Ексклюзивне інтерв'ю голови Верховної Ради України Дмитра Разумкова інформаційному агентству "Інтерфакс-Україна"

Текст: Олена Савченко

 

Почнімо з питання про останнє засідання РНБО і про рішення, які було ухвалено, – щодо впровадження санкцій проти деяких юридичних і фізичних осіб. Була інформація в ЗМІ, що Ви проголосували "за", при цьому Ви мали окрему думку з цього питання. Можна дізнатися, в чому вона полягала?

Так, справді, це було так. Чому? Тому що це рішення стосувалося і громадян України, і громадян Російської Федерації. І ви знаєте про моє перше голосування (Разумков утримався під час голосування за впровадження санкцій проти трьох телеканалів "112", NewsOne, ZIK – ІФ). Це стосується правової позиції. Подобається вона нам чи не подобається, але вона має бути правовою незалежно від того, де рішення ухвалюється – у Верховній Раді, на засіданнях РНБО або в будь-якому іншому відомстві. І закон має бути для всіх один.

Тому я і позначав позицію, що, якщо ми йдемо шляхом санкцій, то паралельно потрібно йти судовим шляхом. Або другий варіант – внесення змін до закону про санкції, щоб не виникало жодних різночитань. У цьому питанні хтось посилається на те, що санкції можна застосовувати до наших громадян нарівні з іноземними громадянами, пов'язаними з терористичною діяльністю. Але якщо ми піднімемо з вами стенограму засідання Верховної Ради, коли розглядався закон про санкції (серпень 2014 року), то там чітко звучить формулювання, що на громадян України санкції не поширюються. Лунало з вуст прем'єр-міністра, якщо я не помиляюся. Це можна підняти, подивитися. Тому нам треба тоді змінити закон про санкції, щоб ні в кого не було різночитань і щоб такі повноваження були в повному обсязі в РНБО. І тоді це було б дієвим механізмом. Ось таку окрему позицію було позначено.

 

Наскільки ефективна практика ухвалення таких рішень РНБО? Вони, з одного боку, спрямовані на усунення загроз нацбезпеці, але, з іншого боку, чи не є вони проявом політичної боротьби?

Політична боротьба точно не має бути предметом розгляду РНБО – це 100%. Усі рішення РНБО мають бути пов'язані суто з національною безпекою і з питаннями оборони України. Будь-які інші питання не повинні бути предметом її розгляду.

 

На продовження цієї теми, як Ви вважаєте, наразі своєчасно ухвалювати закон про колаборацію?

Потрібно судити з тексту закону, а не з назви, адже під тією чи іншою назвою можуть бути і хороші речі прописані, і абсолютно неправильні. Тому для того, щоб провадити нормальну професійну дискусію, треба бачити текст законопроекту.

 

Минулого тижня прем'єр-міністр України Денис Шмигаль зареєстрував у парламенті законопроект, який приводить статус Національного антикорупційного бюро у відповідність до вимог Конституції, проте в самому НАБУ вважають, що це призведе до повного перезавантаження інституції, яка може втратити свою незалежність. Але йдеться і персонально про Ситника (глава НАБУ Артем Ситник – ІФ), який у результаті втратить свою посаду.

Так, там у перехідних положеннях прямо написано, що мають відбутися ротації в керівництві НАБУ.

 

На Вашу думку, наскільки "прохідний" цей законопроект у парламенті? І що взагалі робити з цією проблемою, оскільки це один із каменів спотикання у відносинах України з Міжнародним валютним фондом?

У нас є рішення Конституційного Суду, згідно з яким указ президента про призначення Ситника є неконституційним. Насправді це було давно зрозуміло. Якщо ви пам'ятаєте, я ще в статусі політичного експерта говорив, що те рішення про призначення не відповідає Конституції. Повноваження Верховної Ради та президента дуже чітко виписані в головному законі нашої країни, а ось таку норму, як призначення глави НАБУ, там не прописано.

 

Як і деяких комісій...

І зокрема інших комісій, і про це тоді гула вся експертна спільнота. Її не почули, тому що була така доцільність, і призначили так, як призначили. Всі розуміли, що рано чи пізно все може прийти до того, до чого в результаті прийшло.

Але з цієї ситуації якось треба буде шукати вихід. Указ був фактично актом індивідуальної дії.

Найправильнішим, напевно, було б внести зміни до Конституції. Можна було б прописати повноваження президента, згідно з якими він міг би призначати главу НАБУ, можливо, в комбінації з парламентом (як призначається генеральний прокурор), але обов'язково з конкурсом. Проте це досить тривалий процес. Багато хто, як і я, його підтримують. Цього тижня понад 200 народних депутатів зареєстрували відповідний законопроект №5133.

Другий можливий варіант – створити орган центральної влади під Кабінетом Міністрів України, знову ж таки, через конкурсну процедуру, але просто це призначення відбуватиметься через Кабмін. Та цей крок робить НАБУ трохи більш залежним органом.

Сьогодні думки про те, звільнити Ситника чи залишити його на посаді, розходяться. Хтось виступає проти Артема Сергійовича, вважаючи, що він не може обіймати цю посаду, тому що було рішення Конституційного Суду – з одного боку, а з іншого боку – він перебуває в реєстрі (Єдиному державному реєстрі Національного агентства з питань запобігання корупції – ІФ). А є ті, хто вважає, що він залишається легітимним керівником НАБУ і повинен працювати доти, доки його повноваження завершаться. І я впевнений, що тут ми з вами не знайдемо єдиного консенсусу.

Плюс до цього, ви явно знаєте і позицію міжнародних партнерів – вона в них більше ніж однозначна. На їхню думку, такі зміни можуть негативно вплинути на співпрацю між Україною та її іноземними партнерами.

Тому питання складне. Я не впевнений, що законопроект щодо НАБУ легко пройде комітет, а потім і два читання в залі парламенту.

Механізми, як затягнути цей процес, противники та прибічники знають: зокрема й через поправки. Але станом на сьогодні, якщо я не помиляюся, на комітеті це питання поки що не розглядалося. До речі, комітет не розглядав і законопроект, підготовлений Офісом президента і теж пов'язаний із повноваженнями НАБУ.

 

Питання стосовно Вищої ради правосуддя (ВРП). Тут знову конфлікт із нашими партнерами, які висловлюються за створення системи обрання суддів за участю міжнародних організацій і донорів, з чим категорично не згодні у ВРП, де вважають, що це порушить принцип конституційного суверенітету. Наскільки, на Ваш погляд, цей парламент може ухвалити такий закон?

Це питання глибокої дискусії, яка відбуватиметься на рівні фракцій. Тут буде серйозне розділення: частина фракцій і частина народних депутатів підтримуватимуть цю ініціативу, а низка партій і депутатських груп, зокрема, можливо, й у самій монобільшості, виступатимуть проти.

Зараз прогнозувати розстановку сил за голосами дуже складно. Але те, що в залі не буде 300 голосів, – я вам можу практично гарантувати зі 100-відсотковою впевненістю.

Буде палка дискусія, і переконаний, що якщо цей закон зможе пройти в тій редакції, про яку ви зараз говорите, то це буде непростий консенсус. Зрозуміло, що треба буде дивитися, які баланси, противаги, запобіжники закладаються в законопроект. Буде дуже-дуже непросто зібрати під це голоси.

 

Ще один у нас суб'єкт судової системи – Конституційний суд. Ви, як я розумію, направили запит до Венеціанської комісії, щоб вона надала свої пропозиції...

Коли сталася ситуація з Конституційним судом, було три завдання, які треба було вирішувати: перше – це відновлення відповідальності за недекларування або недостовірне декларування; друге – нормалізація роботи НАЗК (Національне агентство з питань запобігання – ІФ) і третє – це питання, пов'язане безпосередньо з Конституційним судом.

Як ми пам'ятаємо, шляхи вирішення виниклої конституційної кризи в парламенту та в президента були різними.

Ми ухвалили закон, що поновлює відповідальність за недостовірне електронне декларування. Так, частина людей його критикує. Але в нас основною проблемою був невеликий проміжок часу. Ми не могли собі дозволити розглядати цей законопроект за повною процедурою (з двома читаннями), тому довелося піти шляхом консенсусу й пошуку якоїсь точки рівноваги, де кожен ішов на певні поступки. Були ті, хто жорстко обстоював позиції про позбавлення волі за недекларування або недостовірну інформацію в деклараціях. Були ті, хто виступав проти цієї позиції. І ми шукали ті точки, які зможуть об'єднати залу й дадуть можливість провести цей закон за так званою ковідною або спеціальною процедурою. І ви пам'ятаєте, що цей законопроект розглядали в прискореному режимі, і проголосувала вся зала.

Це було показово. Парламент продемонстрував, що, незважаючи на різночитання, які існують усередині депутатського корпусу, він може об'єднатися навколо державної позиції. А декларування – це все-таки державна позиція – це такий превентивний метод стосовно недобросовісних політиків або держслужбовців.

Питання про відновлення роботи НАЗК теж було вирішено завдяки двом ухваленим законам.

І третє питання щодо законопроекту про Конституційний суд (Про конституційну процедуру №4533 – ІФ). Парламент розглянув його в першому читанні, направив його на доопрацювання в комітет. Паралельно саме за цим законопроектом ми звернулися до Венеціанської комісії, щоб вона дала свої висновки. Ми поки що їх не отримали. Я сподіваюся, що це відбудеться в найближчому майбутньому, і парламент зможе розглянути цей законопроект.

Суть його, за великим рахунком, полягає в унормуванні роботи Конституційного суду. Тобто, якщо Верховна Рада живе за законом, який називається регламент, то й інші інституції, зокрема й шановний Конституційний суд, повинні жити за такими правилами, щоб, по-перше, їхні дії були передбачувані, а, по-друге, щоб це регламентувалося не просто якимись внутрішніми розпорядженнями або рішеннями, а законом України. Я думаю, що це правильно.

Плюс важлива норма, яку було закладено і, я сподіваюся, що її ухвалить парламент, – це збільшення кількості голосів суддів, необхідної для прийняття рішення. Парламент, вносячи зміни до Конституції, повинен ухвалити рішення двома третинами своїх голосів – 300 народних депутатів. Таку саму норму народні депутати запропонували поширити й на Конституційний суд, щоб рішення приймалося двома третинами складу КС. Це абсолютно корелюється з тією позицією, яка є у Верховній Раді.

 

Є впевненість, що саме це рішення щодо Конституційного суду буде проголосовано?

Я думаю, що шанси досить високі, особливо якщо ми отримаємо висновок Венеціанської комісії та зможемо його врахувати між першим і другим читаннями.

 

Є ще кілька питань економічних, досить важливих, на мій погляд: це банківський законопроект – про вдосконалення корпоративного управління у банках, щодо якого експерти МВФ давали свої рекомендації та ухвалення якого вони очікують. Є шанси, що його буде прийнято?

Один законопроект щодо банків було ухвалено свого часу. Законопроект, про який ви говорите, на сьогодні не готовий до винесення на розгляд у залі засідань. Національний банк, звісно, його підтримує, а ось у народних депутатів думки різні.

 

А яка доля законів, які ви направили президентові на підпис, але які досі не підписані, зокрема законопроект №2458 про внесення змін до законів про врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг?

За нами в цьому плані затримок немає. Ми завжди все робимо за регламентом. Після передання мені на підпис ухваленого закону я маю щонайбільше п'ять днів, щоб його підписати та направити на підпис президентові України. А президент має не більше ніж 15 днів, щоб ветувати й повернути його до Верховної Ради або ж схвалити (підписати – ІФ).

Проблема полягає в тому, що це зовсім не означає, що закон автоматично публікується. Справді, є така колізія в законодавстві, коли з одного боку закон, до якого президент не застосував право вето, вважається схваленим, а з іншого боку – це не зобов'язує президента відразу повертати законопроект до Верховної Ради.

А законопроекти стають законами тільки після того, як вони публікуються в "Голосі України". Тому запитання, коли той чи інший закон буде повернений до Верховної Ради для публікації, краще поставити в Офісі президента.

