15:23 06.05.2020

Автор ОЛЕКСІЙ МАЛОВАЦЬКИЙ

Судова реформа: системні перетворення чи "точкові" зміни?

5 хв читати
Судова реформа: системні перетворення чи "точкові" зміни?

Олексій Маловацький, Заступник Голови Вищої ради правосуддя

Судова реформа — одна з найулюбленіших тем вітчизняного політикуму, експертного середовища та громадських активістів. Не встигає українська Феміда оговтатися від одного нововведення, як пропонується наступне. А за ним з’являються чергові “реформаторські” ідеї групи “експертів” із створення нового правопорядку, який здатен задовільнити інтереси лише їхніх клієнтів.

Як це не прикро, однак цілі таких “реформ” носять сугубо прикладний характер: звільнити суддю, який виніс “невірне” рішення, поміняти склад органів суддівського врядування (ВРП, ВККС та РСА), в які “не тих обрали”. Або взагалі усунути державу від виконання функції правосуддя, намагаючись під  гаслом “Всі судді недоброчесні, а суди несправедливі” замінити національні суди іноземними — міжнародними комерційними арбітражами  Лондону, Парижу або Стокгольму.   

Таке реформування не має нічого спільного з вирішенням нагальних проблем українського судочинства, якими є брак кадрів, хронічне недофінансування, недосконалість законодавства,   комплекс залежності суддів від політичної влади. А головне — відсутність стратегічного планування та уявлення про майбутню модель судової системи. Як наслідок, відбувається лише гра в “реформи”, що створює ще більше проблем і поглиблює кризу влади.

Сьогодні інформаційним простором знову ширяться повідомлення про чергові плани з “удосконалення” судової системи. “На даний момент глобально відпрацьованої судової реформи немає”, зазначив днями Міністр юстиції, але вона “продовжиться в рамках окремих кроків”. Такими кроками, за словами урядовця, має стати впровадження механізмів перевірки доброчесності членів Вищої ради правосуддя та удосконалення дисциплінарної процедури.

Втім, два місяці тому рішенням Конституційного суду України були визнані неконституційними ряд положень Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування” (Закон № 193-IX). Серед них і стаття 28-1 Закону №193-IX, яка передбачає формування комісії з питань доброчесності та етики при ВРП, що “створюється з метою забезпечення прозорості і підзвітності членів Вищої ради правосуддя та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України”.

КСУ наголосив, що ВРП, як конституційний орган, не може бути підзвітною неконституційному органу, чим роз’яснив  особливість статусу ВРП. Потрібно розуміти, що рішення КСУ мають преюдиційне значення, а тому у випадку зміни законодавства носять обов’язковий характер для Верховної Ради України.

Відтак, відновлення механізму звільнення членів ВРП, яке пропонує керівник Мінюсту, — це, по суті, майбутній крок у неконституційне минуле.      

До речі, про невідповідність положень Закону № 193-IX Конституції України попереджали Рада Європи, ЄС, ВРП, Верховний Суд та низка професійних національних  організацій. Але це не завадило його ухвалити.

Може виникнути питання: яким же чином забезпечується підзвітність членів ВРП суспільству? Та взагалі — чи підлягають вони перевірці? Відповідь “реформаторам”: так, підлягають! Перед призначенням члени ВРП проходять спеціальну перевірку у 36 органах державної влади та отримують відповідну довідку про можливість займати посаду. Під час здійснення повноважень члени ВРП підпадають під перевірку НАЗК, НАБУ, ДБР, прокуратури, поліції, ДПІ та інших уповноважених органів державної влади. 

Крім того, Закон “Про вищу раду правосуддя” наділяє ВРП повноваженням у випадку порушення когось з її членів присяги прийняти рішення про його звільнення з посади, якщо за це проголосувало 14 членів Ради. Для порівняння —така ж кількість голосів потрібна для призначення Вищою радою правосуддя кандидата на посаду судді, а відповідно, процедура є чіткою та зрозумілою. Остаточне рішення про звільнення члена ВРП ухвалюється суб’єктом — органом, який його призначив: Президентом, Верховною Радою, з’їздом суддів, з’їздом адвокатів, конференцією прокурорів, з’їздом представників юридичних ВНЗ та наукових установ.

У практиці Вищої ради юстиції, яка існувала до створення ВРП, було ухвалення рішень про звільнення членів ВРЮ з посад за порушення присяги. Тобто механізм відповідальності членів ВРП є працюючим. А отже, новація, що передбачає створення етичної комісій, не відповідає заявленій меті — запровадженню відсутнього до сих пір механізму відповідальності членів Вищої ради правосуддя. В неї інша мета — зміна складу ВРП у неконституційний спосіб.

Самоціллю реформи не може бути реформа. Її завдання – поступові зміни на краще. Така логіка має застосовуватися і до перетворень у судовій системі. Але спершу потрібно проаналізувати та виокремити нагальні проблеми судочинства.

Найбільш гострою з них залишаться проблема тривалого терміну розгляду судових справ. Як її вирішити, коли в судах не вистачає 30% суддів? Відповідь проста — призначити суддів. Однак процес призначення занадто складний та довгий, відповідно, його потрібно спростити, але вимоги до кандидатів у судді потрібно підвищити.

Нагальною є також проблема здійснення правосуддя у судах в умовах карантину, оголошеного у зв’язку з пандемією СOVID-19. Законодавчі зміни внесені, справи в судах можна розглядати у віддаленому режимі, замість отримувати довідки про відсутність інтернету у суді. Тобто жодних перешкод не існує, існує лише проблема світогляду. І ця проблема не є неподоланною: в судову систему потрібно залучати найкращих фахівців, молодих та перспективних кандидатів, відданих ідеалам справедливості.

Що стосується проблеми “несправедливих” судових рішень, то її потрібно вирішувати на законодавчому рівні. “Несправедливі” рішення мають давати поштовх для законодавчих змін, а не змушувати суд відшукувати справедливу чи несправедливу норму і вибірково застосовувати їх, створюючи новий “закон”. Судова практика не є джерелом права, за виключенням правових позицій  Верховного Суду. А останній не є судом факту. Він має створювати загальну практику і, якщо вона несправедлива, реагувати: звертатися до КСУ чи до парламенту з ініціативою про зміни (на жаль, така функція відсутня). 

Зрозумілість і сталість практики застосування законодавства, встановленої Верховним Судом, забезпечить ефективність дисциплінарної процедури, свавільне відхилення від якої буде складати дисциплінарний проступок і, відповідно, надасть можливість ВРП реагувати на “несправедливі” рішення.

Однак жодної з цих проблем чергова “точкова” реформа не вирішить. Та й не має, як ми бачимо, цього на меті.

Завантаження...
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Завантаження...
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА