Ключове у безпекових угодах: європейські обіцянки та українські зобов’язання
Олександр Саєнко, військовий експерт-аналітик НАКО (Незалежна антикорупційна комісія), полковник, військовий аташе у Франції (2011-2012), командир бригади (2022-2023)
США – географічно далеко, їх не турбують відлуння обстрілів росії Україною. Натомість наші сусіди у Європі відчувають все це близько, але поки не настільки близько, як то кажуть, до власного тіла. Це демонструє аналіз низки безпекових угод, які Україна, завдяки зусиллям дипломатів, підписала із різними країнами упродовж цього року.
Наша країна, прийнявши на себе всю силу удару Росії, надала Європі та НАТО два роки на підготовку до глобального протистояння. Але здається, що ці два роки НАТО та більшість європейських країн змарнували. Більше того, деякі західні союзники схиляються до думки виторгувати ще рік – два за рахунок перемир’я в Україні. Але це явище тимчасове. За ці рік-два Росія відновить свій наступальний потенціал. І атакуватиме Україну – а значить і Європу – на повну силу.
На сьогоднішній день вже підписані 24 двосторонні безпекові угоди, одна угода з Європейським Союзом та Український Договір з НАТО, який також слід розглядати в одному контексті з рештою безпекових угод. Загалом це 26 документів. Ще чотири, нові угоди, за словами Володимира Зеленського, Україна підготує уже найближчим часом.
Що ж міститься у вже підписаних угодах? На мою думку найбільш близькими документами за змістом і духом є ті, в яких згадується оборонне співробітництво. Зазвичай такі угоди щорічно підписуються на рівні міністрів оборони, але на сьогодні ми бачимо, що українська сторона разом із союзниками підняли цей процес на рівень голів держав. В реальності ці безпекові угоди не містять в собі жодних реальних зобов’язань країн-підписантів щодо надання Україні гарантій безпеки. Крім того вони не є юридично обов’язковими. З точки зору безпеки ці документи скоріше треба розглядати, як своєрідне продовження Будапештського меморандуму.
Ці документи окреслюють ту допомогу, які надають країни – союзники, знов таки без жодних гарантій юридичного характеру з точки зору міжнародного права. Ці угоди мають скоріше символічний характер і спрямовані на те, щоб показати єдність коаліції країн, які надають фінансову та технічну допомогу Україні.
Натомість Україна в цих угодах зобов’язується створити прозору систему контролю над отриманою допомогою та її розподілом. Покращити питання боротьби з корупцією, особливо, що стосується міжнародної технічної допомоги. Диявол криється у деталях.
Якщо союзники побачать, що Україна не виконує зобов’язання стосовно боротьби з корупцією та прозорості витрачання отриманої допомоги, то це може стати підставою до перегляду або згортання допомоги. Але при цьому вже буде однозначне посилання на текст безпекових угод.
Єдина країна, яка дійсно серйозно поставилася до питання безпекової угоди з Україною – Франція. Це єдина країна, яка ратифікувала цю угоду обома палатами Парламенту. Тобто Франція дійсно бере на себе певні зобов’язання. Натомість Україна вже вдруге ігнорує потужні сигнали французької дипломатії і не виносить безпекову угоду Україна – Франція до зали Верховної Ради на ратифікацію. А це дійсно може стати кроком до створення оборонного союзу та докорінно змінити розклад сил у боротьбі з росією.
Але є в цьому документі й низка недоліків. По-перше – жодної реальної відповіді на пропозиції спрямувати в України певні французькі підрозділи, по-друге відсутність дзеркальної ратифікації угоди. На цьому етапі українська дипломатія реально втрачає історичний шанс.
Отже безпекові угоди, які підписала Україна мають на меті продемонструвати єдність країн у боротьбі демократії проти країни-терориста, яка намагається силою змінити світоустрій, вбиваючи при цьому цивільне населення – жінок та дітей. Крім того, це свідчить про підтримку союзниками України напередодні виборів у США. Є певне побоювання зміни політики Штатів стосовно війни росії проти України. І саме безпекові угоди мають, вибачте за тавтологію, убезпечити Україну від різких змін не на її користь.