 

Щоб закінчити з економікою. Ваше ставлення до законопроекту про податкову амністію? Чи може він бути ухвалений найближчим часом?

Я вважаю, що податкова амністія – це правильний шлях. Ми про це говорили ще під час і однієї, і другої виборчих кампаній. Досі моя думка не змінилася. Ми в такий спосіб можемо мобілізувати обсяг ресурсу й легалізувати людей, які ці гроші сьогодні тримають під матрацом і готові були б їх запустити в публічну площину, але бояться, що певны правоохоронні органи (податкові, СБУ, ще хтось) прийдуть і почнуть "кошмарити". Це треба робити, й цей процес треба буде доводити до кінця. Він складний, оскільки там є ще і міжнародні норми (боротьба з фінансуванням тероризму та інші речі), які треба буде враховувати під час ухвалення цього закону. Але я думаю, що саме це дасть серйозний поштовх для економіки країни й покаже, скільки реально грошей у держави. А люди після набуття чинності цього закону припинять боятися, що завтра хтось прийде і забере ці гроші.

Але в цьому питанні держава максимально має бути відкритою і чесною, а правила гри мають бути довгостроковими. Вони не можуть змінитися через місяць, два, три, коли скажуть: "Ой, даруйте, ми мали на увазі інше". Або коли до людини, яка показувала все, чим володіє, через два дні прийде СБУ і скаже: "Заждіть, нам здається, що ви ці гроші отримали незаконним шляхом". Тому тут важливо, щоб усі були чесними один перед одним – бізнес, звичайні громадяни та силові відомства. І гарантія держави тут має бути 100%.

 

Як ви будуєте комунікацію з Офісом президента?

У нас відбуваються спільні наради. В четвер буде, якщо не помиляюся, Рада розвитку регіонів – спільний захід, там буде президент, буду я, буде прем'єр-міністр України. Робоча комунікація завжди є. Я впевнений, що так і має бути між органами влади.

 

У нас парламент – це орган, який формує уряд, і тому якоюсь мірою відповідає за його роботу.

Ну, в сприйнятті людей парламент відповідає за все, насправді.

 

А якщо брати ставлення до державних інституцій, до парламенту воно завжди найгірше.

Так відбувається, тому що парламент – найвідкритіший орган. Якщо ви порівняєте три інституції – Кабінет Міністрів, Офіс президента й Верховну Раду, то ми найбільш відкриті і для журналістів, зокрема. Ви ніде, крім парламенту, не побачите такої кількості журналістів... Цього немає ні в Кабінеті Міністрів, ні в Офісі президента.

І друга причина – велика концентрація політиків на один квадратний метр парламенту. І те, що вони роблять хороше, – не помічають, а погане – скандали і, даруйте за сленг, зашквари – відразу запам'ятовуються. А якщо ця ложка дьогтю потрапляє, може, і не в найбільшу бочку меду, вона її псує повністю. Це і впливає на досить високий рівень антирейтингу, про який говорите ви.

 

Ваш парламент – не перший і не останній у цьому сенсі, тому, я думаю, до цього Ви ставитеся спокійно.

Але хотілося б, щоб усе-таки було краще...

 

А тепер про кадрові питання. А саме про кандидатуру на посаду першого віце-прем'єр-міністра – міністра енергетики Юрія Вітренка. Як узагалі може вирішитися ця ситуація? Його кандидатуру припинять подавати на цю посаду? Багато хто просто не може зрозуміти, в чім річ? Чому такий клінч саме щодо Вітренка? (розмова відбулася до ухвалення закону, що розширює повноваження в.о. міністрів - ІФ).

У кожного своя мотивація, чому не підтримують Юрія Юрійовича. Причому ви бачите, що позиція змінюється. Коли було перше голосування за нього – не голосували одні колеги, інші – підтримували. Потім ситуація змінилася. Були й ті, які не голосували ні вперше, ні вдруге. Мені здається, що і втретє голосувати не будуть, якщо виникне це питання.

Для багатьох під час ухвалення рішення відіграла роль премія, про яку всі говорять. Тому що, йдучи на держслужбу, в моєму розумінні, ти завжди повинен чимось жертвувати. Ти чудово розумієш, що, працюючи на державу, ти не зможеш отримати стільки, скільки ти отримував у бізнесі. Ми говоримо про чесну роботу на державу, ми зараз не говоримо про корупційну складову, якої в принципі бути не повинно. Тому Юрію Юрійовичу і пропонували не брати цю премію, відмовитися від неї, перерахувати її частину (50%, а може, і всю на потреби країни). Ну, тому що сьогодні, м'яко кажучи, непроста в нас ситуація, і ті виклики, які стоять сьогодні перед парламентом, унікальні – ніколи не було такої глобальної економічної кризи, яку спричинив COVID-19. Фактично це третя світова війна, яка охопила весь світ. Але Перша і Друга світові війни зачіпали країни й континенти, але вони не поширювалися на весь світ, а COVID-19 ударив по всьому світу. Тому, повертаючись до Вітренка, – премія, від якої він не відмовився, напевно, була ключовою причиною.

А друга причина – підвищення тарифів, яке розпочалося, коли він уже виконував обов'язки міністра. Задля справедливості зазначу, що не все є зоною його відповідальності, й частина йому дісталося в спадок, але ті позиції, які він озвучував публічно, зокрема й на фракції, не поділяє більшість народних депутатів. Саме тому голосів на його підтримку не вистачило ні в першому, ні в другому випадках.

 

Але нині практично діяльність Міненерго заморожена...

Справді, так. Але як парламент може нести відповідальність за виконувача обов'язків міністра, якого він туди не призначав? А в розумінні людей він нестиме цю відповідальність. І за великим рахунком Кабінет Міністрів – це відповідальність коаліції, а в широкому розумінні – це відповідальність усього парламенту.

Я не втомлююся повторювати, що парламент – це влада, і неважливо, в коаліції ти чи в опозиції. В розумінні людей народний депутат – це носій влади, яку йому делегував народ. І дуже часто в нашому ІХ скликанні виходить об'єднати парламентаріїв навколо важливих правильних речей. Ми отримуємо 300, а іноді й більше голосів за ті чи інші важливі для держави закони. Як це було із законом про відновлення декларування, який набрав майже 300 голосів, – це значно більше, ніж загалом у самій "Слузі народу".

 

Виходить, вихід із цієї ситуації – знайти іншу кандидатуру на посаду міністра, яка об'єднала б парламент, і тоді проблеми, пов'язані з в.о., були б зняті.

Думаю, що так. Це був би правильний хід. З усією повагою до Юрія Юрійовича, але якщо ми говоримо про систему, то це набагато спростило б цей процес.

 

Ви сьогодні вже порушили тему коронавірусу... І ніяк у нинішній ситуації не можна обійти діяльність Міністерства охорони здоров'я. Епопея з отриманням вакцини була дуже тривалою. Плюс до цього в нас близько 50% населення не планують вакцинуватися взагалі. Чи не є історія із закупівлею вакцин тестом на ефективність влади? Наскільки ефективною в цих умовах була діяльність Міністерства охорони здоров'я?

Вакцина, про яку зараз ідеться, – індійська. Ще кілька місяців тому ми говорили, зокрема і я, що вакцина не повинна викликати сумнівів. Про цю вакцину мені особисто щось сказати складно – я про неї почув буквально кілька днів тому й об'єктивно коментувати її ефективність не можу. Для будь-якої держави та влади ключове – це здоров'я своїх громадян. І тому важливо, щоб ця вакцина була ефективна, щоб її визнавали у світі і щоб вона не викликала відторгнення у громадян (я маю на увазі, передусім, ментальне сприйняття), які, можливо, нею користуватимуться. Усі ми чули, що спочатку була Pfizer, потім AstrаZeneca та інші вакцини, які вже широко відомі... Натомість ця вакцина для інформаційного простору України порівняно нова, тому дуже хотілося б почути компетентну позицію, причому не лише нашого Міністерства охорони здоров'я, а і європейських партнерів. Адже ми говорили раніше про те, що вакцина має бути сертифікована, має використовуватися в європейських державах і вироблятися бажано там само, тому що рівень підготовки вірусологів там усе-таки вищий, ніж в інших країнах.

Щодо парламенту – все-таки давайте тут теж розмежовувати відповідальність. Парламент виконав свої завдання, які стояли перед ним на законодавчому рівні, – ми забезпечили можливість привести в Україну вакцини й почати їх використовувати. Паралельно з цим під час бюджетного процесу було передбачено кошти на вакцини та створено додатковий фонд – так званий ковідний, куди спрямовуються ресурси для доплати медикам, для вакцинації наших громадян. Згадайте, перші дні боротьби з коронавірусом – коли саме парламент у хорошому значенні турборежиму ухвалював закони, коли ночами колеги з різних депутатських фракцій і груп напрацьовували законопроект, потім він заходив до зали, й ми за нього блискавично, без обговорень, голосували й отримували на табло 300 голосів. Це був виклик, який показав, що парламент може працювати без партійної символіки, без спроб з боку різних фракцій перетягнути всі заслуги на себе. Тоді всі працювали на результат, і я вдячний колегам, які довели, що парламент ІХ скликання – це все-таки точка стабільності, незважаючи на неспокійний світ, який нас оточує.

Звісно, сказати, що я задоволений на 100% нашою роботою, буде неправильно. Тому що є недоробки, є помилки, є ще якісь моменти, що потребують виправлення, щось потрібно ще впроваджувати, допрацьовувати, але я думаю, що на "четвірку" ми свою роботу як парламент виконали. Іншим гілкам влади, думаю, мені некоректно давати оцінки. Кожен нехай сам оцінить свою роботу.

 

Ви людина, котра як ніхто знає настрої в парламенті. Якщо завтра буде внесено постанову про недовіру міністрові Степанову, її підтримають народні депутати?

Однозначної позиції не буде. Теоретично є фракції, які виступають проти Степанова, а є ті, хто його підтримуватиме. Але, знаєте, так – 50 на 50.

Знову ж таки, насправді багато залежатиме ще від того, як він спрацює стосовно вакцин.

 

Але це досить тривала історія, на місяці… А тут іще існує небезпека чергової хвилі захворюваності.

Зараз ми з вами бачимо зростання захворюваності і в Івано-Франківській, і у Вінницькій областях. У деяких інших регіонах, хоча динаміка захворювань і менша, але вона теж негативна. І це вже не друга, а третя хвиля коронавірусу. І проблема полягає в тому, що відбувається його модифікація.

 

Ви думаєте, це британський штам?

Це не я думаю, такий варіант сьогодні розглядають українські вірусологи. Не можу сказати, британський це штам чи не британський, але мутація все одно відбувається, як у грипу, так і в коронавірусу. Буде небезпечнішим чи ні, покаже час, але треба завжди бути готовим до найгіршого.

 

Скільки загалом депутатів перехворіли на коронавірус?

Думаю, близько 35%, понад 150 народних депутатів точно. Зараз вісім людей на лікарняному, а було в нас по 20-25. В апараті від початку впровадження карантину – понад 270 випадків COVID-19.

 

А тепер перейдімо до теми монобільшості та до координації роботи гілок влади. Нещодавно з'явилася інформація, що для ефективнішої роботи вирішено створити так звані трійки з представників Офісу президента, профільного парламентського комітету і відповідного міністерства, які розроблятимуть проекти рішень. Як Ви ставитеся до цієї ідеї? Це правда?

Так, це не таємниця. Цей напрям курирує Руслан Стефанчук – мій перший заступник і представник президента в парламенті. Триває напрацювання цих процесів на рівні керівництва комітету, представника Офісу президента, Кабінету Міністрів. Будь-яка спільна робота – це добре, головне, щоб вона була ефективною. А про ефективність ми судитимемо за її результатами. Думаю, що зараз мені зарано коментувати що-небудь. Давайте подивимося, які законопроекти з'являться у рамках такої кооперації, а далі вже робитимемо висновки – ефективний такий метод чи ні.

 

Незабаром буде півтора року, як Ви працюєте в парламенті, з монобільшістю. Якщо порівнювати монобільшість, яка була на початку каденції цього скликання, і нинішню монобільшістю, вони сильно відрізняються?

Монобільшість залишилася, вона просто стало трохи меншою, тому що частина людей сама пішла, частину виключили з фракції "Слуга народу".

 

Це щодо цифр. А по суті...

Люди стали досвідченішими. Вони почали більш зважено підходити до тих чи інших рішень. Так, іноді це позначається на результатах голосування – менше дають голосів за певні законопроекти, але знову ж таки, я в цьому не бачу великої проблеми, тому що це і є демократія.

Ви і мою позицію бачите, я теж хоча й нечасто, але не підтримую ті або інші рішення. Це моє право як народного депутата, так само, як і право моїх колег.

Напевно, повторюся, та коли 20% депутатів якоїсь фракції не голосують, то це означає, що не проголосували чотири людини, а коли не голосує 20% монобільшості – то не голосують більше ніж 50 осіб, що видається досить серйозним і відразу привертає до себе увагу. А якщо там спірні законопроекти або законопроекти, які неоднозначно сприймаються в суспільстві чи на різних територіях? Не забуваймо, що велика частина монобільшості – це саме мажоритарники, їх навіть більше, ніж списковиків.

Вважаю, що сьогодні іноді краще законопроект направити на доопрацювання, зробити його якіснішим і проголосувати вже за такий законопроект, до якого буде менше запитань.

 

То сьогодні турборежим уже не потрібний?

Турборежим був потрібний, коли запускався певний пакет законопроектів, які необхідно було ухвалити, щоб забезпечити інструментами проведення реформ уряду Гончарука. Я зараз навіть не у прив'язці до конкретних персоналій кажу. Тоді був запит на ці закони, й український парламент їх ухвалював. Тому все відбувалося швидко. До того ж, великий обсяг цих законодавчих актів був напрацьований раніше. Сьогодні таких законопроектів менше. Запитів від Кабінету Міністрів, законодавчих ініціатив уряду не так багато. Сьогодні більше законодавчих ініціатив генерують саме народні депутати, виходячи з загальних трендів, з тих питань, які виникають у результаті їхньої роботи на округах. Тому я не можу сказати, що турборежим був хорошим чи поганим. Він на той момент був потрібним. Зараз я думаю, що в повному обсязі його поновлювати просто немає потреби.

 

Деякі західні дипломати, які нам давали інтерв'ю, з певною ностальгією згадують часи, коли справді багато змінювалося, що свідчило про те, що Україна йде шляхом реформ. Та останнім часом здається, що ми почали грузнути в болоті. Ви з цим не згодні?

Той обсяг інструментів, який потрібен був для впровадження реформ, ми забезпечили. Це стосувалося запитів і суспільства, і різних інституцій, зокрема Кабінету Міністрів, Генеральної прокуратури, інших відомств. А ось як це було використано, це вже питання інше – десь успішно, десь не дуже, десь треба продовжити роботу.

Адже питання не в тому, щоб ухвалювати рішення заради їх ухвалення. Якщо подивитися на швидкість проходження законопроектів у стінах парламенту, то вона залишилася досить високою. І це попри те, що пленарних засідань через упровадження обмежень, пов'язаних із коронавірусом, було значно менше. Плюс до цього згадаймо, як ухвалювався закон про впровадження обігу землі, коли роботу парламенту загальмували на кілька місяців тисячами поправок.

 

Багато хто вважає, що на нас чекають позачергові парламентські вибори. Що Ви думаєте стосовно цього?

Сьогодні не бачу підстав для дострокового припинення діяльності парламенту

ІХ скликання. Сьогодні жодної норми, про яку говорить Конституція, про підстави для дострокового припинення роботи Верховної Ради, не існує. Монобільшість є, вона продовжує працювати і діє на правах коаліції. Фактично коаліційною угодою є програма партії, з якою вона йшла на вибори.

Якщо ми говоримо про Кабінет Міністрів, то він продовжує працювати, прем'єр виконує свої функції, і це призвести до розвалу коаліції теж не може.

