10:08 17.06.2020

Автор ДМИТРО КУЛЕБА

Україна-НАТО: можливо все

4 хв читати
Україна-НАТО: можливо все

Дмитро Кулеба, Міністр закордонних справ України 

 

12 червня 2020 року Україна увійшла до кола найближчих партнерів НАТО. Альянс надав нашій державі статус партнера розширених можливостей. Крім нас, таких країн всього п’ять: Фінляндія, Швеція, Грузія, Австралія та Йорданія.

За певний час цей факт буде сприйматися як належний. Але шлях до цієї важливої перемоги був вкрай непростим.

Півроку тому я ще був на посаді віцепрем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції. Одного дня на моєму робочому столі з’явився указ президента, яким він доручав отримати для України статус партнера розширених можливостей НАТО. Знайомі відверто співчували. Мовляв, справа безнадійна. Консенсусу в Альянсі з цього питання немає і найближчим часом не з’явиться.

Справді, завдання було значно складнішим за підготовку стосу необхідних документів. Рішення в НАТО ухвалюються консенсусом. Не більшістю голосів, а за умови, що жоден з союзників не висловиться проти. Відтак, треба було переконати кожного в необхідності підтримати Україну. На ту мить члени Альянсу поділялися на три групи щодо рішення про надання статусу Україні: умовні “зелену”, “жовту” і “червону”. Перші беззаперечно підтримували Україну, другі вагалися, а треті вважали, що це рішення, висловлюючись дипломатичною мовою, не на часі, і цей час навряд колись настане.

Ми закотили рукави і почали працювати. Як з “жовтою”, так і з “червоною” групою країн. Україна виконала всі технічні критерії. Одним з останніх було розділення посад начальника Генштабу та головнокомандувача Збройних Сил України. Президент України Володимир Зеленський підписав відповідний закон.

З безпекової точки зору, у наданні статусу вже давно були зацікавлені обидві сторони, адже він посилює не лише Україну, але й Альянс. Не з власної волі, наша країна вже понад шість років здобуває цінний бойовий досвід. У військовій справі він важливіший навіть за найсучаснішу техніку.

Жодних перепон, крім політичних, не залишалося. Але саме їх, зазвичай, найважче подолати.

Сьогодні, коли Україна вже стала партнером з розширеними можливостями НАТО, я згадую всі ті неприємні години в іноземних столицях, коли мені доводилося вислуховувати демотивуючі міркування іноземних колег про те, що зближення України з Альянсом не на часі. На двоглавого слона в кімнаті ніхто прямо не вказував, але його присутність відчувалася.

Визначаючи свою позицію, союзники враховують не лише інтереси Альянсу. Часто-густо вирішальну роль відіграють власні регіональні міркування. Так, це жорстокий світ сучасної міжнародної політики. В якому ми змушені дорослішати і ставати реалістами. І ми ними стали.

Для досягнення згоди кожного з членів Альянсу, Україна задіяла весь арсенал переконання на багатьох рівнях.

Місяці кропіткої роботи дипломатів, військових, депутатів, розвідників, маневри, комбінації, тактичні домовленості, тримання одних членів Альянсу за руку, підштовхування інших членів вперед, і результат є.

Вирішальний день настав у п’ятницю, 12 червня. Союзники мали ухвалити рішення за процедурою замовчування. Це коли протягом певного періоду кожен член Альянсу має право висловитися проти, і рішення відхиляється. Питання статусу для України чекало своєї долі у віртуальному просторі близько двох тижнів. Година Ікс наступала о 16:30 за Києвом. І без того повільні робочі годинники немов завмерли. Ми вірили, що все складеться. Але від теорії до практики іноді як від Митного союзу до ЄС. Впевненості не було до останнього.

Але все вдалося.

Звісно, я зараз лише трошки піднімаю завісу. Певно, за багато років причетні до процесу розкажуть значно більше у своїх мемуарах.

Важливо, що до цієї віхи ми дійшли злагодженою роботою на багатьох рівнях. Це історія про те, як «Ні» можна перетворити на «Так». Не вірте песимістам, які кажуть, що все вирішено за нас. Життя вимагає дій, а не звичного розпачу. Ми дійшли до дверей, які виявилися якщо не закритими, то поки не готовими для нас відкритися. Лишалися два варіанти. Розвернутися та піти геть з розпачливим “Нас там не чекають!” і “Все вирішили без нас!” Або шукати ключі до 30 замків. Як виявилося, їх можна знайти, якщо сильно захотіти.

Партнерство розширених можливостей - це ще не членство в Альянсі. І не заміна членству, до якого ми надалі наполегливо йдемо. Це новий рівень довіри. А коли між партнерами є довіра, можна разом реалізовувати найскладніші завдання. Своїм рішенням Альянс, по суті, сказав: “З Україною ми пішли би в розвідку”. Тепер так і буде -  не лише метафорично, а й на практиці. Йдеться, насамперед, про поглиблений обмін розвідданими та участь у навчаннях НАТО для ексклюзивного клубу найближчих партнерів. А також вищий рівень взаємосумісності і довіри.

Мабуть, саме це головний висновок: зближення з ЄС та НАТО - не лише про розширення можливостей. Це поступове і цілеспрямоване перетворення неможливого на можливе, недовіри на довіру, закритих дверей - на відкриті. Коли ми відкриємо двері, слон назавжди вийде з кімнати.

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА