Перша частина інтерв'ю із заступником глави Національного банку України Дмитром Сологубом

– В урядовому проекті держбюджету на 2021 рік закладено інфляцію на рівні 7,3%, тоді як НБУ підтвердив намір тримати її в колишньому цільовому коридорі. Це, звісно, суттєво менша різниця між прогнозами, ніж була цього року. Та все-таки, у чому, на вашу думку, полягає причина таких відмінностей між прогнозами уряду та Нацбанку другий рік поспіль?

– Практично щороку є розбіжності у цифрах прогнозів. Уряд завжди закладав вищий курс та інфляцію. Звісно, по-різному бувало: іноді інфляція виявлялася справді вищою за наш прогноз, але при цьому курс гривні у бюджеті часто закладався набагато слабшим, ніж він виявлявся насправді.

У принципі, це абсолютно нормально, коли прогнози уряду та центробанку відрізняються. Але я вважаю, що до процесу складання бюджету треба підходити досить консервативно. Це стосується і інфляції, і курсу. Не треба намагатися "надувати" доходи бюджету за рахунок цих параметрів. Скільки разів уже наступали на ці граблі.

– Але ж у серпні Кирило Шевченко, новий глава НБУ, провів зустріч із представниками Мінфіну, Мінекономіки та Офісу президента для обговорення офіційних макроекономічних прогнозів центробанку та уряду на 2020-2021 рр. Яких основних домовленостей вдалося досягти?

– У нас є постійна комунікація з урядом. Це ж не перша зустріч, ми всі п'ять років зустрічаємося.

– Якщо не помиляємося, свого часу ці зустрічі були нечастими.

– Зустрічі є, але вони на різних рівнях, не про кожну з них ми повідомляємо. Наприклад, у рамках нашого прогнозного циклу перший варіант прогнозу виходить із профільного департаменту і надходить до мене зазвичай у п'ятницю, і вже наступного тижня – у понеділок-вівторок – ще до того, як його побачать інші члени правління, директори департаментів сідають із Мінфіном, Мінекономіки і це питання обговорюють.

– Можемо говорити, що на цю практику комунікацій зміна глави НБУ мало вплинула?

– Це постійна практика. Я хотів би, щоб вона була продуктивнішою і зрештою відображалася у показниках бюджету.

– Місяць тому екс-співробітник Нацбанку та Мінекономіки, а тепер голова департаменту макроекономічних досліджень групи ICU Сергій Ніколайчук запропонував Раді НБУ поміркувати про зниження середньострокової інфляційної цілі центробанку нижче 5-відсоткового рівня. Наскільки це можливо, на вашу думку? У якому часовому діапазоні?

– Згідно зі статистикою, у світі налічується 41 країна з режимом інфляційного таргетування (ІТ), із яких лише у вісьмох ціль 5% і вище, а в решти – нижча. Якщо дивитися на країни emerging markets (ринків, що розвиваються, – ІФ), які в принципі чимось схожі на Україну або до яких Україна прагне, то у них ціль у 3-4%. Тому якщо йдеться про перегляд цілі, то лише вниз.

Інше питання – терміни зниження інфляційної цілі, і тут немає чіткої відповіді. Коли НБУ у 2015 році оголосив, що переходить до інфляційного таргетування, у нас була така прогнозна траєкторія: 12% у 2016 році, потім 8%, потім 6% і, відповідно, 5%, починаючи з 2019 року. Ми йшли наміченою траєкторією, нехай навіть із невеликими відхиленнями у 2017-18 рр., але у 2019 році нашу середньострокову інфляційну ціль ми досягли. І цього року, я вважаю, у нас теж великі шанси потрапити у цільовий коридор 5% +/-1 п. п.

Хоча я добре пам'ятаю, що, коли ми починали обговорювати з попередньою Радою НБУ питання зниження інфляції, вони сміялися, говорили: "Та в Україні ніколи не буває інфляції у 5%". Тобто формально у 2012-13 рр. була навіть нульова інфляція, але лише бутафорна, тому що ставки за кредитами і депозитами все одно були 15-20%. Але ми бачимо, що ситуація змінилася, наша політика привела в дію механізм монетарної трансмісії. Облікову ставку знижено до 6%, й інші процентні ставки на неї реагують – дохідність депозитів падає, кредити дешевшають.

Коли йдеться про перегляд інфляційної цілі, важливо враховувати декілька чинників. Перший – щоб економічні умови (і внутрішні, і зовнішні) цьому відповідали, тому що Україна – це мала відкрита економіка, яка імпортує інфляцію. Другий – темпи потенційного зростання і куди економіка рухається. А третій – очікування, їх теж потрібно "якорити". Люди часто говорять: "Все погано, ціни зростають". Але наразі ми бачимо за опитуваннями, що люди інфляційного сплеску не очікують. Курс і ціни поза списком головних проблем, які їх хвилюють. Відповідно, "заякорення" очікувань відбувається.

Щодо зовнішніх умов. Наразі, звісно, важко прогнозувати, оскільки в економіці велика невизначеність. З одного боку, видимий світовий шок, пов'язаний із обвалом попиту, з іншого боку – в економіки залита велика кількість грошей, і інфляційні наслідки цього поки що не зрозумілі. Але мені все-таки здається, що ми в низькому інфляційному світовому середовищі житимемо досить довго.

Щодо внутрішнього середовища, то воно залежить від того, як економіка розвиватиметься після цієї кризи, які потенційні темпи зростання тощо. Тут багато що упирається в структурні реформи.

Я вважаю, що у 2021 році інфляційну ціль переглядати все-таки зарано. Але дискутувати про це можна і треба. До якої цілі треба переходити? До 4%, до 3%, або, можливо, знову робити такий дезінфляційний тренд: скажімо, два роки 4% і два роки – 3%... Це усе треба обговорити.

– Щоб це обговорення було близьким до практики, яким має бути граничний розмір дефіциту держбюджету?

– Важлива умова низької та стабільної інфляції – відсутність фіскального домінування. Скажімо, при дефіциті у 10% упродовж кількох років складно говорити про макроекономічну стабільність. При високому дефіциті країна постійно живе у борг, що збільшує рівень боргового навантаження і відлякує інвесторів. Зазвичай у середньостроковій перспективі фіскальний дефіцит в 1-3% для країн на emerging markets вважається прийнятним і для підтримки низької інфляції, і для стимулювання економічного зростання.

Проте в певні періоди часу дефіцит може бути або більшим, або меншим – якщо падає ВВП, дефіцит бюджету розширюється, якщо економіка зростає, має бути звуження. Ось головна функція фіскальної політики. Для того, щоб вона була сумісна з монетарною політикою та сприяла стійким темпам економічного зростання, вона має бути контрциклічною.

– Нацбанк уже проаналізував проект держбюджету-2021 щодо впливу на ваші макропрогнози?

– Бюджет подивилися, але новий прогноз у нас буде за місяць. Детально аналізуватимемо. Знову-таки, дефіцит бюджету цього року в нас закладений на рівні в 7,5% ВВП. Це абсолютно правильно з точки зору контрциклічності. Але, судячи з усього, фактичний дефіцит буде нижчий: видатки вже сильно недофінансовуються, і "надолужити" їх в останні місяці буде непросто з урахуванням можливостей фінансування.

– На якому рівні очікуєте дефіцит?

– Ми оцінюємо, що він буде близько 6-6,5% ВВП. А тепер прикинемо на наступний рік. Прогноз номінального ВВП, закладений до бюджету, вищий за наш прогноз. У результаті, навіть якщо брати номінальний дефіцит у 270 млрд грн, який заклав уряд, за нашим прогнозом виходить 6,3% ВВП. Виходить, що цього року дефіцит становитиме 6-6,5% ВВП, а наступного – 6,3% ВВП. Це при тому, що ми припускаємо, що у нас економіка перейде з падіння в 5-6% до умовного зростання в 4%. Тобто принцип контрциклічності порушується.

З макроекономічної точки зору тут має йтися про помірне зниження дефіциту. Я не кажу про 2% ВВП, але точно менше за закладені 6%.

Крім того, є ще один чинник – можливість фінансування цього дефіциту. Ми бачили, що в бюджеті закладені випуски внутрішніх позик на 549 млрд грн...

– Чисте фінансування за рахунок ОВДП виходить близько 200 млрд грн.

– Велике питання, чи є для цього місткість внутрішнього ринку. Крім того, є ризик, що спрацює ефект витіснення. Не можна одночасно хотіти, щоб банки кредитували економіку, кредитували іпотеку, і водночас закладати такі обсяги боргового фінансування дефіциту бюджету.

Повертаючись до макропоказників, я не стверджую, що ми обов'язково матимемо рацію в наших прогнозах щодо інфляції чи курсу, але в будь-якому разі легше закласти до бюджету консервативні параметри, щоб потім не мати проблем.

– Насправді в програмі з МВФ дефіцит на 2021 рік прописаний на рівні 5,3% ВВП. Це не так далеко від урядових 6%.

– Потрібно одну велику різницю бачити. МВФ прогнозував цього року падіння ВВП на рівні 8% і зростання наступного на 1%. У їхній логіці зростання ВВП на 1% передбачало, що дефіцит бюджету зберігатиметься досить високим. Якщо МВФ переглядатиме свій прогноз у бік поліпшення, то тоді цей прогноз повинен буде відповідати принципу контрциклічності фіскальної політики, відповідно, повинен відповідати меншому розміру дефіциту ВВП. Це моє пояснення, але я ж не знаю насправді, як вони думають.

– За вашими оцінками, закладений курс у проекті бюджету на рівні 29,1 грн/$1 не консервативний? Міністр фінансів Сергій Марченко говорив, що курс у бюджеті Мінфін погодив із Нацбанком...

– Повторюся, ми в офіційному листуванні пропонували макроекономічні прогнози робити консервативнішими.

– В інтерв'ю у травні ви говорили, що поки що зарано робити якісь оцінки уряду. Уже вересень, можете щось сказати про фінансову політику уряду Шмигаля?

– Той факт, що Україна проходить цю кризу нормально, – це заслуга всіх, не лише Національного банку, а й уряду зокрема. Хоча в якихось моментах, мені здається, можна було агресивніше використовувати бюджетні інструменти. Наприклад, запровадити пряму підтримку людей, які втратили роботу, підтримувати МСБ не через нові кредити, які ніхто не бере, а через компенсацію процентних ставок за наявними кредитами. Ми це пропонували, там гроші не такі вже великі вийшли б. З іншого боку, є і ті речі, які зайшли: портфельні держгарантії для бізнесу, доступні іпотечні програми. Тобто, звісно, можна було б вимагати від уряду більшої динамічності, але слід визнати, що грубих помилок вони також не припустилися.

– А ви в курсі, на якому етапі нині розгляд програми, що передбачає компенсацію ставок за іпотекою?

– Вона в процесі обговорення саме. Ми її порахували, показали, і в уряді сприйняли. Я завжди наголошував: коли говорять, що потрібно підтримувати когось, – ось, будь ласка, держбюджет. Уряд – це продукт виборів у демократичній країні, і він може вирішити на основі переваг виборців, які пріоритети в їхній роботі. І програма "5-7-9%", і іпотека – це приклад того, що державні гроші використовуються для розвитку пріоритетних напрямів. Нічого поганого в цьому немає. А розмова про те, що давайте допоможемо стратегічним секторам... Давайте спершу розберемося, що таке стратегічні сектори.

– У нас тепер є кому розбиратися – Мінстратег. Там космос, авіація, державна авіакомпанія...

– Особливо авіація, з урахуванням того, що ніхто нікуди не літає.

– Невелике уточнення щодо оцінки спаду ВВП цього року. Наразі пішла серія переглядів цього показника за провідними економіками в бік невеликого поліпшення. За вашими оцінками, Нацбанку також доведеться це зробити?

– У принципі, результат другого кварталу виявився дуже близьким до нашого прогнозу: ми поставили -11%, а вийшло -11,4%. Це взагалі диво, тому що, коли ми в березні його робили, це було, звісно, не "пальцем в небо", але дуже висока похибка могла бути. На третій квартал у нас стояв прогноз -7%, хоча останні дані за липень були досить непогані.

Незважаючи на пандемію, економіка працює, настрої у людей такі, що вони споживають, інвестують. Тому мені здається, що у нас у третьому кварталі можуть виявитися цифри кращі, ніж ми очікували, хоча водночас ми бачимо погіршення ситуації із захворюваністю.

Питання в тому, наскільки ця ситуація стійка. Ми говорили, що вбачаємо коронавірус одним із головних ризиків для нашого прогнозу. Наразі може виявитися, що цей рік буде трохи кращим за попередній прогноз, але, мені здається, що трохи. Можливо, падіння ВВП буде в районі 5%. Поки що ми ще рахуємо новий прогноз.

Загалом ситуація сильно відрізняється від попередніх років. Якщо Україну за темпами спаду ВВП порівняти з іншими країнами, то в цю кризу вона такий собі середняк. Але це вперше! У 2008 році ми були головним потерпілим. 2014 рік – це взагалі була наша криза. А нині цифри порівняно непогані.

– Ми колись з вами говорили, що раніше Нацбанк був вимушений серйозно заглиблюватися в ринок нерухомості, а тепер – у систему охорони здоров'я. Як оцінити, чи переповниться медична система до такого рівня, що обмеження доведеться посилювати, і якщо так, то коли?

– Не знаю, мені здається, що чинником game changing буде вакцина. В Україні трохи специфічна ситуація: начебто кількість смертей почала зростати, але все одно вона менша у відносному вираженні, ніж була, тому що рівень захворюваності зріс. А якщо дивитися на інші країни з другою хвилею коронавірусу – на американців, європейців, – то там кількість смертей набагато нижча. Судячи з усього, їхні медичні системи вже адаптувалася до ситуації.

Якби хтось у березні на тлі жаху в Італії сказав, що в Україні буде 3,2-3,5 тис. хворих за день, це було б великою катастрофою. Але зараз такі показники сприймаються вже інакше. Звісно, залишаються питання заповнюваності ліжок, неправильності та достатності тестів.

Тому цей ризик не економічний, його складно квантифікувати – він як чорний лебідь. Зараз усе начебто відносно добре – на захворюваність сильно не реагують. Але якщо на якомусь етапі виявиться, що людей нікуди класти і немає лікарів, і різко доведеться запроваджувати жорсткі карантинні обмеження, то ефект для економіки може виявитися навіть гіршим, ніж навесні.

– Переходимо до платіжного балансу. Профіцитний поточний рахунок в Україні – це рідкість. Чим пояснюєте такий результат і чи надовго це?

– Востаннє таке було в 2015 році. Тоді профіцит поточного рахунку сформувався за рахунок великої девальвації. Але нині ситуація інша. Девальвації як такої немає, але експорт упав не так сильно, як імпорт. Коронакриза передусім погано позначилася на товарах із високою доданою вартістю, які Україна більшою мірою імпортує. Водночас ми продаємо за кордон продовольство, попит на нього нееластичний, оскільки людям треба їсти завжди. Програми фіскальної та монетарної підтримки у світі зберегли платоспроможний попит, і це добре вплинуло на український експорт.

Крім того, для нас склалися дуже хороші умови торгівлі. Товари нашого імпорту подешевшали, а товари експорту переважно залишилися на тому самому рівні, а деякі навіть подорожчали. Наприклад, пшениця: адже казали, що просяде, тому що попит буде низьким, а з'ясувалося, що ні. Руда від початку року подорожчала, а ціна на сталь знизилася незначно. Водночас ціни на газ і нафту сильно просіли.

Зрештою, ще один чинник – імпорт послуг, який за півроку на третину впав порівняно з минулим роком, – до $5 млрд з $7,5 млрд.

– Ідеться про зовнішній туризм?

– Так, переважно про нього. Тоді як від заробітчан надходження зменшилися зовсім на трохи, десь на $400 млн за сім місяців, тобто вони досить стійкі.

Усе це зумовило те, що ситуація з поточним рахунком виявилася нормальною, і навіть сформувався профіцит.

Ситуація з капітальним рахунком теж краща, ніж багато хто прогнозував, зокрема й МВФ. Якщо дивитися на попередні кризи, в України завжди відбувався великий відплив капіталу саме за фінансовим рахунком – це було у 2008-му і в 2014 роках.

У нинішній кризі є дві основні відмінності, через які цього не сталося. По-перше, паніка виявилася нетривалою, курс заспокоївся, у банківській системі не було проблем, відповідно, жодних обмежень ми не впроваджували. Нас просили впроваджувати, але ми правильно зробили, що відмовилися, тому що так тільки підігріли б ситуацію.

По-друге, НБУ здійснює тепер зовсім інший фінансовий моніторинг, і зараз з нашої банківської системи просто не "сифонить". Звісно, можуть намагатися виводити щось, але таких "дірок", які були в 2008-му і в 2014 роках, коли просто все вивалювалося, такого сьогодні немає. В результаті цього за капітальним рахунком наразі відтоків великих немає, а так званий rollover коефіцієнт зберігається майже на 100%. Нагадаю, що в 2014-2015 роках він падав нижче за 50%.

Тож наразі ситуація за платіжним балансом непогана і з боку поточного рахунку, і з боку фінансового.

– А як швидко поточний рахунок повернеться до традиційного дефіциту?

– Цього року була методологічна зміна: ми почали, як і решта країн, враховувати реінвестовані доходи. Це фінансові показники підприємств, тому нам потрібна статистика Держстату. Буквально вчора, коли з'явилися свіжі дані, ми переглянули дані за другий квартал, і профіцит поточного рахунку досить сильно зменшили порівняно з місячними даними. Тому що прибуток виявився більшим, тобто розмір реінвестованих доходів, що мінусом позначилося на поточному рахунку, але з плюсом – на FDI (на прямих іноземних інвестиціях – ІФ).

У нас за півроку близько $4 млрд профіциту поточного рахунку, а в другому півріччі ми очікуємо близько нуля. За підсумками року вийде профіцит приблизно $4 млрд, на рівні 2-2,5% ВВП. Але це була липнева оцінка, зараз, можливо, ще коригуватимемо. Наступного року ми прогнозуємо повернення до дефіциту в районі 2-3%, але, знову-таки, це нормальна тенденція. Україна – мала відкрита економіка, яка наздоганяє інші країни. Економіка відновлюється – поточний рахунок повертається в дефіцит.

– Чому цього року на поліпшення платіжного балансу гривня не так сильно відреагувала? Багато хто пояснює це новою позицією НБУ, що Нацбанк тепер не допускає зміцнення нацвалюти.

– Річ не в позиції, а в очікуваннях – адже люди в нас люблять домислювати. Насправді, якщо подивитися на останні кілька місяців, очікування відігравали вагому роль. А ми даємо курсу коливатися і в один, і в інший бік. У нас є, ви знаєте, практика інтервенцій: якщо курс зміцнюється з рівня закриття, і ми бачимо можливість купити, ми купуємо. Просто на ринку в липні-серпні не було великих коливань у бік переважання пропозиції. Якщо вони будуть – наприклад, як були минулого року, в попередніх роках, – ми викуповуватимемо. Наша політика залишається незмінною.

– Я розумію, що це не прямо до вас запитання, але на ринку мені кілька людей говорили, що минулого тижня (з 7 по 11 вересня – ІФ) на міжбанку не було великого попиту, але Нацбанк потихеньку за $20 млн інтервенцій знизив курс до 28 грн/$1.

– Тут потрібно розуміти, що зміни в департаменті відкритих ринків (26 серпня НБУ оголосив конкурс на посаду директора департаменту відкритих ринків через звільнення Сергія Пономаренка за власним бажанням – ІФ), напевно, вплинули на це, тому що люди інакше тактично це бачать. Адже я не стою над ними. Наше завдання – щоб ринок в обидві сторони рухався.

Я можу сказати, що директор департаменту відкритих ринків – це дуже важлива позиція, роботу свою директор департаменту виконував добре, на мій погляд, його не треба було змінювати.

Але повертаючись до ситуації з ринком, я думаю, що вона суто тактична, і люди домислюють. Моя позиція залишається в тому, що ми дотримуємося плаваючого валютного курсу, і гривня рухатиметься в обидві сторони. Якщо я побачу, що через якісь причини цього не відбувається, ви про це перші дізнаєтеся – адже я Twitter недаремно завів.

– А вас не турбує те, що курс на міжбанку слабшав 12 днів поспіль?

– А про які розміри девальвації ми говоримо? Ринок повинен рухатися, має бути волатильність. Те, що він втрачав трохи копійок щодня, – о'кей, обсяги змін не такі великі. А інтервенції ми проводимо в обидві сторони.

– Незважаючи на переважання пропозиції іноземної валюти над попитом, НБУ в квітні вирішив зменшити до кінця третього квартала-2020 щоденні планові обсяги купівлі іноземної валюти для поповнення міжнародних резервів з $50 млн до $20 млн у зв'язку зі зменшенням глибини міжбанківського ринку. Чи плануєте знімати обмеження, як і планувалося, в четвертому кварталі?

– Я вважаю, що нам у принципі вже треба прибирати ці інтервенції. Ми впровадили їх у 2016 році для того, щоб нарощувати резерви. Не завжди зручно цей обсяг коригувати, тому що ринок у нас дуже мінливий. У нас було $50 млн на якомусь етапі, $30 млн було, наразі $20 млн – ми якось коригуємо на об'єм ринку, але все-таки в таких інтервенціях треба знаходити баланс. Тому що, з одного боку, ти ніби поповнюєш свої резерви, а з іншого – руками лізеш у ринок. До речі, коли зараз люди розповідають, що Нацбанк висушив ринок з $20 млн, то як це можливо за обсягу ринку $250-270 млн у день?

Я вважаю, що резерви нині на досить хорошому рівні, можна від цього формату інтервенцій відмовлятися, працювати стандартними інструментами. Ми розглядаємо такі питання раз на квартал, коли тактику інтервенцій затверджуємо на монетарному комітеті, в жовтні обговорюватимемо.

– У 2020 році майже припинилися скарги від експортерів на коливання курсу, і на зміну їм не пришли скарги імпортерів. Компанії навчилися і почали активніше хеджувати ризики?

– Такий інструмент, як валютний форвард, працює. Звісно, він більше працює у бік купівлі, й на цьому ринку домінують кілька компаній, які вже відчули його. Але загалом форвард став робочим інструментом. Навіть смішно було, коли на зустрічі з агрокомпаніями одна з них традиційно скаржилася: "Ось курс постійно плаває, не знаємо, що робити". А інша говорить: "Як що робити? Хеджуйся! Велике спасибі НБУ за хеджування".

Ми багато зусиль докладали, щоб цей ринок запустити, й він поступово зростає. Купуючи форвард, компанії насправді знімають тиск на спот. І це працює як механізм згладжування коливань.

