15:57 21.02.2017

Президент Roshen: На посаді Юди ми більше не будемо

Інтерв'ю президента корпорації Roshen В'ячеслава Москалевського інформаційному агентству "Інтерфакс-Україна"

Запитання: Чого було більше в рішенні припинити роботу Липецької фабрики - політики чи економіки?

Відповідь: Не може бути економіка без політики в цій країні, мені цей принцип росіяни пояснили. Я пройшов довгий шлях до його розуміння. Коли Росія запровадила перші антидемпінгові мита на кондитерські вироби, я подумав: гаразд, це протекціоністський крок щодо захисту продукту власного виробництва. Але коли вони почали називати отруйною мою продукцію, то стало ясно: там ніякої економіки без політики не існує.

Запитання: Як прийшло рішення купити підприємство в Росії?

Відповідь: Я навчався в Москві і знаю Росію більше, ніж Петро Олексійович, це 100%. Ми шукали місце, щоб нас менше чіпали. Дивилися фабрику в Орлі, але там нічого не вийшло, тому ми зайшли до Липецька. Було придбано маленьку, нікому не потрібну фабрику. Це підприємство ніколи і нікого тривалий час не цікавило. Але в 2014 році несподівано виявилось, що у нас - однієї з небагатьох українських компаній - є бізнес в Росії, і так ми стали проклятими. У цій країні нас цікавив виключно ринок, але виявилось, що це приз, який не вартий боротьби.

Запитання: Чому ви так довго йшли до рішення про закриття фабрики?

Відповідь: Розпочати діяльність підприємства і його зупинити - це найскладніше, найлегше - плисти за течією. Запуск Липецької фабрики завжди був ініціативою менеджменту. Порошенко був там лише раз у житті - 4 лютого 2014 року - і лише тому, що він мені особисто обіцяв туди приїхати. Виробництво наших цукерок ніколи не було пов'язане з політичною кар'єрою Петра Олексійовича. Якби він займався виробництвом цукерок, то ніколи б не став президентом України. Мені ж було необхідно два роки, щоб прийти до рішення закрити фабрику. Спочатку я думав, що Липецька фабрика буде нашим неприступним бастіоном, а гроші від її діяльності ми переправлятимемо сюди і чимось допомагатимемо Україні. Я досі вважаю, що ті гроші, які ми завели в Україну у вигляді податків і дивідендів із Росії, - це краще, ніж нуль. Але коли сам Путін на прес-конференції почав обговорювати прибутковість фабрики і таке інше, я зрозумів, що вона для нього - козир у політичній грі, який можна експлуатувати постійно. А для цього він має намір тримати її в заручниках (системно подовжувати арешт на майно - ІФ), щоб ми її ніяк не могли продати. Після 18 років, які я витратив на цю фабрику, так, мені знадобилося два роки для того, щоб спалити те, що я створив. Але головне я зрозумів: на посаді Юди ми не будемо. Даруйте. Тепер нам треба фабрику просто цивілізовано закрити. Думаю, що вона за два роки перетвориться, як у казці про золоту рибку, на іржаве розбите корито.

Запитання: Логістичний центр у Росії також припинить роботу?

Відповідь: Так. Вас цікавить майно, я ж намагаюся донести, що з майном в умовах війни ви маєте подумки розлучитися. Я не за один день дійшов до цього.

Запитання: Проте є низка українських компаній, які продовжують роботу в Росії.

Відповідь: Я вам можу розповісти таку історію як людина з досвідом та зі шрамами на одному місці. Коли дідусь-вірменин помирав, він сказав своїй сім'ї: "Бережіть євреїв". І помер. Сім'я все думає, до чого б це висловлювання, а потім молодший син встав і говорить: "Я зрозумів. Коли вони переб'ють усіх євреїв, то візьмуться за нас". Тому передаю радісний привіт усім тим, хто там залишився працювати.

Росіяни ось за білорусів взялися. Виявляється, у тих отруєне молоко, ви знали про це? І так буде з усіма. Я вже навчився жити без російських грошей.

Запитання: Фактично після закриття фабрики і центру у вас більше не буде доступу до російського ринку?

Відповідь: Саме так. Ви маєте розуміти, що питання нині стоїть так: українцям заборонено заробляти гроші в Росії. Ситуація там така, що правил на ринку немає. Ми живемо в абсолютно різних реальностях із росіянами. Так я ще з 2013 року, відколи нашу продукцію в Росії оголосили отруйною, вів для себе роздільну звітність - з Росією та без Росії.

Запитання: Губернатор Липецької області Олег Корольов заявив, що фабрика може знову почати виробництво у разі продажу активу. Тривають переговори щодо продажу фабрики? Хто є потенційними покупцями?

Відповідь: Олег Корольов - це губернатор Липецької області, якого призначає Путін. Що він робитиме з фабрикою, я не знаю. Капость він, звісно, зробити може, а ось допомогти - ні. Як він зібрався запускати цю фабрику, я не знаю, але він робить такі заяви, начебто він її особисто зібрався викупляти. Хоч би там що, планувати майбутнє передчасно, і нам найближчим часом точно не до Липецької фабрики. За будь-якого розкладу, якого біса вона потрібна?!

Запитання: Чи є можливість перевезти звідти обладнання в Україну?

Відповідь: Мені поки що ніяке обладнання звідти не треба, мені б своє тут завантажити. Мине якийсь час, те обладнання застаріє і стане непотрібним нікому.

Запитання: Зараз підприємство в Липецьку ще працює?

Відповідь: Є певний цикл, який передбачає спрацьовування всієї вже закупленої сировини і продаж залишків та довиробленої продукції. З 1 квітня фабрика припиняє виробляти продукцію, а десь до 1 червня, думаю, всі товари продамо.

Запитання: Рішення про закриття фабрики було погоджено з трастом?

Відповідь: Я їм повідомив, і все. Це було рішення менеджменту. І рішенням менеджменту було 20 років тому розпочати там бізнес. Усе, що там було зроблено, було зроблено за рахунок російських покупців. Вони нам платили за цукерки, частину ми забирали сюди, а на решту будували там фабрику.

Запитання: Вже рік корпорація Roshen працює під управлінням сліпого трасту. Що змінилося за цей час, наскільки складно працювати в цих умовах?

Відповідь: Корпорація працює нормально. Ми зустрілися з Rothschild, домовилися, як будемо перед ними звітувати, і все.

Запитання: Ви виплачуватимете дивіденди за 2016 рік?

Відповідь: Дивіденди за 2016 рік ще не виплачувалися. За 2014-2015 рр. ми виплатимо 1,3 млрд грн дивідендів, з них 382 млн грн вже виплатили, решту виплатимо протягом року. Крім цього, у нас на ліквідації перебуває Маріупольська кондитерська фабрика. Раніше це було колективне підприємство, і я хочу віддати гроші тим акціонерам, які там були, окрім нас. Наша частка в статутному капіталі цієї фабрики – 94%, решта 6% – це інші акціонери. Статутний капітал підприємства – 41 млн грн.

Запитання: Розкажіть про ваші виробничі результати в 2016 році. Чи відчули ви зростання ринку в минулому році?

Відповідь: Ми відчули, що падіння припинилося, але і зростання наразі немає. За останніх три роки оновили асортимент і зробили його більш доступним. У минулому році продали в Україні рівно стільки, як і позаторік, – близько 220 тис. тонн продукції.

Запитання: Яка частка продукції в загальному обсязі продажу йде на експорт?

Відповідь: Ми продаємо 65% своєї продукції в Україні, 35% йде на експорт. Частка продажу в ЄС становить 5% від загального обсягу. До РФ не експортуємо нічого з 2013 року. Якщо ви пам'ятаєте, для нас їхній ринок став закритим раніше, ніж для всіх інших українських компаній. Святковий день для Roshen настав 29 липня 2013 року, коли нас оголосили отруйними (Роспоживнагляд заявив про виявлення бензопірену - ІФ). До 2013 року частка експорту до Росії від загального експорту становила 58%. Російським ринком в Україні ми займалися близько 20 років. Щоб закрити його втрату, потрібен час, адже на нових для нас ринках вже хтось є.

Запитання: Який стан справ із транзитом вашої продукції до країн СНД?

Відповідь: Останню капость, яку зробили нам росіяни, це закрили транзит для торгівлі з країнами СНД. Так, ми веземо туди свою продукцію, але це виходить довше і коштує дорожче. Існує монополія поромних перевезень "Укрферрі" з дуже високими тарифами. Вирішити цю ситуацію можна лише одним шляхом: купити собі пором і почати конкурувати з ними. Але ми цього робити не будемо.

Наші поставки до країн СНД скоротилися, але досягненням цього року стало те, що ми це падіння компенсували зростанням в ЄС, країнах Близького Сходу, плюс трохи наростили продаж в Україні. І в результаті ми вийшли у нуль.

Запитання: Розкажіть, які обсяги виробництва мають ваші європейські фабрики?

Відповідь: Литовська фабрика випускає близько 500 тонн продукції на місяць і спеціалізується на виробництві карамелі. Солодощі реалізуються в Болгарії, Польщі, Румунії. В Україну звідти ми веземо цукерки "Роксики". Приблизно стільки ж продукції виробляє фабрика в Будапешті. Вони обидві маленькі за своєю суттю.

Запитання: Розкажіть про будівництво бісквітної фабрики під Борисполем?

Відповідь: Так. Фактично це буде цех. Він будується за іншим принципом, ніж будувалася фабрика в Києві. Він буде одноповерховим, а Київська фабрика – це багатоповерхова конструкція. Зараз у світі ніхто не пече печиво на трьох поверхах. Загалом-то, пекти печиво в центрі міста на вісьмох гектарах – нерозумно. Ми зрозуміли, що якщо ми хочемо увійти в бісквітну групу, то потрібно починати з чистого аркуша. Ми шукали щось ближче до нашого складу в Яготині і таким чином знайшли Бориспіль. Коли нам виділили ділянку землі, все почалося з її осушення, тому що нам видали болото. Після осушення йде дренаж, прокладання всіх комунікацій, підключення електрики і газу, укладання доріг. Це все краще робити одразу, щоб це було зручно, і потім не довелося переробляти. Будівництво, я думаю, закінчиться наприкінці цього року. Потім ми запустимо одну пробну лінію. Вся бісквітна фабрика коштуватиме близько 1,5 млрд грн.

Запитання: Фахівців для роботи в Борисполі де шукатимете?

Відповідь: Будуть люди, які перейдуть туди з Київської фабрики, будемо наймати і нових. Щоб організувати нову фабрику, має минути певний період часу, щоб з'явився колектив, устоявся кістяк.

Запитання: Чи буде попит на печиво в Україні?

Відповідь: Ми організуємо (сміється). Ми будемо робити продукцію такої якості, щоб попит був. В Україні хорошого печива за доступною ціною дуже мало.

Запитання: Що станеться з Київською фабрикою, вона робитиме торти?

Відповідь: Київська фабрика до війни виробляла 7,5 тис. тонн продукції на місяць. Коли Росспоживнагляд заборонив нашу продукцію в РФ, і довелося закрити Маріупольську фабрику, в мене була ідея закрити і Київську. Але Київська фабрика є символом міста. Так що вона буде робити лише торти і більше нічого. З часом вона може перетворитися, наприклад, на музей або офіс. Ми не плануємо її зносити, просто хочемо дати їй нове життя, а то виходить, що в центрі міста стоїть мертве підприємство.

Запитання: Чи можете спрогнозувати ціни на кондитерські вироби в Україні у 2017 році?

Відповідь: Відбулася девальвація, обвалився фунт через Brexit, а врожай какао-бобів був хорошим – ці фактори важко спрогнозувати, і всі впливають на ціну. Я ніколи не замислююсь над тим, якими будуть ціни на той чи інший вид продукції. Мене цікавить рентабельність. У нашому асортименті 350 позицій, і кожна з них живе своїм життям. Тому говорити про ціни на кожну позицію дуже складно.

Запитання: Розкажіть, як розвивається ваша фірмова мережа? Чи будете ви відкривати нові магазини в столиці?

Відповідь: У Києві залишилося мало місць для відкриття наших магазинів. Ми минулого року відкрилися в Одесі. Тож, тепер у нас є магазини в Києві, Львові, Одесі, Вінниці та Харкові.

Найяскравіший місто – це Львів. Ми там пережили і ненависть, і що завгодно. Це було найважче місто з усіх. Мені там навіть сказали, що всі наші торти на маргарині, але виявилося, що львів'янам нема чого протиставити нашій продукції. У грудні на один магазин у Львові у нас було 147 тис. чеків, в листопаді було 125 тис. чеків, у жовтні – 124 тис. чеків. У Вінниці ситуація зовсім інша – там у нас у грудні було 112 тис. чеків, у листопаді – 88 тис. У нас там теж три магазини, тому ви можете порівняти ці два міста. В Києві у нас 30 магазинів. У грудні там було 1,3 млн чеків, в листопаді 1 млн і така сама кількість у жовтні. Кожне місто відрізняється одне від одного, і доки ми не закінчимо з одним, то немає сенсу йти далі.

Якщо у вас в місті один магазин, то це одне, але якщо їх уже три, то ви стаєте частиною міського пейзажу. Фірмова мережа – це радше рекламний проект. Магазини постійно у вас на очах, але у загальному обсязі виручки вони дають менше 5%. При здавалося б вигідності цього напрямку, у нас всі гроші йдуть на оренду приміщення, навіть не на зарплату співробітникам. Своя мережа – це не дуже вигідний варіант. Якби це було інакше, то у всіх були б свої фірмові мережі.

Запитання: Давайте перейдемо до запитань про вашу соціальну діяльність. Ви якось намагалися залагодити ситуацію з громадськістю, яка склалася навколо Театру на Подолі?

Відповідь: Roshen – просто меценат і дає гроші на цей проект, а замовник – Київська міськдержадміністрація. Вони порахували, що буде добре, якщо в місті з'явиться перший сучасний театр. Але обурену громадськість (громадська організація "Громада Андріївського узвозу" – ІФ) я до себе таки запросив. У нас була зустріч тут минулого місяця, у п'ятницю 13-го. Я запропонував провести за свій рахунок архітектурний конкурс на зміну зовнішнього вигляду театру. Запропонував, щоб критерії конкурсу та склад комісії ми визначили спільно. Але без зміни висоти, оскільки тоді театр залишився б без сцени. Вони сказали: "Ні, нас це не влаштовує. Ми продовжуємо боротися. Треба знести 10 метрів висоти будівлі". Я відповів: "Добре". Вони: "Зрозумійте, якщо що, то ми спалимо цей театр". Я кажу: "Моє завдання будувати, а ви його паліть".

Запитання: Чи анонсуватимете ви офіційно дату відкриття театру?

Відповідь: Наразі потрібно його добудувати.

Запитання: Розкажіть, коли буде офіційно відкрито модернізований Черкаський зоопарк?

Відповідь: Ми хотіли зробити відкриття 15 грудня, але не врахували, що ведмеді в цей час уже впадуть у сплячку (сміється). Тому відкриття відбудеться у квітні.

Запитання: Скільки коштів ваша компанія інвестувала в соціальні проекти у сфері охорони здоров'я?

Відповідь: Щодо "Охматдиту" у нас є довгострокова програма. Минулого року в їхній поліклініці ми провели капітальну реконструкцію всіх систем, встановили нові ліфти. У хірургії на Чорновола з нуля зробили централізовану систему подачі стисненого повітря, встановили сучасне обладнання, ліфти. Цього місяця привезуть ще новий рентгенапарат. Все це обійшлося в понад 50 млн грн. У цьому ключі зі свого боку, ми побачили, що такі речі, як соціальна допомога компаній, пресу взагалі не цікавлять. Потрібно спалити театр або зробити його чорним, щоб на це звернули увагу. Я вважаю, що слід говорити про те, що приватні компанії роблять щось для суспільства. Тоді б більше почали всього робити, замість того, щоб папір бруднити і ефір засмічувати.

Проект з "Охматдитом" ми продовжуємо і цього року. Вирішили зайнятися центральним стерилізаційним відділенням. Все, що є в лікарні необхідно стерилізувати, але відділення в такому стані, що воно скоро завалиться. Якщо його закрити, то припиняє своє існування практично вся лікарня. Вартість відновлення центрального стерилізаційного відділення становить 25 млн грн. Також з осені минулого року ми почали допомагати центру дитячої кардіології та кардіохірургії. Завдяки нам відновила свою роботу рентген-операційна, яка не працювала півроку. На 10 млн грн до 2016 року було надано допомоги в лікуванні та реабілітації в Німеччині, Австрії, Словаччині та Греції постраждалим в АТО, а також матеріальної допомоги жителям Сходу.

Запитання: Нині в Україні реформа медицини на початковому етапі, чи бачите ви бажання з боку лікарів щось змінювати?

Відповідь: Потрібно розуміти, що 25 років Україну не цікавила система медицини, і ми лікувалися у тих самих лікарів, у яких і зараз лікуємося. Через 25 років наш народ почав говорити: це ж корупція. А хіба ми 25 років не знали, як живуть наші лікарі? Я вважаю, що треба ввести систему медстрахування. Нещодавно ми купували операційні столи, так один стіл коштує, вибачте, 2 млн грн. А до столу має бути все інше і, найголовніше, – це руки людини, яка вміє всім цим користуватися. Руки коштують найдорожче. Ми, крім того, що закуповуємо обладнання в лікарню, ще й привозимо фахівців, які навчають наших лікарів ним користуватися.

Запитання: Щодо умілих рук – чи відчуває ваша компанія дефіцит кваліфікованих кадрів і чи потрібно, на вашу думку, змінювати систему освіти в Україні в цілому?

Відповідь: Наші університети – це минуле століття. Вони мають давати базові знання, тому, що обладнання швидко змінюється, і ти спочатку вчишся на одному, а доки довчився – вже все зовсім по-іншому. Вишів в Україні багато, але якість освіти в них низька. Люди виходять звідти і йдуть працювати не за фахом

РЕКЛАМА

SOCIAL

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Loading...
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
ПОГОДА
РЕКЛАМА