Чому так складно побудувати конструктивний діалог між державою і бізнесом. "Праворадикальні" шкідники в кожній зі сторін
Григорій Кукуруза, партнер, старший економіст дослідницького центру Ukraine Economic Outlook
Мені, за специфікою роботи, доводиться порівно спілкуватись як з держслужбовцями різного ранку, так і бізнесом. Декілька ключових спостережень за останні два роки.
Державна служба. Майже всі держслужбовці вважають себе "державниками", які приклали руку до збереження України в її існуючому вигляді. Вони залишились в Україні, отримують заробітні плати нижче ринкових (часто – так, але є і багато винятків), тим самим вкладаючись в "позитивні зрушення".
Вони – "люди, які працюють на державу". Для частини з них бізнес – це просто примітивні люди, що сконцентровані на "заробітку під час війни".
Для частини бізнес – це просто "здобич". Логіка, приблизно, наступна: після 24-го лютого сюди мали прийти буряти і якщо не вирізати вас всіх, то точно забрати всі активи. І ніякі ваші бізнеси тут би не працювали (варто відмітити, що в ДНР / ЛНР так і відбулось). Тому, тепер ви керівники-розпорядники своїх підприємств. А реальне право володіння за "людьми, які працюють на державу". Поки даємо тобі можливість – працюй. Будеш вимахуватись, або "заробиш надто багато", немає проблеми почати рух у напрямку "примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", наприклад, для поточного залишку на рахунку вашої компанії (чув про такий кейс, але там власнику вдалось відбити). Управа швидко найдеться.
Тому всі ці розмови, що комусь там з бізнесу не подобається, що будуть піднімати податки, або в якоїсь галузі критичні проблеми. Чи працівників, по яким є накази на бронювання, все одно примусово мобілізували і підприємство втратило критичного працівника – взагалі ні про що. Просто бізнес це все ще сприймає як свою власність, а "люди, які працюють на державу" своєю.
Короткий підсумок, який все описує: словосполучення, яке я почув від керівника досить великого державного підприємства, яке мало залучити велике іноземне фінансування – "сладкий инвестор".
А ось ідеальний підприємець для них – це "офісніки", які приносять "доляху" і тихенько сидять в тіні. Бізнес та підприємці потрібні виключно як менеджмент та обгортка для коштів своїх груп впливу.
Бізнес. Тут ситуація більш складна. Звісно, це про досить невелику частину, але гучну і агресивну частину. Позиція приблизно наступна: ми залишились працювати в цих жахливих умовах, тому ми хочемо надприбуток за це. Що логічно та повністю закономірно, якщо в рамках закону.
Але рівні намагання над-агресивного ухилення від податків, маніпуляцій з курсами у перші місяці війни, обхід валютних обмежень з тиском на резерви, намагання залізти в державні тендери, щоб продати яйце по ціні курки. Це все теж є. Як і толерантність до партнерів, у яких умовно продовжуються поставки алюмінію з Росії ("а що нам переплачувати на рівному місці?").
Бізнес далеко не ідеальний. Наприклад, з претензією на особливо-привілейоване ставлення, тому що вони залишились працювати під час війни. Але ці ж підприємці постійно пишуть, що капітал немає кордонів. І переплачувати, наприклад, між ставкою для спрощенця в Румунії та Україні ніхто не буде.
При такій позиції, не потрібно скаржитись на те, що умовній владі більшою мірою все рівно, чи ви залишитесь керувати своїми колективами, чи вашу роль заберуть європейські менеджери та компанії (на умовному етапі відбудови).
В даному випадку я навіть не згадую "перевертнів від бізнесу", які за допомогою силовиків, блогерів, різного роду посадових осіб планують та координують атаки на своїх конкурентів. Зауважу, що тут мова не про етичну конкуренцію, а координовану злочинну діяльність.
Окреме питання, рівень та якість адвокації позиції бізнесу. Деколи, якщо клієнта не підготувати, він починає абсолютно щиро нести щось на кшталт: "ми платимо вам податки, ми важливі, а ви державні службовці і не маєте власних коштів. Ви лише розпоряджаєтесь коштами платників податків, як казала Тетчер". Ну і після цього ясно, що всі погодяться, зроблять вигляд, що дуже переживають, пожмуть руки. Але поставлять клеймо фріка та викинуть з процесів формування політик. Хочеш, щоб з тобою вели діалог – навчись розмовляти.
Підкреслю, я пишу виключно про досить невеликі, але дуже структуровані та гучні групи "праворадикалів" по кожну із сторін. Значна частина бізнесу має цінності і займається розвитком країни, залишаючись при цьому високоефективними та прибутковими. Держслужбовці часто бувають значно більшими лібералами, ніж люди, які називають себе підприємцями. Це все теж є.
Що можна було б зробити:
1) У кожній з груп перестати толерувати колег – "шкідників-праворадикалів". Не може бути "рукопожатним" держслужбовець, який веде себе з бізнесом, як “мурчащий”. Ні серед колег, ні серед бізнесу, який “усвідомлює, що потрібно йти на компроміси”. Не може бути "рукопожатним" той, хто застосовує силовиків та сучасні методи рейдерства для “віджиму” ринку.
2) Підвищення рівня внутрішньої витримки та єдності позиції серед бізнесу. Тут про випадки, коли всі члени бізнес-асоціацій спочатку публічно виступають проти якоїсь з ініціатив влади. А потім кожен окремо піде кулуарно домовлятись про "виключення" для себе. У мікро та малого бізнесу, на жаль, є здатність організовуватись для "самопізнання та інсайтів", для гри в гольф на вихідних. Але майже нульове бажання бути представленим у процесі формування рішень, які безпосередньо стосуються їх роботи.
3) Адекватне формування запиту. Є окремі напрямки в податковій політиці, які можна було б покращити. Наприклад, миттєва амортизація всіх CAPEX. Є великі проблеми у регуляторці по розрахункам мереж з постачальниками. Такі пропозиції можна та потрібно оформлювати у законопроекти та пропонувати на адвокацію народним депутатам, профільним міністерствам. Але запит створити під час війни податковий рай, скасувати всі податки та залишити один податок на умовний оборот або землю – це просто неадекватна позиція яка не може бути розглянута.
Сувора реальність: якщо закритись від всіх соціальних, політичних процесів та сконцентруватись лише на бізнесі, то те, як змінюватимуться умови ведення роботи – вам не сподобається.
Далі можна писати інші важливі кроки. Необхідність яких мої друзі та колеги можуть сформувати краще за мене.
Тому пропоную невеликий флешмоб – по додаванню таких кроків. Я написав перші три, прошу Вас дописати наступні (можна на пошту Interfax Ukraine, можна надіслати мені). Ми разом оберемо найкращі та, впевнений, Interfax Ukraine люб’язно додасть їх до колонки. Що сформує наш спільний Маніфест / дозволить спробувати вплинути на етику поведінки держслужбовців та бізнесу, їх взаємодії між собою.