Якщо ми з вами говоримо про норму, яку чітко виписано і за якою є рішення Конституційного Суду, – що парламент протягом 30 днів однієї чергової сесії не зміг зібратися на пленарне засідання – то, слава Богу, в парламенті ІХ скликання жодного разу не було такого. І цьому не завадив навіть карантин, хоча парламент у зв'язку з ним змінив свій графік і працював у режимі комітетів. Тому тут теж жодних підстав немає.

Так, суто теоретично можуть бути історії, що хтось вийде з коаліції і буде її переформатовувати. Завжди розвал однієї коаліції може призвести до створення іншої коаліції, але це все можливо гіпотетично. Станом на сьогодні я не чув, щоб хтось із колег із монобільшості до мене підходив і казав, що планує вийти з фракції.

 

А цікаво, скільки, за Вашою оцінкою, «міні-фракцій» у монобільшості?

Є лише одна фракція – монобільшість «Слуга народу». Що таке «міні-фракції»? У регламенті Верховної Ради такого не пам'ятаю і тому відповісти на це запитання не зможу. Щойно такі зміни буде внесено до українського законодавства, тоді зможу чітко дати відповідь. (посміхається).

 

Якщо ми подивимося на останні рейтинги політичних сил, то вони дуже відрізняються від тих, які були в партій, коли вони заходили до парламенту. Зокрема, падає рейтинг у "Слуги народу". Чи не може це спричинити зміни конфігурації коаліції?

Не думаю, що рейтинг повинен впливати на процес формування коаліції. Я нормально ставлюся до будь-яких змін, але станом на сьогодні не бачу в цьому юридичних підстав.

 

Юридичних немає. Ми вже це з'ясували. Я більше про політичні.

Ми не можемо змінювати конфігурацію коаліції щопівроку, тому що в когось рейтинг підвищився, у когось упав, а в когось зовсім зник. Коаліція не може змінюватися, ґрунтуючись тільки на соціологічних дослідженнях. Формат коаліції, насамперед, це вибори.

Чи може відбутися переформатування коаліції? Так, може. Але зазвичай це відбувається не тому, що в когось там додалися два відсотки або знизився рейтинг на кілька відсотків, а тому що є така необхідність, і вона може бути різною – політичною, стратегічною, може ґрунтуватися на питаннях безпеки, на якихось інших речах. Це логічно. А трансформуватися з рейтингу – це не логічно.

 

І ще одна проблема, яку ми спостерігаємо у зв'язку з останніми рішеннями Ради національної безпеки і оборони, коли якісь питання вирішуються прямими рішеннями таких органів, як РНБО. Ви, як я розумію, говорите про необхідність законодавчих змін.

Думаю, що це все-таки зона відання судів, а в нас це окрема гілка влади. Я в цьому плані послідовний і дотримуюся правила – не знаєш, як чинити, чини згідно з законом.

Ви знаєте, що я завжди дотримуюся регламенту і вважаю, що так і має бути в парламенті. Бувають моменти, коли мені це не подобається. Мені особисто. Мені, як Дмитру Разумкову, щось не подобається і не комфортно. Але знаю, що треба йти таким шляхом, адже якщо я раз порушу це правило на догоду собі – завтра це припинить працювати. Якщо це припинить працювати, то нормальної обстановки в парламенті ми можемо не побачити. А я вважаю, що парламент повинен залишатися точкою стабільності, точкою рівноваги, балансу, запобіжником. Навіть якщо ми з вами зазирнемо в історію становлення Української держави і згадаємо переломні моменти нашої історії, то саме парламент був тим органом влади, який, можливо, в останню мить виправляв ситуацію.

 

Ви маєте на увазі два Майдани...

Я маю на увазі, зокрема, і два Майдани, і Конституцію, і багато іншого, що відбувалося в цих стінах... Незабаром 30 років незалежності держави, становлення якої бачили ці стіни. І декларацію про державний суверенітет, 30-річчя якої ми відзначали минулого року, чули ці стіни. І Конституція тут ухвалювалася, тож для України парламент, подобається це чи ні, все одно є одним із ключових органів влади, який є і буде.