Дмитро Терземан, керуючий партнер АБ "Терземан та партнери", експерт з питань імплементації Директив ЄС у законодавство України

Монополія, стагнація, криза. Український ринок інтелектуальної власності в хаосі. Недовіра до реформи і організацій колективного управління виникає на самому початку – на етапі проведення конкурсів з обрання акредитованих організацій, які стануть посередниками між користувачами та авторами. Непрозорість процедур обрання має наслідком корупцію та численні судові позови. Нещодавно Служба безпеки України затримала керівника однієї з Організацій колективного управління (ОКУ) при спробі дати хабаря депутату. Мотив – за словами спецслужбовців – відтермінування законопроекту, який зобов’язує провести нові конкурси в декількох сферах колективного управління авторськими правами. Інша ОКУ- Громадська спілка «Український музичний альянс» – оскаржує в суді право користувачів (тих хто платить) контролювати процедуру конкурсу та впливати на результати відкритого конкурсу з акредитації.  Але Шостий апеляційний адміністративний суд знову підтверджує право користувачів оскаржувати конкурси проведені з порушенням регуляторних процедур і підтверджує правомірність скасування акредитації УМА.           

4 листопада 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №640/7679/20 скарги ГС «Український музичний альянс» та Мінекономіки було залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 липня 2020 року – без змін.

Нагадаю, що згідно постанови суду першої інстанції наказ Мінекономіки від 18.02.2020р. та рішення Комісії з акредитації організацій колективного управління від 21.12.2019р. про акредитацію ГС  «Український музичний альянс» у сфері приватного копіювання, були визнані протиправними та скасовані. Тобто дозволу розпоряджатися зібраними ресурсами позбавлено посередника між авторами (правовласниками)  та імпортерами гаджетів, які платять збір при ввозі техніки в Україну  за потенційну можливість копіювання українцями творів за допомогою цих гаджетів. Позивачем виступили імпортери техніки, яких обурювали не тільки численні випадки обкладання збором гаджетів, що фактично не мають технічної можливості копіювання контенту споживачем, а й непрозорі процедури призначення УМА на розпорядника коштів з боку Комісії з акредитації організацій колективного управління, що формує Мінекономіки.

Але вся інтрига була закручена не стільки навколо тези «Білі імпортери проти ОКУ», скільки навколо права  перших виступати стороною, здатною оскаржувати несправедливість у судових інстанціях. Опоненти, трактуючи чинне законодавство України, системно намагалися позбавити користувача (імпортерів) цього права.

Вперше справа «Білі імпортери за справедливість» розглядалася в апеляції наприкінці вересня 2020 року. Тоді суд скасував рішення першої інстанції і зазначив, що користувач (у даному випадку імпортер) не має «право» оскаржувати рішення Комісії.

В обґрунтування своїх доводів апеляційний суд зробив висновок, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки.

Така позиція, на думку апеляційного суду, узгоджувалася з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 16.10.2018 року у справі № 9901/415/18.

Однак, під час розгляду касаційної скарги у справі №640/7679/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду підтримав позицію позивача,  скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд.

При цьому, Верховним Судом було встановлено, що апеляційною інстанцією невірно застосовано норми процесуального права при ухваленні оскаржуваного  рішення, зокрема, в частині застосування судової практики, яка є нерелевантною щодо спірних правовідносин. Тобто, якщо позицію Великої Палати ВС покласти в основу правовідносин у сфері порядку проведення конкурсу з акредитації ОКУ, то виходить, що право оскарження рішення Комісії з акредитації є тільки (УВАГА!)  - у організації колективного управління, яка виграла такий конкурс.

Саме тому, висновок Верховного Суду у справі №640/7679/20 є правильним і логічним - встановивши ознаки наявності у позивача порушення законного інтересу,  рішенням суду фактично було започатковано так зване «право нагляду», або «право контролю» користувачів за діями Установи під час проведення конкурсів з акредитації організацій колективного управління.

Верховний Суд про це і зазначає, що саме порушення суб`єктом владних повноважень процедури організації і проведення відкритого конкурсу може стати підставою оскарження його результатів.

При цьому, не кожний користувач має таке право, а тільки той, що: 1) перебуває у сфері правового регулювання Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», а саме, є користувачем у сфері авторського права і (або) суміжних права; 2) має законний інтерес, який пов`язаний зі здійсненням статутної діяльності та виплатою винагороди (відрахувань) акредитованій організації колективного управління, з якою зобов`язано укласти відповідний договір; 3) такий законний інтерес є суб`єктивним, пов`язаним з правами та обов`язками, що виникають у відповідній сфері колективного управління.

Таким чином, Верховним Судом виключено елемент будь-якого зловживання процесуальними правами з боку третіх осіб (користувачів), максимально звужено коло суб’єктів оскарження та визначено предмет та підстави такого позову.

У свою чергу, 04.11.2021 року апеляційним судом у справі №640/7679/20 було встановлено факт порушення регуляторних процедур під час проведення відкритого конкурсу, а тому законно та обґрунтовано позбавлено акредитації організацію колективного управління права збирати відрахування з імпортерів… Хоча, особистий «інтерес» така організація, звичайно, не втратила…

Чому дане рішення так важливе саме у сфері колективного управління?

Діючий Закон з однієї сторони дуже детально описує процедуру акредитації майже по днях, починаючи з оголошення про початок конкурсу і завершуючи правом на звернення до суду з позовом про визначення розміру відповідних тарифів (прим.- …у разі якщо сторони переговорів про встановлення тарифів не узгодили тарифи протягом 60 календарних днів – ст.20 Закону №2415).

Але, з іншої сторони, Закон не вирішує головної проблеми, а саме подолання монополії «старих» ОКУ та корупційних ризиків. Це може бути пов’язаність інтересів ОКУ, що беруть участь у конкурсі через їх власників (учасників) або керуючи органи, прямий чи опосередкований вплив на членів Комісії або в інший спосіб (наприклад, як ця пов’язаність визначалася позивачами у справі №640/11927/19).

Тому, саме користувачі, яких Закон зобов’язує укладати відповідні договори з акредитованими ОКУ та сплачувати відрахування, на сьогодні є єдиним  безстороннім суб’єктом контролю та нагляду за законністю проведення конкурсу з акредитації організацій колективного управління.

Але якщо цю функцію і це право користувача прибрати (а спроби вже були – на рівні законопроекту №5553), то будемо мати те, що маємо: монополію, безвладдя, стагнацію у сфері інтелектуальної власності і головне - безпорадність самих авторів, які за останні 15-20 років так і не змогли побороти «старі схеми» та створити нову, прозору та справедливу систему збору авторських роялті.  

Про справу «Білі імпортери гаджетів за справедливість» варто знати авторам майбутньої реформи у сфері авторського права, яку сьогодні вимагають самі автори. Також, разом з авторами, забезпечення прозорості при розподілі авторських коштів вимагають імпортери електроніки. А кризу взялися врегулювати народні депутати України через написання нового законодавства на зміну Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» від 2018 року.