Перша частина ексклюзивного інтерв'ю президента Фонду Східна Європа (ФСЄ) Віктора Ляха інформаційному агентству "Інтерфакс-Україна"

Почнімо з простих запитань, які очевидні для людей обізнаних, але є загадкою для широкої аудиторії. В публічній площині є чимало інформації про проекти та програми Фонду, але вкрай мало про нього самого. Як він з'явився?

Свою історію Фонд Східна Європа розпочав іще в 1992 році. Тоді ми були частиною Фонду Євразія, до якого входили національні та регіональні фонди в Азербайджані, Вірменії, Білорусі, Грузії, Молдові та інших країнах. На той момент Фонд Євразія в Україні допомагав формуватися малому та середньому бізнесу, громадським організаціям і сприяв становленню «громад».

У 2007 році наші американські колеги зрозуміли, що українська команда вже спроможна сама визначати свої стратегічні напрями й виконувати програми міжнародного рівня. Нам запропонували створити українську організацію, яка продовжувала б діяльність американського офісу. Так у 2008 році в Україні виникла благодійна некомерційна організація «Фонд Східна Європа».

Чим зараз є Фонд? Скільки людей працює, яка його структура, організація, органи управління?

Коли ми починали (у 2008 році – ІФ), нас було 12 осіб, і працювали ми дуже точково на місцевому рівні, підтримуючи проекти місцевого економічного розвитку та програми, пов'язані з громадськими організаціями.

Нині, через 13 років, у Фонді вже 62 співробітники. Сьогодні ми працюємо з Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, серед наших партнерів – десяток центральних органів влади. Наші продукти та рішення використовують у понад 300 громадах і містах, зокрема у Львові, Дніпрі, Вінниці. Серед невеликих міст – Самбір, Дрогобич і ще менші. Коли святкували десятиліття Фонду, ми підрахували, що охопили своєю діяльністю кожне друге місто й усі регіони України.

Щодо системи управління організацією, то вона досить проста: крім адміністративного та програмного менеджменту в нас є Правління, яке допомагає формувати стратегічні цілі Фонду. До нього входять представники українського бізнесу, громадянського суспільства, журналісти, колишні дипломати. Серед людей, усім відомих, – Наталія Яресько, Іванна Климпуш-Цинцадзе, Віталій Сич, Олеся Островська-Люта. Вони в той чи інший час входили до ради директорів. Сьогодні у Правлінні – Вільям Тейлор, Надія Васильєва, Михайло Боцюрків, Тімур Бондарєв, Володимир Лавренчук, Лариса Денисенко, Сергій Гусовський.

Мінімум двічі на рік ми проводимо очні зустрічі, щоб надати Правлінню звіти, зокрема й аудиторські; розповісти, куди рухаємося, показуємо наші плани тощо. Це дає нам можливість подивитися на себе з різних сторін, переглянути пріоритети, отримати рекомендації та підтримку з боку Правління.

Плюс, як проектно орієнтована організація, ми використовуємо в роботі стандарти PMI (Project Management Institute – ІФ). Минулого року ми пройшли аудит своїх проектних компетентностей. Цього року 45 співробітників навчилися проектного менеджменту. Ми стали на шлях створення проектного офісу всередині організації. Це ще підвищить рівень реалізованих нами проектів і програм. Загалом ми намагаємося використовувати найкращі на сьогодні практики управління. Напевно, це головне, що відрізняє нас від інших.

Тобто ви хочете бути прикладом з точки зору керованості та прозорості?

Так. Цю модель ми досить часто пропонуємо і популяризуємо серед інших громадських організацій.

Ви згадали про процедуру звітності...

Так, щорічно ми проходимо міжнародний фінансовий аудит, напевно, за найсуворішими вимогами: аудит усієї організації, всього бюджету. На додачу до цього – за ключовими нашими програмами ми проходимо іноді спеціальні аудити.

Це я до того, наскільки ми підзвітні. Ми публікуємо щорічний звіт. У ньому є не лише програмна частина, а й фінансова. Законодавство вимагає цього від українських громадських організацій один раз на рік, не деталізуючи форми публікації звітності. Фонд власним прикладом показує, як це потрібно робити.

Це внутрішній аудит? Чи його хтось ззовні проводить?

Зовнішній.

А хто проводить?

Досить довго в нас був «Делойт». Певний час ми проходили аудит також з українськими організаціями, зокрема з «Компасом», який працює за міжнародними стандартами. Цього року нас перевіряє американська компанія GRF.

Аудит завжди проводять за найвищими стандартами: ISA, IFRS... Один із них – А-133, з роботи з американськими платниками податків.

Ви вже згадали про штат співробітників. А скільки у вас офісів і в яких містах?

Якщо мати на увазі офіс як приміщення, то в нас у Києві їх наразі два, в них ми працюємо. Є ще п'ять регіональних координаторів, які співпрацюють з нами за однією з програм: у Вінниці, Луцьку, Дніпрі, Одесі та Луганській області. Є регіональні партнери і в інших містах.

Але, напевно, наше завдання – зробити так, щоб у нас в Україні були не офіси, а партнери. Й саме партнерів у нас дуже багато. Сьогодні це близько 40 громадських організацій, які співпрацюють із Фондом і яких ми підтримуємо. А за всю історію нашої роботи ми підтримали понад  300 громадських організацій і благодійних фондів.

Поговорімо про партнерів. У вас офіційно написано на сайті «Фонд із мережею своїх партнерів...» – хто вони?

По суті, це всі організації, всі інституції, з якими ми співпрацюємо. Наприклад, є партнери-бенефіціари – це найчастіше державні або місцеві органи влади. Вони є вигодонабувачами тієї чи іншої програми, яку ми реалізовуємо.

До речі, національний проект «ДІЯ». Тут вигодонабувачем є Міністерство цифрової трансформації. Воно після впровадження бере цей продукт собі на баланс, підтримує, розвиває.

Якщо говорити про «Охматдит» (дитяча лікарня у Львові) – тут нашими партнерами є Львівська обласна держадміністрація і Львівська облрада. Коли ми здійснювали термомодернізацію лікарні, зверталися до них по сприяння, просили виділити додаткові кошти. І хоча вони, кажучи проектною мовою, не є прямими бенефіціарами, в цьому випадку вони – наші партнери, оскільки своїми зусиллями сприяли досягненню спільних цілей.

Ще одна форма взаємодії з партнерами – участь у різних конкурсах і програмах, які проводить Фонд. Наприклад, грантові програми або програми акселерації. Ми оголошуємо конкурс – open call, на який подаються всі охочі громадські організації. Якщо експертне журі відбирає їх до участі, ми їх теж називаємо партнерами: виділяємо гроші на їхні проекти, надаємо менторську, коучингову та іншу підтримку. До речі, за 12 років ми видали 440 грантів на суму понад $8,5 млн.

Але якщо партнерів багато, то чи потрібні вам нові?

Нові потрібні завжди, адже стійкі зміни можуть бути тільки з широким колом залучених. Ну і, власне, одна зі стратегічних цілей організації – це розвиток громадського сектора України. Завдяки партнерству в нас з'являється синергія, ми обмінюємося досвідом, найкращими практиками, проводимо для організацій так звану оцінку організаційної спроможності. Це один з інструментів, коли ми допомагаємо їм зрозуміти, на якому шляху розвитку вони перебувають, поставити цілі й далі самостійно ставати на ноги. Так ми робимо сектор сильнішим, тому фактор партнерства для нас дуже важливий.

Хто може стати партнером?

Ними можуть стати органи місцевого самоврядування всіх рівнів: від громади – до обласної ради... Органи державної влади: як я вже казав, з десятком міністерств у нас підписано меморандуми про співпрацю. Плюс громадські міжнародні та українські організації, університети... Та всі, практично. Все залежить від цілей і завдань конкретної програми, яку ми реалізуємо, її географії тощо. Бізнес у тому числі.

