14:00 14.09.2020

Автор ОЛЕГ ТІТАМИР

Критичний стан столичної каналізації: чому не можна зволікати?

5 хв читати
Критичний стан столичної каналізації: чому не можна зволікати?

Олег Тітамир, президент ГО "Українська організація захисту споживачів послуг"

 

 

Київська каналізаційна інфраструктура функціонує в постійному аварійному режимі, – більшість мереж і колекторів були споруджені ще за радянських часів і вже давно вичерпали експлуатаційний ресурс.

 Якщо влада і далі ігноруватиме цю проблему, то вже завтра на столицю може очікувати колапс у сфері водопостачання. І ось чому:

- серед мереж транспортування стічних вод Києва ще й досі в експлуатації перебувають каналізаційні колектори, побудовані до 1917 року! Водночас, в аварійному стані -- й колектори, побудовані у 50-80-тих роках із залізобетонних конструкцій і без захисного покриття. При цьому понад 90 % насосного обладнання потребує заміни;

- каналізаційна система є розгалуженим комплексом, який складається із  внутрішньоквартальних і вуличних мереж, головних колекторів, насосних станцій та напірних трубопроводів тощо. Загальна протяжність каналізації Києва становить 2 719 км. І навіть згідно зі звітними даними ПраТ АТ "Київодоканал" за 2019, частка мереж, які вичерпали свій ефективний термін експлуатації становить 62,66 %. З них ветхих і аварійних – 828,4 км, або 30, 46 %, тобто – майже третина!;

- наріжним негативним фактором є те, що левова частка каналізаційних мереж Києва побудована із залізобетону, котрий є нестійким до хімічних та механічних впливів. Він -- взагалі не придатний для використання в каналізаційній інфраструктурі. Оскільки із-за сірководню, який активно виділяється зі стоків, спричиняється т. зв. газова корозія, бетон стає крихким, сталева арматура іржавіє і каналізаційні труби руйнуються;

- вкрай негативно впливають на каналізаційну систему й наднормативно забруднені стоки від підприємств, які із-за "економії" відмовляються встановлювати локальні очисні споруди. Водночас, зі столичних каналізаційних мереж щороку вилучають 9 тон жиру, який накопичується на стінках каналізаційних труб, утворюючись внаслідок несанкціонованих викидів до столичної каналізації – від підприємств молочної промисловості, ТРЦ, супермаркетів, закладів громадського харчування, більшість з яких не обладнані жировловлювачами. При цьому і досі не існує ефективного рамкового законодавства і дієвого контролю з боку Державної екологічної інспекції органів;

- через вищеназвані фактори маємо високий показник аварійності каналізаційних мереж в столиці – 290 аварій на 100 км на рік. Назагал, минулого року зафіксовано 7 890 аварій та пошкоджень. Так от, переважна частина ремонтів – це банальне латання "дірок", а не комплексна реконструкція мереж і колекторів! Ось і виходить, що влада викидає гроші на вітер, займаючись "сізіфовою працею";

- за оцінками експертів галузі, орієнтовна вартість комплексної модернізації і розвитку водопровідного та каналізаційного господарства становить близько 30 млрд грн. Водночас, для підтримки каналізаційного господарства хоча б у нинішньому стані щорічно необхідні від 800 млн до 2 млрд грн. Враховуючи той факт, що бюджет Києва у поточному році становить 57,9 млрд грн., грошей на реконструкцію каналізаційних мереж критично не вистачає. Так, у столичному кошторисі в 2020 р. на будівництво та модернізацію всіх (!) мереж – водопровідних, теплових і каналізаційних -- виділено 575, 6 млн грн. Цього явно недостатньо!;

- не краща фінансова ситуація і в столичного оператора водопостачання – "Київводоканалу" Головне джерело фінансування, яке комунальне підприємство отримує на впровадження інвестиційних програм для модернізації каналізаційної мережі, є тарифи для побутових споживачів. Проте ці гроші покривають близько 60-70 % реальної собівартості на водопостачання й водовідведення! Відтак, у поточному році – на аварійно-відновлювальні роботи виділено "аж" 34 млн грн. Це – крапля в морі, адже за ці гроші можна поміняти всього 3-4 % мереж! Взагалі ж, в усі роки роботи водоканалів в незалежній Україні головним було оплатити електроенергію, яка "з’їдає" до 50-60 % тарифу. У Києві водоканал фактично працює на олігарха Ріната Ахметова, енергетична компанія котрого отримує надприбутки, продаючи комунальному підприємству електроенергію за "захмарними" цінами. А далі – хоч трава не рости! Все це загрожує масштабною техногенною катастрофою в столиці! 

Тож, зволікати з комплексною реконструкцією столичних каналізаційних мереж неприпустимо. Вже сьогодні влада повинна діяти в наступних напрямках.

По-перше, Верховна Рада повинна нарешті розробити і ухвалити закон "Про каналізування в Україні", який комплексно регулював би правила й стандарти в цьому комунальному сегменті (протягом стількох років ця сфера "живе" без профільного закону!). Це впровадить необхідні алгоритми у галузі водопостачання й каналізації, якими керуватимуться муніципалітети.

По-друге, уряд разом із групою міжнародних і вітчизняних експертів, на основі профільного закону, має створити Національну стратегію галузі й програму фінансування комплексної реконструкції каналізаційних мереж та об’єктів очистки стічних вод. На рівні Києва та кожного українського міста має бути розроблена відповідна муніципальна програма. При цьому, джерела фінансування повинні бути диверсифіковані: на паритетних засадах -- міський та державний бюджет, цільові кредити від Світового банку та від вітчизняних банківських установ, кошти з інвестиційних програм водоканалів, можливо, -- спеціальні акцизи для підприємств, що продукують екологічно-небезпечні стоки тощо.

По-третє, як би це непопулярно звучало, проте, протягом 2-3 років тарифи на водопостачання й водовідведення необхідно привести у відповідність до ринкового рівня й реальної собівартості комунальної води з урахуванням інвестиційної складової для модернізації каналізаційних та водопровідних мереж. Для порівняння: споживачі в Бельгії та Норвегії платять за кубометр води еквівалент у 175 грн. У тій же таки Польщі куб комунальної води разом із водовідведенням коштує в 10 разів більше, ніж в Україні, -- 276 грн.

І, по-четверте, владі варто розглянути ще одну важливу опцію -- передачу столичних об’єктів централізованого водопостачання та водовідведення  в концесію профільному бізнесу. Подібні моделі діють, зокрема, у США, Канаді, Великобританії, завдяки чому знизилися витрати на обслуговування каналізаційних мереж в цих країнах на 17-40 %! За широкої системи різноманітних стимулів для приватного інвестора з боку київської влади й адекватного тарифоутворення така форма державно-приватного партнерства може забезпечити повну модернізацію водопровідно-каналізаційної структури, рентабельність цього бізнесу й наповнення дохідної частини столичного бюджету.

Завантаження...
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Завантаження...
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА