Вибори 2020: "шептуни", "віндери" та діджиталізація

Яна Довгань, журналіст, pr консультант

 

Як кандидати в депутати та мери борються за голоси виборців та які найпопулярніші агітаційні інструменти застосовують на місцевих виборах 2020

Звичні для українських виборів борди, намети, листівки та газети потроху відходять у минуле. Ці must have агітаційні інструменти залишаються обов’язковою програмою, але ставки вже не на них. В боротьбі за виборчі голоси цієї осені основні ставки роблять на "шептунів", "віндерів" та всі можливі інструменти діджиталізації. Давайте розбиратись: хто є who?

Шептуни

Це люди, які розносять необхідну кандидатові інформацію методом безпосереднього спілкування із цільовою аудиторією шляхом непрямої реклами. Це зомбування, обробка виборців, яка спонукає респондентів додати, пояснити, розтлумачити те, що необхідно кандидату. Принаймні так описують застосування цієї технології в ході виборчої кампанії Дж. Буша 1992 року.

Як це виглядає? Це, наприклад, чоловік років 50-60, який їде в приміській маршрутці і наче між іншим починає коментувати борд, який висить вздовж дороги. А далі розповідає за потрібного кандидата або ж надає інформацію проти його конкурента, в залежності від настрою пасажирів.

Це бабуся, яка вигулює онука чи онучку на дитячому майданчику. Вона підсідає до мамочок і починає "теревеніти" про вибори, а далі про конкретну особу.

Результат роботи "шептунів" це коли весь продовольчий ринок гуде наче вулик, що кандидат А збирається цей самий ринок знести, а кандидат В цей ринок врятує, відстоїть і не дасть пропасти робочим місцям.

Знайома ситуація?

Професійні "шептуни" коштують дорого, зазвичай, вони гарні психологи-комунікатори. І, як правило, хоч і не завжди, проходять серйозне навчання.

Інструмент це вкрай дієвий, але! Давайте не забувати, що серед різних етимологічних значень слова "шептун" є і негативне, яке пов’язане із дрібними демонами і всілякою нечистю.

Віндери

В загальноприйнятому розумінні це один із різновидів рекламних прапорів витягнутої конструкції. Але так само називають і людей, які стоять біля цих прапорів, вдягнені у футболки, куртки, кепки із відповідною рекламною символікою.

Зазвичай "віндери" роздають друковану продукцію, газети, листівки, практично ніколи нічого не розповідають і є інструментом прямої реклами, що має на меті збільшити пізнаваність партії та кандидата. За допомогою "віндерів" робиться заявка: "Ми всюди! Ми там, де ти!". На певну категорію виборців  це діє. Хоча мені особисто від засилля червоного кольору в столиці стає трохи моторошно: наче в Радянський союз повернулись.

Діджиталізація

Я практично переконана, що ця передвиборча кампанія стане найбільш діджиталізованою за всю історію українських виборів. Facebook, Instagram, TikTolk - від виборчих роликів не сховатись навіть під час перегляду мультиків на YouTube. Такої кількості політичної реклами в українському інтернеті ще не було: на будь-який смак і в будь-яких жанрах. А це ж лише початок кампанії. Я не буду тут аналізувати якість контенту та креативність, скажу лише, що кількість реклами не завжди дає продаж.

Звісно, ще є ТV, замовні статті, і купа іншого. Але! Шкода, що за всіма цима інструментами не видно конкретної людини. Не використовують наші кандидати старий і перевірений спосіб тисячі рукостискань. Хоча саме він на місцевих виборах зазвичай дає найкращі результати. І це цілком зрозуміло, адже, обираючи мера чи депутата, який буде керувати містом, районом, селищем  чи ОТГ, хочеться знати цю людину, побачити її вживу, поспілкуватись, в очі подивитись.

Не знаю, чи то короновірусу  наші місцеві політики бояться, чи просто не звикли людям в очі дивитись. Та поки що в народ йти більшість з них не поспішає.

Можливо, далі буде?