Ексклюзивне інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна" голови фракції "Слуга народу" Давида Арахамії

Текст: Олена Савченко

 

Негідна поведінка вже колишнього заступника міністра внутрішніх справ Олександра Гогілашвілі мала великий резонанс у ЗМІ. Як ви думаєте, що треба зробити, щоб представники виконавчої влади, та й законодавчої теж (народні депутати), зрозуміли, що таких речей допускати не можна?

Як мені здається, у цій ситуації якраз ключову роль відведено журналістам. Коли такі історії набувають розголосу, імена "героїв" стають загальними. Для людей це маркер, умовний стандарт, як не треба робити. Тобто завдяки розголосу маємо і best practices – хороші практики, і worst practices – погані практики.

Безумовно, треба про це писати, розшерювати, і тоді чиновники всіх рівнів розумітимуть, що на їхню неадекватну поведінку буде реакція, незалежно від наявного статусу, рангу, зв'язків.

Реакція президента була швидкою та правильною. Хоча дехто вважав цю ситуацію постановочною. Але це зовсім не так, оскільки шкода від інциденту більша, ніж дивіденди.

 

Але існує кодекс держслужбовця.

Існує, і він досить грамотно складений.

 

Може, справді, посилаючись на нього, просто брати і звільняти людей, якщо вони виходять за межі правил?

У Кодексі держслужбовця виписані дуже правильні речі, але є й зворотний бік медалі. Кадрової конкуренції на держслужбі практично немає, оскільки зарплати у співробітників низькі. Не йдеться про новостворені та реформовані органи. Якщо звільняти, ми взагалі знекровимо держслужбу. Я вже не говорю про існування великої міграції, коли з нереформованих органів люди переходять до новостворених чи реформованих структур, де зарплати в рази більші. Наприклад, зі Служби безпеки України переходять до Державного бюро розслідувань, бо співробітник СБУ, який 20 років пропрацював, отримує умовних 15 тис. грн, а співробітник ДБР, який лише влаштувався на роботу, 80-100 тисяч.

 

Повертаючись до теми поведінки чиновника. Вона ж актуальна і для депутатів. Ви у фракції якусь виховну роботу з ними проводите?

На жаль, нам не бракує медіа-скандалів. У виховній роботі теж потрібен якийсь баланс. Якщо на початку нашої каденції за будь-який скандал, де був замішаний депутат, ми виключали з фракції, то потім від цієї практики відійшли. Бо прибрати людину з фракції – фактично викреслити один голос. У результаті поставити під загрозу ухвалення рішень, реформ, які ми обіцяли нашим виборцям. Так можна просто втратити коаліційну більшість, і тепер ми лише в крайньому разі вдаємося до такого заходу.

 

До речі, про більшість. Люди від вас із різних причин йдуть: хтось сам, когось ви виключаєте. Дедалі складніше знаходити голоси за те чи те рішення й у двох депутатських групах ("За майбутнє" та "Довіра"), які вас зазвичай підтримують.

Що ближче до виборів, то цей процес органічніший. Досвідчені в політичних процесах політики кажуть, що так завжди і було. Хтось уже напрацьовує опозиційну позицію, щоб зіграти на наступних виборах. Хоча, чесно кажучи, з новим Виборчим кодексом я не розумію такої стратегії, оскільки на сьогодні це вже не так важливо. Є захищена перша дев'ятка у партійному списку, яка проходить у будь-якому разі до парламенту, а решта кандидатів має набрати 25 тис. голосів. Якщо ти маєш ці голоси, то все одно, в якій партії бути.

Багато народних депутатів цього не розуміють, вони ще в новому Виборчому кодексі не жили (за ним відбулися лише місцеві вибори) і думають по-старому: "Я ось зараз піду в опозицію, ввімкну опозиційну риторику, і вона мені швидко рейтинг підніме". Вони розраховують за рахунок цього отримати якісь політичні дивіденди. А за фактом виявиться, що це зовсім не так.

Опитування показують, що навіть хороші справи й круті ініціативи на зростанні рейтингу одразу не позначаються. Ми за ринком землі це відстежили: спочатку була серйозна кампанія з дискредитації концепції, і рейтинг відсотків на 10 упав. А потім ринок землі запустили, і рейтинг одразу почав зростати.

Наразі команда має пережити схоже – великий бій за пенсійну реформу, за накопичувальну пенсію. Про неї говорять уже 20 років, але жодного закону не ухвалили. Ми плануємо її запустити.

 

Коли?

2022 року. У пакеті для запуску накопичувальної пенсійної системи – п’ять-шість законопроектів, які потрібно ухвалити.

Нещодавно зустрічався із представниками великої бізнес-корпорації з Казахстану, яка цікавиться нашим сільським господарством. Розповідали про шалений будівельний бум у своїй країні, незважаючи на епідемію ковіду: 1 кв. метр житла high-end класу з меблюванням коштує $1 тис. І це завдяки реінвестиціям пенсійних фондів. У них уже 15 років працює накопичувальна пенсія, і частину коштів пенсійних фондів людям дозволили інвестувати в нерухомість. Ось яскравий приклад, коли гроші, які зберігаються під подушками, починають працювати в економіці.

Плюс накопичувальної пенсійної системи ще й у тому, що в найближчому майбутньому (в десятирічній перспективі) з'явиться спосіб зменшувати діру в Пенсійному фонді, адже нинішня солідарна пенсійна система не дає змоги цього зробити.

 

Але для цього потрібна правоохоронна система, яка добре працює, щоб запустити державні фонди, тому що навіть у Європі були випадки шахрайства.

Звісно. Ми на це добре реагуємо, говорячи: "Давайте стартонемо виключно з державних фондів!". Людям відкриють персональні рахунки, до яких вони отримають доступ. На ці рахунки впадуть якісь гроші від держави. І тут виникне питання, як ці гроші захищати від інфляції. Спочатку їм треба надати можливість у гарантований, захищений спосіб компенсувати інфляційні процеси, припустимо, через ОВДП (облігації внутрішньої державної позики – ІФ). А згодом громадяни зрозуміють, що гроші, якими вони оперують, можна вкладати у якісь інші проекти. І це буде вже свідомий вибір.

Але спочатку, простими словами, необхідно людям зробити інвесторські рахунки. Вони мають стати інвесторами свого майбутнього. Це процес, зокрема, й ментальних змін. Молодь, мабуть, швидше це прийме. Люди похилого віку, найімовірніше, використовуватимуть стратегію низьких ризиків. А якщо у людини лише перша робота, їй 18-20 років, то вона цілком може ризикнути, чому б і ні? А далі – питання захисту державою цих інвестицій, аналогічне Фонду гарантування банківських вкладів фізичних осіб.

Так, у цьому питанні є об'єктивні труднощі, але через них пройшло багато країн-сусідів, треба просто запозичувати їхній досвід і впроваджувати найкращі практики. Інакше у нас ніколи не буде нормальної пенсійної системи.

 

Повертаючись до депутатів – ви маєте інформацію, що деякі багаті люди намагаються підкупити ваших депутатів?

Маю, звісно. Суми від $500 тис. до мільйона – за те, щоб вийти з фракції і до когось в подальшому приєднатися. У нас у ІХ скликанні Верховної Ради з'явилася перша тушка. Роман Соха вийшов із фракції. Розповів, звісно, гарну легенду, чому так чинить і з чим він не згоден. Два з половиною роки був згоден із курсом партії, а потім раптом він його не влаштував. Як то кажуть, "добрим словом і пістолетом ви можете досягти набагато більшого, ніж одним лише добрим словом". У цьому випадку "пістолетом" є великі гроші.

 

Наразі більшість у парламенті у вас є. Припустімо, 20-30 людей підуть. Що далі? Розпад монокоаліції?

Імовірність такого сценарію – відсотків десять. Тому що розпочинається передвиборчий цикл, і ніхто не хоче бути політичним камікадзе. Ти вийшов із партії і на тобі одразу штамп "зрадник". Люди це так сприймають, бачимо в округах.

Після того, як Соха вийшов із фракції, люди у Запоріжжі на його мажоритарному окрузі (75-й виборчий округ – ІФ) зібрали вже понад 10 тисяч підписів – ініціюють процес відкликання.

На сьогодні вже зовсім інший виборець, не той, хто голосує за гречку. Такі теж, звісно, є, але їх значно менше. Мені здається, що люди усвідомленіше почали на все дивитися. Децентралізація допомогла – вони побачили, що лише від їхнього вибору залежить, життя стане кращим чи гіршим…

Але навіть якщо припустити, що монобільшість розвалиться, то доведеться створювати ширшу коаліцію, вже справжню коаліцію.

 

А з ким?

Звісно ж, із групами. Відповідь – на поверхні. У нас із групами з багатьох питань бачення збігається. Аналізуючи лише голосування за законопроекти, видно – з ними у нас найбільше перетинів. Вони мажоритарники, у них немає лінії партії.

Але я такої прямої фатальної загрози розвалу коаліції не бачу. По-перше, цей процес не одномоментний, а розтягнутий у часі, і всі зможуть спостерігати і знати, чому вона розпадається і хто (найголовніше!) бенефіціар цього процесу.

Уже і зараз бачимо, як це відбувається. Ми невипадково оголосили бойкот деяким медіа-групам. І багато людей нас підтримує. За останнім дослідженням КМІС (Київський міжнародний інститут соціології – ІФ), у нас зріс рейтинг.

Знаєте, після ухвалення антиолігархічного закону люди хочуть побачити конкретні заходи боротьби із впливом олігархів. Це зовсім не означає, що нам треба всіх олігархів ув'язнити. Просто треба точно окреслити територію, куди вони можуть заходити, а куди їм ходити не треба.

І тут має бути чітке розуміння: якщо ти бізнесмен – залишайся бізнесменом. Більше того, ми як влада зацікавлені, щоб бізнесмени, які працюють "у білу", збільшували свою присутність на нашому ринку, реінвестували в Україну та сплачували більше податків, що приведе до збільшення суспільних благ для всіх.

 

А як довести, що бізнесмен є олігархом? Він – не депутат, не член якоїсь партії, відкрито не підтримує ту чи ту політичну силу.

Для цього ж існує нова незалежна антикорупційна інфраструктура, до якої входять НАБУ, САП, ВАКС (Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Вищий антикорупційний суд – ІФ). Якщо людина, як ви кажете, бізнесмен і непублічний політик, а потім ми дізнаємося, що вона де-факто спонсорує політичну силу, платить відкупні за вихід із фракції, переходи до інших утворень, і в результаті група, яку вона фінансує, голосує за закони, які допомагають розвивати її бізнес, слово за НАБУ – все це підтвердити. І це – абсолютно доведена історія.

 

Припустімо, коаліція таки розпадається, з групами чи з окремими депутатами ви не домовляєтесь. Що тоді?

Тоді згідно із законом – дострокові вибори. Але більшість людей у цих групах та інших партіях розуміють, що багато з них не пройдуть до наступного парламенту, тому будуть змушені знайти якусь конструкцію, щоб коаліція існувала.

 

Зазвичай за якийсь час до виборів багато хто намагається знайти нових лідерів, і тут дуже важлива критична маса, яка за цим лідером піде.

Якщо ви пам'ятаєте, рік-півтора тому тему дострокових виборів активно прокачувала "ОПЗЖ" (партія "Опозиційна платформа – За життя" – ІФ). Тоді ще не були впроваджені санкції проти телеканалів ("112 Україна", ZIK та NewsOne – ІФ) Медведчука (народний депутат, голова політради "ОПЗЖ" Віктор Медведчук, який нині за рішенням суду перебуває під домашнім арештом – ІФ). Кожен ранок на цих телеканалах розпочинався з того, що потрібні дострокові вибори. Причина – у цієї політичної сили на той час зріс рейтинг, її лідери вирішили, що в разі перевиборів вони до парламенту заведуть більше людей. І цю медіаповістку вони активно озвучували. Потім канали закрили, рейтинг просів, і з порядку денного цей пункт пішов.

 

Загалом у дострокові вибори парламенту ви не вірите.

Я розцінюю їхню ймовірність на рівні менше одного відсотка.

 

А що ви думаєте про популярну наразі тему перенесення парламентських виборів? Якщо депутати звернуться до Конституційного Суду по роз'яснення, у якій черговості мають відбуватися президентські та парламентські вибори, ви поставите свій підпис під таким поданням?

Я не підписуватиму. У мене не вистачає компетенції оцінити, наскільки це погано чи добре. Є різні думки, і у політтехнологів, і у юристів. Частина каже, що термін повноважень законодавчого органу – п'ять років, а все інше – від лукавого. Інші вважають політичним самогубством втручання у виборчий процес. І хто з них має рацію, я не знаю, тому утримаюся від коментаря. Потрібно буде допрацювати ще півроку, допрацюємо! Ні, підемо раніше на вибори.

"Слуга народу" точно не буде драйвером цього процесу. Про такі можливі ініціативи говорять мажоритарники, вважаючи, що є юридичні підстави для звернення до КС. Але тут ми стикаємося з челенджами, такими як Конституційний Суд, який фактично не працює на сьогодні, як сприйняття електоратом. Зрозуміло, що опозиція в будь-якому разі нас обвинувачуватиме у якійсь схемі, якщо ми підпишемо таке звернення. А якщо не підпишемо, то скаже, що це нам вигідно.

 

Але електорально це справді не дуже вигідна справа.

З іншого боку, лише Конституційний Суд може прояснити це питання. Інакше кожен використовуватиме ситуацію у своїх цілях, хтось дискредитуватиме, хтось, навпаки, просуватиме, тоді як ми маємо для цього спеціально уповноважений орган із чималими зарплатами суддів. Потрібно максимально швидко розблокувати роботу КС. Яке рішення ухвалить, таке і виконаємо. Тут нема великої інтриги. Поки що, на момент нашого інтерв'ю, ми живемо у парадигмі, що Конституційний Суд не працює, цього подання взагалі не існує. І хоча теоретично така опція може бути, ми виходимо з того, що вибори до Верховної Ради будуть у 2023 році.

 

Якийсь час у парламенті витала ініціатива повернення до змішаної виборчої системи (сукупність двох систем: пропорційної – за партійними списками та мажоритарної – голосування за кандидата).

І витає, і активізується з кожним днем. Народні депутати вважають, що на величезних виборчих округах, які є нині, неможливо досягти впізнаваності. На сьогодні у мажоритарника, якого в одному окрузі вибирали 10 років, округ збільшився втричі – ні він не знає людей, ні вони його. Часу, щоб познайомитись, немає. Виходить, створено якісь псевдоокруги, які не працюють, і є можливість обрати до законодавчого органу випадкових людей. Тож аргументи вагомі та об'єктивні, але одна річ розмови на кухні чи в їдальні парламенту, а інша – законодавча ініціатива. Ініціатив ми поки що не бачили. Хоча й багато наших мажоритарників теж цього хочуть.

 

Інші фракції також підтримають цю ідею.

Увесь парламент підтримає. Гадаю, буде голосів 300+.

Я навіть не знаю застережень, які завадили б повернутися до змішаної системи. З новою системою поекспериментували на місцевих виборах – побачили дуже багато негативу. Основний мінус – кандидати, які потрапляють до списків партій, один одного "знищують". Умовно кажучи, третій номер починає "сипати" компромат на п'ятий номер, той у відповідь. У результаті точиться боротьба у списку, а не із зовнішніми опонентами. Мені цей механізм зовсім не подобається. А тепер уявіть партійний відкритий список, який включає багато претендентів. Це виглядає погано і, зрештою, дискредитує і "валить" всю політсилу.

 

Наступні будуть вибори електронними?

Розставмо тут одразу крапки над "і". Опоненти розганяють ідею, що буде голосування за допомогою мобільного телефона. Це апріорі неможливо, тому що, згідно з Конституцією, у нас процес голосування таємний, ви не маєте бути в цьому процесі ідентифіковані. Мобільний телефон за замовчуванням ідентифікує. А ось провести електронний підрахунок голосів можливо, як це роблять у США та багатьох інших країнах. Це дало б змогу уникнути маніпуляцій, з'ясування відносин на рівні виборчих комісій, підкупів спостерігачів, виборчих каруселей та багато іншого. Електронний підрахунок голосів зробив би виборчий процес прозорішим, дав би змогу оперативніше опрацьовувати дані. Невідомо поки що, чи ми встигнемо його запустити до найближчих виборів. Адже треба придбати обладнання, процедура закупівлі якого через ProZorro зазвичай триває півроку. Ми не до кінця ще провели диджиталізацію, щоб усі дані йшли через захищені канали зв'язку. І, чесно кажучи, поки що електронний підрахунок голосів на виборчих дільницях здається малоймовірним. Можливо, як експеримент на якихось дільницях, щоб показати, як це може працювати. Паралельно зі звичним підрахунком голосів.

 

Як ви вже казали, роботу Конституційного Суду фактично заблоковано. Інстанція відтермінувала приведення до присяги суддів КС, призначених президентом за його квотою, через відсутність вакантних посад.

Так і є, там людей виявилося більше, ніж стільців.

 

Яким ви бачите вихід із ситуації, коли і за яких умов КС зможе розпочати нормальну роботу?

Є сподівання, що до системної роботи КС повернеться до кінця першого кварталу 2022 року. Мені здається, що щойно Верховна Рада делегує за своєю квотою двох кандидатів на посади суддів КС, а голосування за їхні кандидатури відбудеться у січні або на початку лютого, то кількісний склад Конституційного Суду буде достатнім для легітимної роботи, і діяльність цього органу буде розблоковано. Якщо не з'являться ще якісь нові витки у цій боротьбі. А потім уже можна в судових інстанціях розбиратися, хто визнаний суддя, хто невизнаний.

Основні кадрові ротації у Кабміні вже відбулися. Не закрито лише вакансію голови Фонду держмайна.

Підшукуємо кандидата. Відхід голови ФДМ Дмитра Сенниченка був передбачуваний із однієї причини – план приватизації і факт приватизації, як то кажуть, дві великі різниці. У Фонді держмайна від самого початку закладено конфлікт інтересів: його керівник здійснює дві функції – управління активами (здавання в оренду) та їх продаж. З одного боку, він має продавати все, що можна продати, і якнайшвидше, а це означає, продавати дешевше. А з іншого боку, є активи, які приносять добрий прибуток від оренди, і якщо правильно працювати з орендарями, можна суттєво підвищити ці доходи. Зрештою, у голові у людини двоякі думки – продавати чи керувати? Для уникнення і треба розділити ці дві функції: створити агентство управління активами, завдання якого зібрати максимальну суму від оренди, та агентство з продажу. Простіше, це будуть великі державні ріелтори, які за допомогою інвестбанкірів готуватимуть об'єкти для продажу. І тут у кожного з агентств буде абсолютно чіткий показник ефективності. Якщо я керую активами, значить, показники моєї роботи – кошти від здавання в оренду, капіталізація активів, а якщо я продаю, то про мою ефективність свідчать ціна продажу, його швидкість, кількість проданих об'єктів. І все одразу стає на свої місця. За нинішньої структури ФДМ, хоч би хто його очолив, завжди є привід критикувати керівника фонду або за одне, або за інше.

 

Нове – це добре забуте старе. Таке вже було у 1998 році, коли було створено Національне агентство України з управління державними корпоративними правами. Проіснувало воно півтора року, і після його ліквідації функції та об'єкти повернули ФДМ.

Потрібно створити об'єктивний критерій, який виключив би або хоча б звів до мінімуму будь-які політичні рішення. Де є політичні рішення – там суб'єктивізм, там можлива корупція. Лише сформований алгоритм дасть змогу уникнути корупційних ризиків.

 

Наразі точаться дискусії навколо питання про множинне громадянство, передбачене в законопроекті, який президент пропонує ухвалити Верховній Раді. Які права в разі ухвалення законопроекту отримають закордонні українці?

По суті, вони отримають усі права громадян України, крім права брати участь у виборчих процесах. У цьому питанні виходитимуть із принципу осілості: якщо громадянин живе за кордоном, то й бере участь у виборчих процесах країни, де живе. Але, наприклад, якщо громадянин Канади живе в Україні вже п'ять років, і, найімовірніше, він тут резидент, сплачує податки, розуміє політичні процеси, тоді він має право голосу на виборах у нашій країні.

 

А як це узгоджуватиметься із законодавствами інших країн?

Тут основне питання у синхронізації законодавств.

 

По-перше, законодавств, а по-друге, практик. Щоб не вийшло так: якщо людина бере участь у виборах тут, то тоді вона має відмовитись від них в іншій країні.

Це все і доведеться ще опрацьовувати. Важливо, що законопроект дає право Кабміну складати список країн, громадяни яких можуть мати множинне громадянство. Тобто, ми ухвалюємо загальний рамковий закон, а далі Кабмін домовляється на двосторонній зустрічі з урядом тієї чи іншої держави. Домовилися уряди України та Канади – підписали договір.

 

І так із кожною країною?

Причому з кожною країною окремо: Україна – США, Україна – Австралія… І так поступово ми укладемо угоди з тими державами, в яких є великі українські діаспори – Португалія, Аргентина, Канада, Австралія, США, Італія. Під час укладання двосторонніх угод обов'язково враховуватимуть особливості законодавств цих країн.

 

А як бути зі службою в армії, якщо у нас збережеться призов на строкову військову службу?

Це питання також треба продумати. Якщо людина живе в іншій країні постійно, то неправильно її призивати до армії в Україні... Тим більше, вона могла служити за контрактом у країні проживання.

 

Цей закон на наступній сесії ухвалюватиме?

Так. Це була наша партійна передвиборча обіцянка, на неї чекають представники української діаспори. Коли президент буває з візитами за кордоном та зустрічається з ними, постійно порушується це питання: люди мріють отримати український паспорт.

 

А яка у них мотивація? Навіщо це їм? Це якась моральна чи економічна історія?

Зрозуміло, що рейтинг паспортів громадян Канади, США, Австралії під час переміщення світом значно вищий, ніж українських, і для жителів цих країн це питання не стоїть.

Але є держави, де український паспорт даватиме більше можливостей для його власника, ніж паспорт країни проживання – з ним можна їздити у країнах Шенгену. Тож не виключаю і якісь меркантильні міркування.

Ну і, звісно, одна із мотивацій – причетність до своєї історичної батьківщини, про яку мріє не одне покоління українських емігрантів.

Вважаю, що послуга видачі такого паспорта має бути платною – на цьому держава має заробляти, а наші консульства зможуть від цих коштів поповнювати свої бюджети.

 

Останній пленарний тиждень у депутатів закінчився 17 грудня, і зберуться вони на пленарне засідання більше ніж за місяць. Наскільки виправдана така зимова пауза?

По-перше, більшість законів, які підготовлені у профільних комітетах, ми вже проголосували чи провалили. І в залі засідань у депутатів не головна робота, основна діяльність відбувається у комітетах, зала – це вже безпосередньо фіксація закону, його легалізація. А підготовка документа, його обговорення тривають у парламентських комітетах. За наступний місяць – у нас два тижні роботи у комітетах та фракціях і два тижні – з виборцями.

Доки я не потрапив до парламенту, мені також здавалося, що робота народного депутата відбувається виключно у залі засідань. Проте насправді робота "під куполом" (зала пленарних засідань розміщена під прозорим куполом будівлі парламенту – ІФ) не зовсім ефективна. Іноді ти просто змушений сидіти у залі, коли розглядають поправки до законопроекту, але ти їх не підтримуєш. Практично це простій, а платять народному депутату за присутність у залі, що зовсім неправильно. По-хорошому, треба платити за роботу в комітетах, округах. А проміжний процес дебатів – це суто політична історія.

Зовсім інакше організована робота в сенаті США. Вони мають дні обговорень, на які приходять ті, хто хоче висловити свою позицію, і не з'являються ті, хто має позицію з того чи іншого питання непохитну, і вплинути на неї не можуть жодні дебати. Я став свідком у сенаті, коли документ обговорювали лише п'ять-шість осіб. А ось уже у дні голосувань – явка зазвичай максимальна.

Ще півтора року тому я запропонував версію змін до регламенту Верховної Ради – зробити четвер днем голосувань, середу – днем обговорень (дебатів). У нас у парламенті як таких дебатів немає, а могли б бути. Наприклад, на порядку денному – велика та архіважлива тема – пенсійна реформа. На день дебатів запрошуємо не лише депутатів, а й експертів, спеціалістів, слухаємо думки різних сторін.

За моїми відчуттями, відсотків 70 часу перебування в залі засідань марні – ти наперед знаєш, яку кнопку натискатимеш: жовту або зелену. Це неправильно. У мені весь час бореться оптимізатор. Я вважаю, що з точки зору організації роботи це дуже некоректний процес.

 

Маючи досвід роботи з нинішнім складом Верховної Ради, зі своєю фракцією, готуючись до наступних виборів, під час добору кандидатів у вашу команду, яких помилок ви намагатиметеся не допустити?

Гарне питання. І над ним ми багато рефлексуємо. По-перше, підбиратимемо людей, які працюють із виборцями на постійній основі. Знаєте, не називатиму прізвищ, але є мажоритарники, які за два роки двічі були у своєму окрузі. А є й такі серед виключених із нашої фракції, які прийшли на прийом із виборцями не у своєму окрузі. Великим політиком стають, а свого округу не знають. Таких людей не хочемо більше мати у списку.

По-друге, до добору кандидатів підходитимемо з точки зору ціннісних характеристик, хоча це не так легко зробити. Але ми матимемо більше часу, щоб знайти бекграунд на кожного, проаналізувати рекомендації, дізнатися, конфліктна та чи інша людина, перевірити, чи відповідає вона критеріям, з яких ми виходимо під час відбору в команду. Усе, як це зазвичай відбувається під час добору кадрів у будь-якій справі. 2019-го, коли формували команду "слуг", запасу часу не було, усе дуже швидко відбувалося.

Дуже важливе ще й відчуття команди, іноді страждає робочий процес через те, що у нас буває різнобій. Але при цьому в ній мають бути люди із різних соціальних верств. За це нас часто критикують, але я із цією критикою не згоден. Це необхідно, щоб не було перекосів. Якщо в команді одні бізнесмени, вони не бачать вирішень соціальних питань і прагнуть мінімізувати їх, якщо взяти в команду виключно людей із соціальної сфери чи культури, то вони вважають, що всі питання має вирішувати держава. А так у спорі одних з іншими народжуватиметься істина, знаходитиметься якийсь компромісний варіант для вирішення проблеми. Тому диверсифікацію за людьми із різних верств, із різними бекграундами необхідно зберегти. Звісно, зручніше, з точки зору управління, коли у команді мислять однаково, але з точки зору репрезентативності – це буде провал.

 

Як правило, люди із соціальної сфери не мають коштів, і вони не можуть самостійно провести свою передвиборчу кампанію. Це питання також треба буде вирішувати.

Не секрет, що умовно один бізнесмен, балотуючись до парламенту, спонсорує ще одну-дві особи: наприклад, учителя та лікаря. І це з точки зору командності нормально.

 

Багатьох візьмете із нинішнього складу фракції у майбутню команду?

Половину точно. Нас багато критикували, але з огляду на обмежений часовий проміжок на відбір перед минулими виборами у нас не все так погано. Звісно, є люди, які потрапляли до медійних прецедентів. Але є й ті, у кого сформувалося державне мислення, які за два з половиною роки помітно виросли. Це видно під час дискусій на засіданнях фракції. І мені це подобається.

Ми маємо й велику освітню програму, ми працюємо з Київським національним університетом ім. Шевченка, у нас багато депутатів навчаються. І я теж, до речі, навчаюсь в Академії держуправління при президентові, яка належить до КНУ ім. Шевченка. Ми з ними спільно складаємо модульну програму для ОТГ (об'єднана територіальна громада – ІФ), яку можна використовувати дистанційно. Для представників ОТГ це важливо. У Верховній Раді є апарат, секретаріат, помічники депутатів, і навіть якщо ти зовсім не орієнтуєшся в чомусь, тобі допоможуть, спрямують, і ти все одно діятимеш у рамках уже напрацьованої системи. А депутату місцевого рівня чи голові ОТГ, які раніше нічого спільного з діяльністю громад не мали, треба навчитися керувати, освоювати бюджет, робити закупівлі через ProZorrо, правильно оформляти субвенції. Ці знання допомагає отримати наша модульна програма.

 

У прийдешній рік багато людей дивляться з тривогою. Можливо, тому що бояться холодної зими, високих тарифів на комунальні послуги, відключень електрики. Що ви сказали б таким людям?

У цьому разі я завжди говорю, згадайте 2014 рік – це ж був рік справжньої тривоги, коли ось-ось війна. Якщо порівняти із сьогоднішнім відчуттям, то це дві великі різниці. Потрібно просто пам'ятати, що кожен рік у нас тривожний. Але… Дивимось уперед! Держава міцна, економіка міцна, навіть попри постковідні процеси. Ми ухвалюємо необхідні для країни закони. Президент ініціює впровадження економічного паспорта.

 

А ви вірите, що економічний паспорт українця стане реальністю?

На сьогодні це найбільший фідбек, який ми отримали. Звісно, є за що критикувати цю ініціативу, наприклад, вона поширюється на дітей 2019 року народження, а не на всіх дітей. Але логіка наша проста – з якогось моменту треба починати, а потім цю ініціативу розширювати і на інших дітей, і на пенсіонерів. Оскільки пенсіонери, особливо старше 70-80 років, узагалі не мають можливості додаткових заробітків, і вони мають отримувати безумовний базовий дохід. Але незадоволені та критики будуть завжди, тут важливо, що ми перші зробили цей крок, і кошти за використання українських надр спрямовуватимуться на персональні банківські рахунки дітей, які в майбутньому вони зможуть використати на навчання, купівлю житла.

 

Але реально це ж запрацює через 17-18 років.

Знаєте, коли вперше відчують значущість закону? Рівно через рік після його ухвалення. Коли на персональних рахунках дітей батьки побачать умовну тисячу доларів.

 

Саме до наступних виборів і побачать.

Ні, це не пов'язано із виборами. Ми обіцяли це зробити давно і багато разів сварилися на фракції, бо постійно відкладали: були альтернативні концепції.

Є й така думка, що економічний паспорт згодом скасують. Ніхто цього не зробить, бо це буде політичне самогубство – забрати гроші в дітей. Навіть якщо буде криза економічна. Уявляєте, якщо чотирьом мільйонам виборців, у мільйона дітей яких на рахунках лежать накопичені державою кошти, прийти й сказати: "Я у вас забираю ці гроші чи переполовинюю". Неможливо буде таке зробити.

 

Чого очікуєте ви від наступного року, і які зміни він принесе звичайному українцю?

Ми на наступний рік відремонтуємо всі дороги національного значення. Гадаю, що десь відсотків 40 відремонтуємо і місцевих доріг. Є навіть амбіція зробити більше. Поставимо більше камер на дорогах, які фіксуватимуть швидкість автотранспорту, що дасть змогу вдвічі знизити смертність унаслідок ДТП. Як показують відповідні розрахунки, такого показника можна досягти реально. У першому кварталі наступного року анонсуємо велику податкову реформу для бізнесу – його представники, гадаю, будуть задоволені.

 

А в чому ідея?

Ідея проста і лежить на поверхні. Умовно, це така індульгенція – якщо ти сплачуєш податки, то ти маєш "грінпас", і до тебе взагалі ніхто не має права підходити та перевіряти твій бізнес. Не сплачуєш податки – у тебе, відповідно, багато проблем, твій бізнес перевіряють. У результаті людина розуміє, що вона в "зеленій" зоні – зі сприятливим кліматом, у "жовтій" – із потенційним ризиком або в "червоній" – тоді пощади не буде, і держава застосує до неї всілякі "каральні заходи". Не пощастить тому, хто прийде з перевіркою до власника грінпаспорта, незалежно від того, який орган перевірник представляє, йому загрожуватиме покарання аж до звільнення.

Велику ставку робимо на приплив туристів в Україну. Люди скучили за подорожами. Ми бачили, як цього року правильно продумана ініціатива у кілька разів збільшила кількість туристів із арабських країн і привела дуже багато грошей в Україну. Ми маємо кілька схожих "пілотів", які дозволять сервісним індустріям дихати вільніше, дадуть їм змогу заробити після двох ковідних років. Ми готуємо велику програму стосовно вчителів, вона наступна після програми для медиків.

 

Ви маєте на увазі підвищення зарплат?

Можливо, підвищення зарплат для вчителів буде трохи менше, ніж медикам. Але підвищення плануємо радикальне. Сподіваюсь, усе вийде.

Планується багато речей, пов'язаних із транспортними перевезеннями, буде введено в експлуатацію нові електрички. Ви ж знаєте, що в сьогоднішні електрички навіть страшно зайти. Перед нами стоїть амбіційне завдання – зробити цей вид транспорту комфортним, до якого зі своїх машин пересядуть "білі комірці". Відповідно буде менше заторів. І ті, хто користується щодня електричками, відчують на собі всі позитивні зміни. А в нас щомісяця приблизно 4 мільйони людей їздять до столиці лише з передмістя Києва. Гадаю, ми встигнемо це зробити до кінця нашої каденції.

Якщо все буде нормально, почне діяти накопичувальна пенсійна система, акумулюватимуться кошти на рахунках. Це не стосуватиметься нинішніх пенсіонерів, але їм можна буде індексувати пенсію. Інвестовані в економіку кошти за декілька років приведуть до суттєвого збільшення пенсій.

Диджиталізація. Це не лише ковідні сертифікати в "Дії". Ми хочемо перевести хоча б до 90% контактів людини з державою на телефон. Це приведе до суттєвого зменшення побутової корупції. Ми вже за диджиталізацією випередили закордон.

Наразі збираєшся їхати до іншої країни, береш із собою паперове водійське посвідчення, паспорти. А у нас усе в телефоні. І такі зміни оцінює насамперед молодь.

На сьогодні одне з наших основних завдань – зменшити кількість молодих людей, які їдуть працювати за кордон, а цього можна досягти, якщо їм буде комфортно жити і працювати в Україні, якщо вони тут будуть захищені, зможуть без перешкод відкрити бізнес, якщо отримуватимуть гідну зарплату та матимуть хороші умови праці, які створить їм держава.

Парламент минулого тижня ухвалив законопроект про "Дія City" (законопроект №5376 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" – ІФ). Він регулює податкові умови спеціального правового режиму "Дія City", запроваджує особливі умови оподаткування компаній-резидентів, доходів їхніх працівників та стимулюватиме інвестиції в IT-галузь.

 

Ви спростуйте чи підтвердьте ідею міністра фінансів Сергія Марченка, що після податкової амністії в українців перевірять усі доходи з 1995 року.

Спростую. Це неможливо. Мені зрозуміло, чому міністр фінансів так каже. Він відповідає за збори. Але, по-перше, це зробити практично неможливо. А по-друге, у нас категоричний протест проти цього усередині фракції. Скажу так – цього не буде.