Вікторія Літвінова, заступниця Генерального прокурора України

Щороку наприкінці листопада-початку грудня в світі відзначають 16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства. Вже кілька років поспіль Україна на державному рівні є частиною цього руху, впроваджуючи рішення заради рівності та захисту прав людей.

За цей час було ухвалено закони щодо протидії домашньому насильству, ратифіковано Стамбульську конвенцію, напрацьовано значний досвід практичної реалізації механізмів захисту постраждалих і протидії насильству. Однак проблема гендерно зумовленого насильства була і залишається актуальною, а випадків домашнього насильства стає все більше з кожним роком.

За 10 місяців поточного року зареєстровано понад 10 тисяч кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством. Постраждало понад 7 тисяч осіб, серед яких у переважній більшості жінки та діти (5 908 та 471 відповідно). У порівнянні з минулим роком на 63% збільшилась кількість випадків домашнього насильства (з 6 441 до 10 203).

Можна дискутувати щодо причин такої тенденції, але правда в тому, що гендерно зумовлене насильство є одним із найпоширеніших порушень прав людини у світі. Воно не знає соціальних, економічних чи національних кордонів.

З точки зору кримінальної юстиції можна визначити кілька викликів.

Перший – подолання стереотипів та упереджень в суспільстві. На жаль, домашнє насильство досі часто розглядається як суто "внутрішня ситуація", навіть самими дізнавачами, прокурорами та слідчими. Домашнє насильство належить до справ приватного обвинувачення. Відповідно, розпочати кримінальне провадження можна лише за наявності заяви потерпілої особи. А потерпілі не завжди готові заявляти, особливо у маленьких селах і містечках, де є ризик засудження з боку оточуючих.

Друга системна проблема – відсутність індивідуального підходу, коли в ході слідчих та процесуальних дій не враховуються особливості ситуації, потреб постраждалих. Так виникає травматизація, коли у випадках сексуального насильства проводять слідчі експерименти, адже завжди так робили.

В результаті потерпілі відмовляються від будь-яких подальших дій – і це ще одна проблема. Особливо часті відмови у випадках, коли постраждала особа продовжує проживати з кривдником, тим більше коли кривдниками є діти.

Ціла низка проблем пов’язана з обмежувальними заходами, наприклад, забороною кривднику перебувати поруч постраждалих. Потрібне законодавче врегулювання механізму продовження строку обмежувальних заходів і визначення органу, який контролюватиме дотримання обмежень.

Необхідно вдосконалити визнання системності домашнього насильства. Зараз системність зводиться лише до наявності постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, але не враховує такі докази як звернення потерпілих до лікаря, поліції, спеціалізованих служб підтримки, органів місцевого самоврядування тощо.

Є проблеми з укладанням угод, коли неодноразово судимим за домашнє насильство особам призначають покарання у вигляді штрафів.

Суб’єктами запобігання та протидії домашньому насильству може бракувати чіткого розуміння повноважень одне одного і, як наслідок, ефективної міжвідомчої взаємодії та перенаправлення постраждалих до органів, що нададуть необхідні послуги. Важливо, щоб таке перенаправлення не було формальним, і постраждалі своєчасно і в повному обсязі отримували допомогу.

Проблем вистачає. Але чітке розуміння законодавчих і процесуальних прогалин дає можливість їх вирішити.

Так, в Офісі Генерального прокурора протидію домашньому насильству визнано одним із пріоритетів. На початку року в прокуратурі та поліції запроваджено спеціалізацію у кримінальних провадженнях, пов’язаних із домашнім насильством. Це передбачає, що таких фахівців навчатимуть правилам спілкування з постраждалими, будуть змінені підходи в роботі. Понад 400 слідчих, дізнавачів і прокурорів вже пройшли відповідне навчання.

В основі нових підходів лежать базові принципи недопущення повторної травматизації, гарантія безпеки і підтримки протягом всього кримінального провадження та поза його межами, урахування індивідуальних особливостей і потреб постраждалих.

Виходячи з цих підходів, протягом року ми надали правничу допомогу щонайменше 1 600 постраждалим від домашнього насильства. Кількість застосованих обмежувальних заходів до кривдників зросла з 5% до 48%. Мінімізована кількість слідчих дій за участі потерпілої особи. Забезпечено інформування постраждалих осіб про права та послуги, якими вони можуть скористатись у своїй територіальній громаді.

Викорінюємо практику закриття кримінальних проваджень у зв’язку з відмовою потерпілих від обвинувачення. У справах домашнього насильства, враховуючи їх специфіку, необхідно збирати додаткові докази, а не лише покладатися на покази потерпілих.

Працюємо над покращенням міжвідомчої взаємодії та посилюємо співпрацю з громадськими організаціями для комплексної підтримки постраждалих і пояснення неприпустимості насильства у сім’ї.

Крім того, впродовж року ми проводили консультації, аналізували національне та міжнародне законодавство і спільно з Національною поліцією та Асоціацією жінок-юристок "ЮрФем" розробили стандарти досудового розслідування з урахуванням гендерних підходів, орієнтованих на постраждалих осіб.

Кінцевий результат, якого ми всі прагнемо – підвищення якості допомоги постраждалим. Люди, які пережили злочини, мають відчувати нашу підтримку і почувати себе захищеними!