Костянтин Яловий, український політик, громадський діяч. Ініціатор створення Екологічної стратегії Києва

 

Відновлювальна енергетика – драйвер змін, але в неї є свої побічні ефекти

Україна демонструє високі темпи розвитку відновлювальної енергетики (ВДЕ), локомотивом якої є сонячні електростанції (СЕС). Крім застосування в промисловості та сільському господарстві, більше 30 тис. українських родин встановили сонячні панелі, аби забезпечувати себе енергією та продавати її в мережу за "зеленим тарифом".

Міжнародна агенція з відновлюваних джерел енергії (IRENA) констатує, що в 2020 році за показником загальної потужності сонячних електростанцій Україна посідала в Європі 6-те місце. А за темпами зростання сонячної енергетики перебувала на 4-му місці.

Міненерго вказує, що загальна встановлена потужність об’єктів ВДЕ складає 8,4 ГВт, з них промислові СЕС - 6,1ГВт, а домашні сонячні електростанції - 0,8 ГВт.

На ринку наразі найпопулярніші так звані мережеві СЕС. Вони не лише генерують електроенергію, але й доправляють її в мережу. Станція  - цілий комплекс обладнання: мережевий інвертор, система захисту та моніторингу, системи зберігання енергії тощо. Але найважливіший елемент – сонячні панелі. Від їхньої ефективності залежить час окупності СЕС та здатність господарства забезпечити власні енергетичні потреби. Малопотужна станція на 5 кВт має окупність 5,5 років, середньопотужна (10 кВт) -  4,7 роки, високопотужна (30 кВт) -  трохи більше 4 років.

В останні роки сонячні панелі стали набагато доступнішими для українців. Ціна на них впала в 2,5-3 рази. Причина не лише в технологіях, але і в структурі ринку. Якщо раніше виробниками сонячних панелей були безліч дрібних підприємств у всьому світі, то тепер цей вигідний бізнес на 80% сконцентрували в своїх руках ТОП-10 великих компаній. Вони активно нарощують темпи виробництва й поступово лідери прибирають до рук увесь виробничий ланцюжок, що знижує собівартість продукції.

Ринок пропонує споживачам три типи сонячних панелей: кремнієві (монокристалічні і полікристалічні) та тонкоплівкові. Перші мають низку переваг (більш продуктивні, надійні, довговічні, заощаджують площу). Вартість їх вища за полікристалічні панелі, але саме вони наразі найпопулярніші. До того ж з розвитком технологій ціновий розрив поступово скорочується.

Коефіцієнт корисної дії (ККД) монокристалічних сонячних панелей складає 19-21%. За останні кілька років він зріс на 3%, що демонструє прогрес якості виробництва. Так само зростає потужність сонячних панелей, верхня межа якої вже сягає 650 Вт. і вище.

Як правило, виробники дають 10-річний строк гарантії на сонячні панелі, але вони можуть успішно виконувати свою функцію 30 років. Й навіть після цього їх використовують, але з меншою ефективністю. Проте, рано чи пізно усім власникам СЕС доведеться зіштовхнутися з проблемою утилізації сонячних панелей. І держава не зробила нічого, аби якось намітити шляхи її вирішення.

Найпоширеніші монокристалічні панелі містять 76% скла, 10% полімеру, 8% алюмінію, 5% кремнію, 1% міді, менше 0,1% срібла та інших елементів. Сучасні технології дозволяють досягнути до 90% рівня переробки. Проте, досі це економічно невигідно. Тому, наприклад, у США більшість вживаних панелей вивозять на звалища. До 2050 року вони складатимуть 10% усіх електронних відходів у світі й будуть реальною загрозою для ґрунтів та підземних вод.

Розробка способів утилізації ускладнюється тим, що з часом технології виробництва і склад самих панелей змінюється. Експерти прогнозують, що частка срібла, кремнію та алюмінію в них буде зменшуватись.

Законодавство про утилізацію сонячних панелей в більшості країн світу перебуває у зародковому стані, адже біда ще не постукала в двері. Відходи сонячної енергетики поки становлять лише 0,6% електронного світового непотребу.

Найкраща система сформована в Європейському Союзі. Директива про електричне та електронне обладнання 2012 року покладає розширену відповідальність за утилізацію на виробника. На виконання директиви в Німеччині створили цілий департамент "Stiftung EAR", що реєструє виробників сонячних панелей та координує збір відходів.

В Україні перший крок до врегулювання цього питання – законопроект 2350 "Про відходи електричного та електронного обладнання" (ВЕЕО). Він включає фотоелектричні панелі до категорії ВЕЕО і також запроваджує систему розширеної відповідальності. Але, на жаль, проект закону не можуть ухвалити раніше, ніж буде остаточного проголосований рамковий законопроект  2207-1-д про управління відходами. Він готується до другого парламентського читання.

В Міністерстві енергетики вже заявили про потребу формування цілісної політики управління фотоелектричними відходами СЕС. Це цілком відповідатиме Енергетичній стратегії держави, яка передбачає частку відновлювальної енергетики 25% до 2035 року (сьогодні – 11%).

Стимулом потурбуватися про утилізацію сонячних панелей є і Паризька угода по клімату. Щоб виконати свої зобов’язання, Україні потрібно наростити частку ВДЕ у генерації електроенергії до 30%. Й, відповідно, її базою буде саме сонячна енергетика, яка ґрунтується на експлуатації сонячних панелей.

Тобто вся логіка розвитку енергетичного сектору підштовхує нас замислитися над питанням утилізації елементів СЕС. Адже з кожним роком енергія сонця матиме все більшу вагу в нашому повсякденному житті.