10:56 14.09.2021

Автор АНДРІЙ ОСАДЧУК

Про право на прощення

4 хв читати
Про право на прощення

Андрій Осадчук, народний депутат, перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності

 

Відгули святкові фанфари до ювілею Незалежності України. Герої отримали нагороди, звичайні люди - гарне свято, артисти і підрядники заробили трохи грошей, Зе-команда трохи додала в копилку рейтингів. Загалом, нібито всі залишилися задоволені. На тлі святкових емоцій, гарних фотографій і промов, залишилася геть непоміченою одна важлива історія, яку “слуги народу” або не захотіли, або просто не встигли довести до кінця - амністія.

Понад 200 тисяч людей амністовані за 30 років незалежності України. Вражаюча цифра, особливо беручи до уваги, що в останні роки інститут амністії фактично зведено нанівець - з 2016 року жодного відповідного закону було не ухвалено. Нова українська влада спромоглася прийти до амністії податкової, що є очевидним прогресом, однак про амністію громадян, які вперше вчинили нетяжкі злочини, - геть забули. Хоча вона не просто передбачена законом - амністія є проявом гуманізму і невід'ємною частиною системи правосуддя. Хто має право карати, має демонструвати і здатність до прощення.

Цьогоріч про амністію згадували. Можливо, завдяки закликам правозахисників та пікетам родичів і близьких засуджених. Але швидше, як про одне з яскравих рішень до 30-ї річниці незалежності. Було багато розмов в стінах парламенту, правоохоронний комітет своїм рішенням рекомендував Верховній Раді ухвалити один із законопроєктів про амністію до ювілею у першому читанні (амністія оголошується саме законом України відповідно до 92-ї статті Конституції).

Але так звані “слуги народу” так і не подали його на розгляд парламенту до Дня незалежності. Можливо, влада, яка все робить задля піару, не була впевнена у позитивному сприйнятті такого непростого рішення напередодні свята. Та й вони мали інші важливі святкові законодавчі пріоритети, як наприклад законопроект про Великий герб, який був ухвалений в першому читанні під вигуки “ганьба” від депутатів першого скликання, що були гостями святкового засідання. Амністію до свята вирішили не розглядати.

Я переконаний, що парламент при ухваленні рішень має керуватись цінностями держави, а не прив'язкою до річниць. А найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, це закріплено в Конституції. Керуючись таким підходом, закони про амністію справно ухвалювали аж до грудня 2016-го, коли підтримали останній такий акт.

Хоча закони про амністію раніше виходили зазвичай раз на два роки, сплесків злочинності це не викликало. Єдиним певним виключенням був так званий “закон Савченко”, але то геть інша історія. Зазвичай за амністією звільняють виключно тих людей, які не становлять загрозу для суспільства. Більше того, рішення про амністування конкретної людини ухвалює суд, а закон лише визначає категорії, до кого може застосовуватись прощення. Наприклад, за останнім актом про амністію були звільнені люди, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості, ветерани війни і жінки, особи, що мають хронічні захворювання.

В цьогорічному законопроекті (#5249) є вісім статей, якими пропонується амністувати засуджених з різних категорій: від осіб, які вперше вчинили умисний кримінальний проступок (зокрема неповнолітніх та батьків неповнолітніх, вагітну, осіб з інвалідністю, людей старших 55 років, ветеранів війни,  учасників ліквідації аварії на ЧАЕС) до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину безпосередньо під час виконання завдань АТО, що мають статус учасника бойових дій. Серед іншого пропонується застосувати амністію до осіб, які вчинили злочини, не поєднані з насильством, і відбули четвертину строку, а також засуджених, невідбута частина покарання у яких менше одного року та до ряду інших категорій.

Попередня спроба ухвалити закон про амністію була у 2019 році, але вона провалилася. Цьогоріч на весні сотні засуджених знову отримали надію, коли зайшла мова про амністію до 30-річчя незалежності. Але поступово вони цю надію втрачали і, напевно, вже остаточно втратили, бо фанфари свята відгули.

Дякуючи міністрові юстиції Денису Малюсьці ми зараз все більше знаємо в яких умовах утримуються засуджені. І в багатьох випадках мова не просто про позбавлення волі - на жаль, ми позбавляємо засуджених цілої низки людських прав, бо умови утримання залишаються подекуди жахливі. Попри певний прогрес пенітенціарної системи, забезпечити належні умови утримання для всіх вона досі не здатна.

Хоча за останні десятиліття кількість ув'язнених скоротилась в рази, в установах Державної кримінально-виконавчої служби наразі утримують майже 50 тисяч осіб. Нам як суспільству ще дуже далеко для створення належних умов утримання тих, хто порушив правила співіснування.

Так чи інакше, в місцях позбавлення волі є чимало людей, що зробили помилку, вже її спокутують в ізоляції і заслуговують на прощення. Теперішній проект закону про амністію передбачає можливе дочасне звільнення десь до 1000 засуджених, які можуть достроково вийти на волю і спробувати з нашою спільною допомогою почати нове життя. Якщо пропоновану амністію таки ухвалять, це буде найменша за кількістю можливо звільнених амністія за часів Незалежності.

Вважаю, що з часу останнього акту прощення вже пройшло достатньо часу, аби держава проявила милосердя. Тому, користуючись своїми тимчасовими можливостями голови Комітету правоохоронної діяльності, я пропоную включити в порядок денний наступного пленарного тижня законопроект про амністію, бо маємо прощати і давати шанс.

Відповідне звернення я вже підписав і направив.

 

Завантаження...
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Завантаження...
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА