Через війну Україна втратила практично всі степові заповідники. Потрібно створювати нові
Володимир Борейко, еколог
Унаслідок російської агресії Україна позбулася величезного природного багатства – степових заповідників. На жаль, степовий заповідник Асканія-Нова та інші наші степові заповідники – Луганський (на Луганщині) та Український степовий (на Донеччині), Карадазький, Казантипський та Опукський у Криму окуповані. По суті Україна залишилася майже без всіх своїх заповідних степів.
Степ має велике історичне та культурне значення як частка великого українського степу, що пішов у минуле, рясно политий кров’ю українського народу в боротьбі за свою свободу і незалежність. У степу є багато історичних пам’яток-кургани , старі кладовища,Змієві вали, городища. Степ -це пам’ятник, символ і національне надбання.
Цілинний степ – невід’ємна частина української ідентичності. Саме степи, а не гори чи ліси, це, власне, і є Україна в першому значенні цього слова, це той ландшафт, в якому і сформувався на просторах Дикого поля і запорізького лука волелюбний характер нашого етносу. Вільні простори степу сформували вільнолюбне українське козацтво, Запорізьку Січ, Богдана Хмельницького, Тараса Бульбу та ін. Тому степ важливий як якість, особливо важлива для історії культури, збереження традицій, національних символів, право зберігати у природі якості, пов’язані з нашим національним характером. Цілинний, неораний степ України – це найважливіша національна природна спадщина, найважливіший елемент українського ландшафту та самоідентифікації українського народу.
Хочу особливо підкреслити, що ділянки дикої природи- цілинного степу України мають набагато більшу цінність, ніж старовинні замки та храми. Бо останні мають антропогенне походження. Їх завжди можна відбудувати. А от цілинний степ відродити людині неможливо. Це природне явище.
У степу виростає та проживає велика кількість рідкісних видів флори та фауни, занесених до Червоної книги України. З більш ніж 800 рідкісних червонокнижних видів флори в степу зустрічається близько 25 % видів рідкісних рослин і грибів, а з більш ніж 500 видів фауни, занесених до Червоної книги України, в степах мешкає близько 23% рідкісних видів тварин.
Краса та велич українського степу не пройшли повз погляд письменників і художників, степ оспівав М. Гоголь та відомий український художник С. Васильківський. Скіфська чи половецька баба, курган чи ковила, що розвивається на вітрі, не залишають байдужим нікого з нас. Український степ неможливо собі уявити без сріблястих хвиль ковили. Це Дух Степу хитає ковилою. Коли цвіте ковила, степ оживає і стає рухливим. Це неймовірна картина, на яку не втомлюєшся дивитися.
Багато гарячих шанувальників незайманих степів стверджують, що просто знаючи про існування степової ділянки, незалежно від того, будуть чи ні її якось використовувати, для них достатньо, щоб захотіти захистити їх. Для таких людей ділянка дикої степової природи цінна вже тим, що вона існує. Степова ділянка тому має цінність сама по собі.
В останні роки відбувається активна оранка чудом уцілілих степових ділянок дикої природи. Розорюються практично всі пологі балки, а також днища балок з крутими схилами. При цьому йде пряме знищення місць проживання та зростання червонокнижних тварин і рослин. Так, біля села Андріївка Диканської ОТГ Полтавської області у 2024 р. була розорана ділянка балки з норами бабаків та місцем зростання шафрану сітчастого (обидва види занесені до Червоної книги України).
Динаміка розорювання степових ділянок може бути проілюстрована на прикладі площі сучасної Карлівської ОТГ Полтавської області. За останні 20 років там було розорано приблизно 300 га, що становить одну четверту степових ділянок, що були 20 років тому на цій території.
Причому відбувається також розорювання степових об’єктів, що мають історико-культурну цінність-городиш, курганів та Змієвих валів. Якщо на початок 20 століття в Україні налічувалося близько 100 тис. курганів, то зараз вже близько 50 тис. У Херсонській області відсоток розораних фермерами курганів становить 60 % -75 %, в деяких районах Дніпропетровської області – 90%. Це при тому, що приблизна наукова ціна одного кургану, на думку археологів, – 2 млрд. гривень. На Київщині в районі села Бзов Баришівського району ми нарахували 10 розораних курганів. В окремих громадах, що знаходяться у степовій зоні України, степових ділянок взагалі практично не лишилося. Наприклад, у Дівичській ОТГ (під м. Переяслав, Київська область) від степових ділянок залишилося три кургани та напіврозорана балка, що становить 0,007 % загальної площі даної ОТГ.
Тому дуже важливо зараз врятувати та заповісти ті степи, які ще залишилися. Такі степи ще є у Полтавській, Одеській, Дніпропетровській областях.
Так, наприклад, за нашими попередніми підрахунками, у Полтавській області під степові ділянки, що збереглися по балках і схилах пагорбів, припадає приблизно 0,7% території області. Що становить близько 20 тис.тис. га степових ділянок, у тому числі понад 18 тис. га не заповіданими.
На території Карлівської ОТГ, Полтавська область, степові ділянки становлять приблизно 900 га, або 2, 7% загальної площі ОТГ.
Дослідження, які у 2025 р. Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ) провів у Кіровоградській області засвідчили, що цей регіон є справжнім скарбом, де дивом уціліли великі цілинні степові ділянки по 300-600 га. Ми їх спостерігали в заплавах річок Сугоклія, Чорний Ташлик тощо.
Біорізноманіття цих степів просто вражає. Одних тільки занесених до Червоної книги рослин ми знайшли там 10 видів. Це астрагал шорстистоквітковий, астрагал понтійський , півники понтичні, сон чорніючий, шафран сітчастий, гвоздика бузька, горицвіт весняний, а також три види ковили- ковила волосиста, ковила Лессінга , і, нарешті, родзинка програми – найкрасивіший вид ковили в Україні, який так називають -ковила найгарніша.
У Кіровоградській області дивом уціліла також більша кількість балок із цілинним степом які теж дуже цінні. Так, у степовій балці біля села Пантазіївка ми знайшли червонокнижну рослину- сон чорніючий кількістю понад 1 млн. кущів! Коли навесні там цвіте сон, то вся балка від його квіток здається фіолетовою. Наявність червонокнижних видів рослин у кіровоградських балках на порядок вища, ніж у київських чи черкаських.
Такі ділянки степової дикої природи на Кіровоградщині мають не лише всеукраїнське, а й загальноєвропейське значення.
Збереження степових ділянок на Кіровоградщині багато в чому пояснюється наявністю гранітного щита, який виходить у багатьох місцях назовні. Тому орати тут не можливо.
Зате цілинний степ можна швидко знищити іншим шляхом – поставити сонячні панелі, відкрити кар’єр або звалище, все засадити білою акацією.
Тому це безцінне надбання – цілинні степи Кіровоградщини необхідно врятувати шляхом створення тут заповідних об’єктів і насамперед державних заповідників.
Для ефективної охорони степових ділянок в Україні в першу чергу необхідно ухвалити Закон, який забороняє не тільки оранку, як зараз, але будь-яке знищення степових ділянок на схилах, що мають нахил понад 7 градусів. Чому саме на схилах пояснюється тим, що поза схилами ( береги річок, балки, схили пагорбів, курганів, городищ, Змієві вали, старі кладовища) степові ділянки практично розорані. У Законі має бути прописано, що Степ є національним природною спадщиною України та невід’ємною частиною української ідентичності.
Необхідно також почати пошук в Україні ще вцілілих степових ділянок. Нині, на жаль, цим займаються лише кілька громадських екологічних організацій та окремих ентузіастів.
Заповіданням степів повинно займатися Міндовкілля. Але питання заповідної справи там не в пріоритеті.
Згідно з українським законодавством, у 2030 р. площа заповідних об’єктів має займати в Україні 15 % території країни. Це вимога Євросоюзу, куди Україна намагається увійти. Однак Міндовкілля нічого конкретного не робило, щоб це завдання виконати.
Раніше при міністерстві працювала міжвідомча лабораторія заповідної справи під керівництвом доктор біологічних наук Т.Андрієнко. Доки її міністерські чиновники не прикрили, вона встигла зробити багато хорошого. Так, лише в Кіровоградській області на початку 1990-х років за розробленими вченими лабораторії документами, було створено понад 100 заповідних об’єктів, багато з яких є цінними степовими ділянками.
На жаль, нині вся діяльність Міндовкілля в галузі заповідної справи звелася лише до балаканини та піару. А зараз це міністерство взагалі закрили. Що не може відповідати запиту дня сьогоднішнього і тим більше дня майбутнього.
