війна, яку росія розв’язала проти України, з точки зору озброєння є однією з наймасштабніших за всю історію Європи. До того ж значною мірою ведеться у міських умовах. Ракетний чи артилерійський обстріл будівельного супермаркету призводить до витоку і горіння хімікатів, обстріли нафтобаз та АЗС призводять до пожеж і отруєння повітря, ґрунтів та вод. А ще є такі кричущі випадки, як прицільні атаки на ядерні об’єкти.

Харківське "Джерело нейтронів" – ядерна підкритична установка з ядерним сховищем  –  є частиною науково-дослідного центру атомної промисловості та ядерної енергетики України "Харківський фізико-технічний інститут". Це цивільний об’єкт, про діяльність якого відомо з відкритих джерел. Вся відповідна інформація є в МАГАТЕ, членом якого досі зазначена росія. Попри це, російські збройні формування протягом пів року обстрілювали зону ядерної установки з використанням 74 видів зброї, від 203-мм "Піонів" до "Градів", "Смерчів" та авіабомб ФАБ-500.

Чорнобиль, Запорізька АЕС, Каховка, Джарилгач, акваторія Азовського та Чорного морів, тисячі гектарів лісів, атаки на нафтобази – українські правоохоронці розслідують все. Але збір доказів і документування злочинів – ще один виклик. До деяких об’єктів і територій в нас досі немає доступу, а робота слідчих та залучених експертів часто ускладнена через обстріли та мінування.

Так само оцінка наслідків: потрібен постійний і тривалий моніторинг стану повітря, вод, ґрунтів, фауни, екосистем. Ця робота ведеться, і я хочу подякувати всім, хто нам допомагає: команді міжнародних юридичних радників, експертів-криміналістів і вчених-екологів, фахівців з різних галузей, які консультують прокурорів і слідчих та працюють безпосередньо на місцях злочинів.

Нові виклики – нові механізми

Ми прагнемо добитися справедливості, а це означає покарати росію як державу й отримати компенсації, а також притягнути до відповідальності причетних до злочинів проти довкілля – як з командно-керівного складу, так і виконавців.

Наразі існує три шляхи досягнення цієї мети: на рівні українського національного законодавства, тобто через українські суди; у міжнародних судах, таких як МКС; у третіх державах за принципом універсальної юрисдикції.

Міжнародні злочини є складними за своєю природою. Треба доводити серйозність шкоди й тривалість наслідків. Необхідно оцінити ступінь відповідальності з урахуванням ролі кожного причетного в командних ланцюжках. І найбільший виклик – відсутність прецедентів і практики застосування цих законів у масштабах міжнародного права.

Однак, як влучно зазначив на конференції United for Justice. United for Nature Вейн Джордаш (керуючий партнер Global Rights Compliance), ще 25 років тому схожа ситуація була з сексуальним насильством, пов’язаним із конфліктом. Його серйозно не розглядали навіть на міжнародних трибуналах щодо воєнних злочинів та геноциду. Своєю чергою, поява терміну "геноцид" і визнання його міжнародним злочином стало наслідком жахіть Другої світової війни.

Натомість поняття злочину проти довкілля внаслідок військового конфлікту в міжнародному праві вже є. Потрібна політична воля, аби перевести його зі статусу декларації в реальну судову практику.

Україна таку волю має. Процитую слова Генерального прокурора Андрія Костіна, сказані на полях конференції: "Попереду величезний обсяг роботи, і багато в чому ми будемо першопрохідцями. Закликаємо широке коло національних та міжнародних стейкхолдерів долучатися до наших ініціатив. Лише спільно ми зможемо захистити нашу планету і притягнути агресора до відповідальності. Всеосяжна відповідальність за всі міжнародні злочини росії стане найкращим запобіжником від подібних руйнівних воєн у майбутньому".

Російська агресія кидає виклик не лише Україні, а й усій системі міжнародного права та глобальної безпеки. Найкраща відповідь на цей виклик – довести, що ми не просто декларуємо наші цінності, а й готові їх захищати. В тому числі у залах судів.