Олександр Мартиненко, голова департаменту з корпоративного аналізу групи ICU

 

Агресія росії проти України запустила серйозні структурні зміни на глобальному енергоринку, які продовжаться навіть якщо незабаром відновиться мир. До політичного керівництва Євросоюзу нарешті приходить розуміння, що росія є ненадійним, малопередбачуваним та агресивним постачальником. Водночас залежність від російських нафти і газу залишається дуже великою і, на думку багатьох спостерігачів, Європа не зможе найближчим часом її позбутися. Проте за наявності достатньої мотивації та детального аналізу проблема заміщення російських нафти та газу вже не виглядає такою нерозв'язною.

Відносно вирішуваним завданням є відмова Європи від російської нафти. Російська нафта займає близько 30% у європейському імпорті, тоді як 50% загального нафтового експорту Росії йде до Європи. Безумовно при відмові від російських поставок доведеться вирішувати проблеми логістики і специфіки нафтопереробки російських нафтових сортів. Втім Європа має непогані можливості заміщення завдяки недозавантаженим видобувним потужностям країн Перської затоки, потенціалу зростання нафтовидобутку в США, а також власним значним нафтовим резервам. Додаткові можливості також дають перспективи укладання ядерної угоди з Іраном та зняття санкцій із Венесуели.

Набагато складнішим є справи з природним газом. Наразі російські поставки складають близько 30% європейського газового імпорту, або близько 160-170 млрд. куб. м на рік. Для існуючої транспортної інфраструктури глобального газового ринку це дуже великі обсяги, а щоб її змінити, потрібен час.

Однак і Росія також не в змозі швидко переорієнтувати газ з європейського ринку на азіатський через поточні обмеження транспортної інфраструктури. Продаж газу до Європи становив до війни близько 70% від усього російського газового експорту. Газ займає близько 10-12% у загальному експортному виторгу Росії – частка значно менша ніж у нафти та нафтопродуктів (33%), але все одно досить суттєва. Фактичний провал російського ультиматуму до Євросоюзу розраховуватись за постачання газу рублями показав, що російська сторона поки ще не готова повністю перекривати Європі газовий вентиль. Поки Росія буде робити інфраструктурні зусилля, щоб перенаправити газ на азіатські ринки, у Європи також є достатньо часу, щоб провести необхідний комплекс заходів для виключення Росії з числа своїх ключових газових постачальників.

З боку пропозиції, це, по-перше, збільшення закупівель зрідженого газу (ЗПГ). Головні джерела додаткових обсягів на найближчу перспективу - це США, на більш довгострокову - США, Австралія і Катар. За січень-лютий обсяги експорту американського ЗПГ майже подвоїлися порівняно з минулим роком, зокрема, завдяки потужностям, запровадженим вже у січні. Нещодавня угода між ЄС та США – це лише перший крок у нарощуванні постачання ЗПГ. На цей рік зріджувальні потужності США вже використані практично повністю. Однак зберігається потенціал подальшої оптимізації, завдяки якій можна наростити обсяги вище за номінальні потужності, як тимчасову міру до моменту запуску нових проектів у наступні роки. Таким чином у 2022-24 рр. можна забезпечити надходження додаткових 30-40 млрд. куб. м ЗПГ.

По-друге, можливе залучення додаткових обсягів трубопровідного газу з інших країн – це, насамперед, Норвегія та Алжир, де трубопровідні потужності ще не використані на 100%. Загалом альтернативні трубопровідні поставки можуть дати ще 10-14 млрд. куб. м.

Отже, таким альтернативним постачанням можна досягти за різними оцінками аналітиків 15-20% зменшення російського газового імпорту вже цього року. З введенням же в дію нових потужностей обсяги заміщення будуть тільки зростати в наступні роки.

Решту імпортного російського газу необхідно буде скорочувати за рахунок споживання. Найбільш суттєвого ефекту можна домогтися завдяки переорієнтації генерації електроенергії на інші джерела. Для цього потрібно уповільнити або взагалі призупинити процес закриття вугільних та атомних енергоблоків та кардинально переглянути програму зниження вуглецевих викидів у частині більшого використання газу як альтернативного енергоносія. Такі перспективи вже активно обговорюються як у ЄС загалом, так і у Німеччині, одному з головних європейських споживачів природного газу.

Також потрібно буде зменшити використання природного газу промисловими підприємствами. Виключаючи енергетичний сектор, промисловість споживає близько 25% газу в ЄС. Хоча для деяких галузей цей процес може виявитись досить болючим, фактично він уже був запущений надвисокими цінами на газ. Так, вже значно скоротилися обсяги виробництва у металургійній та хімічній промисловості ЄС. Чинник ціни також сприяє скороченню споживання газу приватними домогосподарствами, які займають приблизно ті самі 25% у загальному споживанні. За розрахунками деяких експертів, зниження температури термостатів приватними споживачами на 1 градус може дозволити знизити витрати газу на опалення на 10%.

Вочевидь, зниження споживання газу не пройде для європейської економіки без втрат. Ці втрати відобразяться насамперед у зниженні ВВП та вищій інфляції. Втім багато аналітиків ще вважають, що втрати ВВП не обов’язково будуть катастрофічними. Наприклад, за оцінками аналітиків ЄЦБ, падіння споживання газу на 10% може безпосередньо призвести до зниження ВВП Єврозони на 0.7%. Ряд інших експертів говорять про можливі прямі втрати ВВП у 3-4% та про додаткову інфляцію в 1-2 п.п. Тим не менш існує високий ризик побічних негативних ефектів на споживання та виробничо-збутові ланцюжки. Ці ефекти можуть подвоїти чи навіть потроїти економічні втрати. З іншого боку, що тривалішим буде це перехідний період, то втрати будуть меншими.

Отже, відмова від російського газу є для Європи серйозним викликом, і щоб пройти цей шлях до кінця, потрібна єдність та політична воля членів ЄС. Втім процес уже запущено. Єврокомісія планує знизити споживання російського газу на дві третини вже цього року, Німеччина заявила про намір позбавиться значної частини газової залежності від Росії до середини 2024 року. Країни Балтії вже це зробили. Рішучі наміри вже зайявлені, незважаючи на можливі ризики та втрати. Адже на кону стоїть майбутня енергетична безпека регіону.