Не має значення – середній, малий, великий?

Не має абсолютно. Наприклад, у розробці «ДІЇ» брали участь і великі приватні компанії, і не дуже. Що ще важливо – ми дедалі більше залучаємо до наших різних ініціатив університети. Вони сприяють нам із дослідженнями, пропонують нові підходи до роботи, допомагають сформувати під них наукову базу.

А багато університетів?

Не так багато, як громадських організацій, але вони є. Національний університет імені Шевченка, наприклад. Також Університет імені Грінченка – в нас із ними був проект щодо розробки системи допомоги ветеранам. А зі Школою публічного управління Українського католицького університету ми організували навчальну програму з написання публічних політик на підставі відкритих даних.

І все-таки: як стати партнером? Що для цього потрібно?

Усі можливості отримання підтримки з нашого боку ми розміщуємо на сайті. Тобто міста, інноваційні команди з якимись класними рішеннями, громадські організації, котрі мають свої ідеї, – всі вони можуть подаватися до нас на конкурси. Щодо університетів, то можна просто написати нам: «Слухайте, є така ідея...» Цей канал теж працює.

Одна з конкурсних вимог до громадської організації – наявність власних партнерів. Це певною мірою гарантує, що організація вже сформована і зможе продовжити роботу без нашого фінансування. Адже, хоча воно й буває тривалим, але не може бути вічним. А стабільність позитивних змін, які має привнести ця організація, залежить саме від мережі цих партнерств.

Ще є якісь обмеження?

Так. Ми не працюємо з політичними партіями та бізнесом, який має сумнівну репутацію. У нас були випадки, коли ми казали «ні» донорам, якщо не були впевнені, що ці гроші отримано чесним шляхом. Також із 2018 року ми ухвалили рішення, що більше не працюватимемо з бізнесом, який здійснює виробництво і продаж алкоголю, сигарет. Це серйозний етичний принцип – незважаючи на те, що така відмова спричинила скорочення нашого бюджету.

А як із підтримкою партнерів? Чи є якась фінансова поворотна допомога? Умовно: ви берете участь у капіталі, отримуєте частку абощо?

Такого немає. І тут ми, напевно, традиціоналісти. Більше того, в нас дуже жорсткі обмеження законодавчі, ми просто втратимо статус неприбуткової організації.

З іншого боку, є, наприклад, акселеративна програма, коли ми фактично фінансуємо проекти, навіть якщо це не неприбуткова організація, але в них є чіткий соціальний ефект. Ми готові допомагати, оплачуючи певні послуги, тобто сприяти розвитку їхнього IT-продукту, який передбачає соціальні блага. Проект OpenDataBot, наприклад. Вони були учасниками одного з наших перших акселераторів – це конкурс EGAP Challenge в рамках швейцарсько-української Програми EGAP. Спочатку ідеєю їхньої платформи була боротьба з рейдерством, тому ми їх підтримали.

Але ж це все одно – грантові проекти? Чи ви потім у них є першими клієнтами? Як це працює?

Ми даємо «перші гроші» на розвиток. Учасники подаються на конкурс, презентують свої проекти, журі вирішує, чи підтримувати їх. Ось, власне, так народився OpenDataBot, «Суд на долоні» та інші проекти. А далі вони виходять у «відкрите море».

Наше завдання в рамках конкурсу – зробити правильну ставку, точно оцінити можливості цих команд, чи зможуть вони потім встати на ноги, монетизувати тощо, – і дати гроші на розвиток. Таким шляхом ми розвивали сферу відкритих даних в Україні. Адже нашою головною метою було сформувати запит на відкриті дані та змусити органи влади ці дані надавати в хорошій якості.

Друга частина: Сильний громадський сектор – це, зокрема, і сильна країна – президент Фонду Східна Європа Віктор Лях