– Трохи макроекономічної дискусії. Цього року, напевно, вперше за моєї пам'яті в документах уряду наводиться аргументація, що зміцнення гривні з закладених у проекті держбюджету параметрів до 27 грн/$1 зумовить менший ВВП на 0,5 процентного пункту. Глава Ради НБУ Богдан Данилишин теж говорив, що "послаблення курсу сприятиме збалансуванню макроекономічних показників". Ви минулого року посилалися на дослідження Нацбанку, що зміцнення курсу "коштувало" лише 0,1 п.п. зростання, зате істотно поліпшило ситуацію з інфляцією. За рік щось у ваших поглядах змінилося?

– По-перше, економісти у світі говорять, що нині долар домінує у світовій торгівлі, і класичний підхід "девальвація добре впливає на експорт" уже не працює. Десь буквально нещодавно читав статтю, там приклад був майок із Бразилії, які постачають у Колумбію, і, згідно з дослідженням, курс бразильського реала до колумбійського песо не має особливого значення, тому що все оцінюється в доларах. Відповідно, якщо навіть твоя валюта девальвує до долара, але долар на міжнародному ринку ревальвує, у тебе все одно за ціну береться долар, і твоя валюта не має значення.

Повертаючись до ревальвації минулого року. Дивіться, настав 2020 рік, і Україна в умовах коронакризи страждає не більше за решту країн. То де ж усі ті "ефекти", в яких нас звинувачували? Причина в тому, що світ пішов давно далеко вперед, після того, як ця система окреслювалася в 1970-1980 роки. Головне з точки зору рівноваги – це комплексна оцінка впливу на економіку всіх чинників. Україна підійшла до кризи з великими резервами, з плаваючим курсом, з банківською системою, в якій не було дисбалансу, тому що раніше дисбаланси через курс переважно й виникали.

– До речі, послаблення долара до інших основних світових валют цього року якось на Україну вплинуло?

– Імовірно, для країн-експортерів, таких як Україна, це краще. Я поки що негативних ефектів від цього не бачив. Позитивні ми не оцінювали – потрібно подивитися.

– Зараз знову чутно про захід долара. Може, варто повернутися до старих ідей про прив'язку до якогось кошика або індексу замість нього?

– А потім знайдіть людей на вулиці, які цей індекс купуватимуть. Ви маєте орієнтуватися на ті речі, які мають значення для вашої країни. Навіщо велосипед винаходити? Нам узагалі треба до дедоларизації йти.

Учора на зустрічі з FLIFI (асоціація банків з іноземним капіталом в Україні – ІФ) один банк знову порушив питання, яке вже чотири роки порушують: чому в банкоматах бакси не видають. Все просто: тому що ми в Україні, а не в Америці! Тим паче вже ХХІ століття надворі: ти телефон свій узяв – і тобі все одно, що в якій валюті.

– Вічне запитання стосовно МВФ: чи очікуєте траншу цього року, і якщо так, то коли?

– За програмою цього року залишалися два транші. Звісно, календарно два вже не виходить. Те, на що зараз ми можемо орієнтуватися і намагатися зробити, – це до кінця року отримати транш МВФ. Наразі зрозуміло, що він буде прив'язаний до бюджету і, найімовірніше, як і в 2018 році, буде прив'язаний до ухвалення бюджету. Тобто ми вже говоримо, умовно, про листопад. При цьому інші програми допомоги теж прив'язані до МВФ.

Думаю, досить зрозуміло, що другий транш МВФ і транш Світового банку, схвалений іще наприкінці червня, вже надійшли б в Україну, якби не події навколо Національного банку.

Потрібно також розуміти, що Нацбанк фактично повернувся в ситуацію 2015 року, в якій він уже був, коли кредит довіри від МВФ треба здобувати практично "з нуля". І, як свідчить практика, на це знадобиться близько 6-9 місяців. І причому під час цих 6-9 місяців має бути clean track record.

Далі буде