Костянтин Яловий, український політик, громадський діяч. Ініціатор створення Екологічної стратегії Києва

 

Вже не перший рік екологи попереджають про зникнення в Україні частини річок та інших поверхневих водних об’єктів. Загроза цілком реальна. Навесні минулого року рівень води у річках басейну Дніпра впав до найнижчого показника за останні сто років. А буквально у липні цього року на Волині повідомили, про необхідність вжити термінових заходів, щоб врятувати від обміління Шацькі озера.

Наскільки серйозною є проблема? За даними Асоціації рибалок України за часи Незалежності в Україні зникло близько 10 тисяч річок. У Державному агентстві водних ресурсів визнають, що українські річки справді пересихають, але вказану цифру не підтверджують. Судити про її достовірність важко, адже точний підрахунок на початку 90-х ніхто не вів. А ще тому, що жодної альтернативної статистики на цю тему  знайти не вдається.

Так само відсутні актуальні офіційні дані про загальну кількість річок в Україні. У травні 2017 року Кабмін ухвалив постанову, якою затвердив Порядок ведення державного водного кадастру та Положення про Держводагентство. Це дало можливість запровадити облік поверхневих водних об’єктів України. Він і справді існує – але лише у вигляді онлайн-мапи. Неофіційні ж цифри різні. У ЗМІ пишуть про 63 тисячі річок, Вікіпедія говорить про понад 70 тисяч, а у довідці про Україну на Google-сайтах називають цифру 30 тисяч.

У Європі українські водні ресурси рахують по-своєму. Так, на світових картах Україна вже давно позначена як маловодна країна. Ми знаходимося на 32-му місці серед 40 за забезпеченістю питною водою у Європі і входимо до списку країн, яким загрожує нестача водних ресурсів. А згідно результатів дослідження, проведеного у 2019 році на замовлення Світового фінансового банку, за кількістю питної води на душу населення, Україна посіла 125 місце серед 180 країн. Які причини впливають на зникнення українських річок, і чи можна цьому зарадити?

Аномальні температури та нерівномірні опади

Як і решта планети, Україна вже відчуває на собі наслідки кліматичних змін. Клімат в Україні стає більш теплим та посушливим, що негативно впливає на стан водойм.

Запаси води в річках України поповнюються переважно через опади. За

даними Міндовкілля,  якщо порівнювати періоди 1961-1990 та 1991-2017 років, в середньому річна норма опадів (578 мм) не зменшилася.  При цьому посилюється тенденція до нерівномірного розподілу вологи упродовж року та географічно.

Зокрема, у 10 областях України з 2014 до 2018 року опадів випало на 7-12% менше норми. Збільшується площа територій із недостатньою кількістю дощів (менше 400 мм) у теплий період. Річки у цих регіонах найбільше страждають на маловодність.

Інший вплив кліматичних змін пов’язаний зі збільшенням температур. По перше, збільшується коефіцієнт випаровування з поверхні водойм. Якщо простіше – під аномальної спеки річки швидше висихають.

По-друге, за температури понад 30 градусів, коренева система рослин не може компенсувати витрати від випаровування, тому рослини  потребують додаткової вологи – відповідно під час посух збільшується забір води для поливу.

Хто найбільший забруднювач? 

За даними Держводагентства, протягом 2019 року у поверхневі води в Україні було скинуто 48,5 тисяч тонн шкідливих речовин другого та третього класів небезпеки (високо небезпечні  та помірно небезпечні). На переконання посадовців, найбільшими забруднювачами є підприємства комунального господарства, які скидають понад 60% від загального об’єму забруднених стічних вод.

Негативний вплив ЖКГ не варто заперечувати, але реальна ситуація виглядає  трохи інакше. Офіційна статистика не враховує, наскільки негативно на водне середовище впливає аграрний сектор. Офіційні дані про те, що сільське господарство в Україні споживає лише 20% водних ресурсів, не збігається з показниками інших країн. В ЄС на ці потреби йде близько 40% води, а у світі взагалі до 70%.

Більша частина забруднення та використання води аграріями не фіксується, адже забруднення тут розсіяне по великій території і відсутня умовна труба, де можна було б заміряти скільки викидів робить одне господарство.

Водночас реальний вплив сільського господарства можна побачити за результатами моніторингу якості води у річках. Так Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України в лютому показало результати скринінгу басейну Дніпра. Він виявив Перевищення вмісту нітратів, фосфатів і пестицидів у водоймах, та навіть сільгосп-хімікати, заборонені ще у 60-х роках ХХ століття. Додам, що моніторинг проводиться лише на великих річках. Ситуація з екологією малих річок, які є найбільш уразливими до всіх загроз, офіційно просто не враховується.

Нераціональне сільське господарство

Аграрний сектор впливає на стан річок у різний спосіб. Зокрема забруднення нітратами відбувається внаслідок надмірної експлуатації чорноземів та нераціонального використання добрив. За останні 20 років використання азотних добрив зросло в 7,5 раз, а мінеральних добрив - у 4 рази. Таким чином власники земель намагаються збільшити врожайність - компенсувати добривами виснаженість ґрунту, завдаючи серйозної шкоди одночасно і земельним і водним ресурсам.

Ще один фактор - неналежне поводження з відходами тваринництва які потрапляють у ґрунт та воду. Водночас тваринництво є одним із найбільших споживачів води - на один кілограм м’яса потрібно до 15 тисяч літрів води.

Одне з найбільш негативних явищ, які відбуваються через сільське господарство – так звана евтрофікація. Внаслідок того, що з полів до водойм потрапляє велика кількість добрив та інших  біогенних речовин, починається бурхливе розмноження водоростей та мікроорганізмів, які, зменшуючи прозорість води та споживаючи багато кисню, швидко вбивають флору і фауну водойми. Розкладаючись, вся ця маса замулює русло ріки, що також призводить до обміління.

Бути правильними господарями

Окрім перерахованих прикладів, причинами деградації та зникнення річок можна вважати прибережну забудову, розорювання лук, видобуток піску та торфу, встановлення незаконних заплав, надмірний водозабір для сільсько-господарських та промислових потреб. Всі ці варварські дії потрапляють під означення "неправильного господарювання". Ситуація з річками покращиться, якщо зупинити ці процеси, навести лад на берегах річок, збільшити контроль та відповідальність за порушення, одним словом зробити "неправильне" господарювання правильним.

Для промислових забруднювачів окрім збільшення відповідальності за порушення, потрібно встановити стимули зменшувати викиди та встановлювати у себе сучасне очисне обладнання.

Сучасні еко стандарти та екологічний нагляд необхідно встановити в аграрному секторі. Також інвестувати в необхідну інфраструктуру для безпечного поводження з відходами тваринництва та агрохімікатами. Зробити впровадження екологічних стандартів  на агропідприємствах обов’язковою умовою для отримання державної підтримки.

Всі ці речі вже сьогодні має робити українська влада, підтримуючи діалог з підприємцями. Інші держави вже зіштовхувалися з подібними проблемами і успішно їх вирішували. Тож напрацьованих способів та схем тут вистачає – з цим простіше. А от щодо кліматичних чинників, все залежить зокрема і від кожного з нас. Поки уряди разом з корпораціями вирішуватимуть глобальні завдання, кожна окрема людина може почати з найпростішого – економити воду, не засмічувати узбережжя, підтримувати ініціативи, спрямовані на відновлення та порятунок водойм.