Поверхневе ставлення суддів до розгляду матеріалів правоохоронців стосовно журналістів може перекреслити європейське майбутнє України.

Стеження, прослуховування, зняття конфіденційної інформації з мобільних телефонів журналістів та обшуки є популярними методами у країні-агресорі для придушення свободи слова. Україна ж обрала шлях демократії.

Втім, останні події з редакцією «Бігус.Інфо» змушують замислитися над тим, чи всі органи у державі – передусім ті, які покликані стояти на сторожі прав і свобод, усвідомлюють свою місію.

Нагадаємо, що реакція міжнародних партнерів на такі дії була майже миттєвою та на рівні Послів країн «Великої сімки» (G7). Адже свобода слова – один з елементів руху України до ЄС. Без забезпечення прав журналістів на європейському рівні подальший шлях України буде заблоковано.

Хоча реалізацію описаних у сюжеті дій здійснювали правоохоронці, втім, вочевидь, ці дії мав санкціонувати суд.

Ухвали слідчих суддів про санкціонування обшуків та НСРД мають з’являтися у Реєстрі судових рішень за рік після їх винесення. Тож, наразі невідомо, чим керувався суд, який санкціонував стеження за журналістами. 

Тут слід нагадати, що КПК 2012 року суттєво розширив функції суду щодо контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів сторін кримінального провадження під час досудового розслідування. З цією метою було навіть запроваджено інститут слідчого судді, як процесуальної фігури, яка спеціально уповноважена на здійснення контролю.

Однак з часом, вочевидь, деякі судді почали приділяти менше уваги аргументації органів досудового розслідування, і досить поверхнево підходити до питання, надавати такий дозвіл чи ні.

Свою роль у цьому зіграла і відсутність протягом кількох років у Вищої ради правосуддя можливості притягати суддів до відповідальності. До зупинення повноважень ВРП у своїх рішеннях неодноразово підкреслювала, що слідча дія може бути санкціонована слідчим суддею виключно у разі наявності достатніх відомостей про те, що шляхом її реалізації буде досягнуто мети слідчої дії. А якщо ухвала слідчого судді є елементарним відтворенням змісту клопотання слідчого, це вказує на її невмотивованість.

Наразі дисциплінарна функція ВРП відновлена, тож, вочевидь, суддям слід приділяти більше уваги тим документам, які вони отримують на розгляд від слідчих органів, а просте відтворення тексту клопотань в ухвалах може загрожувати суддям відповідальністю.

Питання ж самої можливості санкціонування обшуків чи НСРД стосовно осіб, які є журналістами, взагалі має бути предметом ретельного аналізу – як з боку органів судової влади, керівництва правоохоронних органів, так і законодавців.  

Наразі діяльність журналістів де-юре захищена низкою статей Кримінального кодексу. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, вчинене щодо журналіста, карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років. Кримінальна відповідальність загрожує за незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв’язку із своєю професійною діяльністю, вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю тощо.

Втім, де-факто статус журналіста у кримінально-процесуальному законодавстві досі залишається нижче, ніж статус адвоката чи народного депутата, що не відповідає тим європейським прагненням, які декларує Україна.

З огляду на те, що журналісти викривають корупцію у правоохоронній та судовій системі, публікують дані, які потім стають підставою для розслідувань стосовно суддів та правоохоронців та притягнення їх до відповідальність, слідкують за дотриманням суддями етичних норм – журналісти повинні мати особливий захист від незаконних спроб впливу на них шляхом ініціювання певних слідчих дій. Адже, не виключено, що такі дії можуть носити характер помсти з боку посадових осіб.

Враховуючи ту практику, яка, на жаль, склалася в Україні, коли для санкціонування відверто необгрунтованих клопотань щодо обшуків чи НСРД, правоохоронці «використовують» суддів, що перебувають у них «на гачку» (суддів, які перебували або перебувають самі під кримінальним переслідуванням), питання захисту прав журналістів є особливо гострим.

Наприкінці слід нагадати, що кілька років тому Європейський суд з прав людини задовольнив скаргу журналістки, головної редакторки програми розслідувань «Схеми» Наталії Седлецької у справі проти тодішньої Генеральної прокуратури України, слідчі якої у 2018 році хотіли отримати доступ до даних з її телефона.

ЄСПЛ вказав, що дії влади несли загрозу розкриття джерел журналістки, яка проводить антикорупційні розслідування. Отже, уряд порушив цим статтю 10 Конвенції про захист прав людини (свобода вираження поглядів).

«Ухвала районного суду від 27 серпня 2018 року дозволила ГПУ збирати широкий спектр захищених комунікаційних даних щодо особистих та професійних контактів журналістки протягом 16 місяців... Ці дані можуть включати інформацію, що ідентифікує конфіденційні джерела заявниці», – вказав ЄСПЛ.

Судді встановили, що влада України не мала достатніх підстав, які б могли виправдати втручання у права головної редакторки. «Наведені національними судами причини втручання у права заявниці відповідно до статті 10, були недостатніми, щоб продемонструвати, що втручання було пропорційним та відповідало нагальній потребі суспільства... Ризик заподіяння шкоди інтересам, захищеним статтею 10, був ще більшим, оскільки фокус роботи заявниці як журналістки був на високопосадовому розслідуванні корупції, включно з корупцією в самій ГПУ», – зазначено у рішенні.

Рішення на користь журналістки судді ЄСПЛ ухвалили одностайно. Тож, немає сумніву, що у разі повторення відповідних випадків в Україні, їх позиція не зміниться. А подібні рішення ЄСПЛ будуть тим фактором, який негативно вплине на європейське майбутнє України.