Законопроект про народовладдя: Венеційська комісія натякнула, що не потрібно поспішати
Володимир Пилипенко, адвокат, народний депутат України VI та VII скликань, представник України у Європейській Комісії "За демократію через право" (Венеційська комісія) 2013-2017рр.
Востаннє щодо питання всеукраїнського референдуму Комісія висловлювалася у 2013 році, аналізуючи Закон України "Про всеукраїнський референдум" від 2012 року. Тоді текст Закону отримав критику Венеціанської Комісії, яка дійшла висновку, що він створює можливість використати референдум як інструменту "підриву конституційного розподілу владних повноважень" (власне, цей Закон у подальшому був визнаний неконституційним).
Наразі експерти хоч і вказали на низку зауважень, проте дали більш стриману оцінку та визнали очевидний прогрес. Основні рекомендації стосуються виключення положень:
- про електронне голосування (важко не погодитись, що це дійсно передчасно);
- вдосконалення механізмів доступності референдумів для осіб з обмеженими можливостями;
- продовження терміну збору підписів для референдумів за народною ініціативою та забезпечення перевірки цих підписів тощо.
Зі свого боку, попри ряд недоліків, найбільшу небезпеку цього законопроекту бачу в референдумі про зміну території України. Не тільки через те, що це є небезпечним в умовах збройної агресії РФ, але й через неконституційний механізм його проведення. Абсурдним виглядає підписання Президентом України міжнародного договору про зміну території ДО проведення референдуму. По-перше, як у такому випадку його можна вважати гарантом територіальної цілісності (ст. 102), а по-друге, Основний Закон передбачає, що питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом (ст. 73), тож очевидно, спочатку має бути всенародний дозвіл – потім підписання будь-яких договорів. Та й не важко спрогнозувати долю такого референдуму, коли договір про зміну території вже підписано. Навряд чи Президент захоче втрачати політичний імідж, тим більше коли є реальна можливість використання адмінресурсу.
Також сумнівною є пропозиція про те, що на референдум може виноситись лише одне питання. Вирішення деяких ситуацій може потребувати відповіді більше ніж на одне питання. Візьмемо, до прикладу, ситуацію з ринком землі в Україні, яке з прийняттям цього закону цілком можливо буде віднести до питань загальнодержавного значення та винести на референдум. Але як одним питанням охопити ситуацію з продажем землі в Україні? Хтось "за" вільний продаж, хтось "проти", а хтось "за, але не іноземцям". Чи не буде такий референдум з одним питанням лише імітацією вибору?
Проект прийнято у першому читанні, тож текст ще може змінитися докорінно. Але було б не погано, якби в завершенні ми отримали закон, який не буде через пару років визнано неконституційним, та який не дозволить з легкістю відтяти від України черговий шматок.
