17:00 18.10.2021

Автор ЯНА ДОВГАНЬ

Кадровий голод чи рівні можливості?

4 хв читати
Кадровий голод чи рівні можливості?

Яна Довгань, журналіст, pr консультант

 

Спеціалісти робітничих професій, працьовиті трудяги, які вміють та хочуть щось робити руками, віком від 25 до 40 років – стали дефіцитом на ринку праці. Таких робітників шукають іноземні агенції з працевлаштування, шукають українські працедавці, їм готові платити хороші зарплати як в Україні так і за кордоном. А ось що вони оберуть і куди підуть працювати?

Хто ще їде до Польщі?  

Познань - красиве історичне місто на самому заході Польщі. На довгій вулиці, що веде з вокзалу, знаходиться більше 10 агенцій з працевлаштування, де чекають переважно на українців, білорусів та росіян. Останніх, до речі, стає все більше. В Познані є українські благодійні фонди, клініка з україномовними лікарями Warto Razem, є популярна мережа магазинів "Україночка", освітні та культурні проекти, ба більше – надписи в громадському транспорті міста дубльовані українською мовою. Та повернемось до працевлаштування.

80% українців, які приїздять до Познані, зараз здебільшого діляться на дві категорії. Перша: це молоді хлопці та дівчата віком до 25 років. Вони амбітні, з дорогими телефонами в руках і повною відсутністю бажання працювати. "Та ну на фіг! Я сюди жити приїхав, а не "вкалувать"!", - типова фраза після перших двох днів роботи на виробництві чи підприємстві. Вони йдуть з однієї роботи на іншу, перебиваються якимись підробітками і далі або ж таки розуміють, що "вкалувати" доведеться або повертаються додому.

Друга: жінки та чоловіки від 45 до 65 років. Це люди, які реально не можуть знайти собі місця і прокормитись в Україні. Вони розуміють, що пенсії нема і якщо буде, то мізерна, а жити треба. Сидіти на утриманні своїх дорослих вже дітей вони не хочуть. Це роботящі українці, здебільшого з середньою спеціальною або навіть вищою освітою, які після 45-50 років на своїй батьківщині стають не потрібні від слова зовсім.      

Є ще інша категорія – сімейні пари з дітьми. Цей момент настав: стикнувшись із українською системою державної освіти батьки готові виїжджати за кордон, змінювати свою роботу і життя, аби лише дати дітям якісну освіту без нервових зривів та стресів. Тому освіта дітей спонукає батьків до пошуку праці за кордоном.  

Ось і виходить так, що десятки агенцій за працевлаштування, сотні рекрутерів, влаштовують справжню гонитву за кожним працівниками віком від 25 до 45 років, які не бояться роботи і здатні вимовити хоч декілька фраз польською.

Але таких самих працівників, такого самого віку не вистачає і в Україні.

В Україні готові платити по тисячі доларів і більше 

У Станіслава Ш. невеличке власне підприємство по виготовленню дверей та вікон під Харковом. Працівників всього біля 80 осіб. "Я ледь позбирав кадри і зараз не можу знайти жодної заміни: хто п’є, хто ліниться і хоче зарплату отримувати, а не заробляти, хто за кордон їде – це жах – роботящих людей днем з вогнем не знайдеш", - бідкається підприємець. На його виробництві середня заробітна плата 15-20 тис. грн., але і це не втримує людей на роботі.

"Я готовий платити до тисячі доларів на місяць і більше, бо ми працюємо на німецькому обладнанні, мені потрібно розширяти виробництво, аби розвивати бізнес", - каже Сергій Г., власник ковбасного цеху на Чернігівщині, - "але і за ці гроші знайти порядних, кваліфікованих працівників дуже непросто".

Ситуація із професійними будівельниками в Україні теж не набагато краща. Будівельні компанії вже почали домовлятись із технікумами та інститутами про практику та працевлаштування на своїх об’єктах, але і це не завжди спрацьовує. Не хоче у нас молодь іти на сантехніка чи зварювальника вчитись.

Та знаєте, який в цьому всьому позитив? Зараз українці мають можливість працювати на батьківщині і заробляти такі ж самі гроші як і за кордоном. Зовсім інше питання: чи можуть вони вдома отримати такий самий рівень життя, освіти та медицини? Чи та сама штука баксів на місяць в Познані і в Києві рівноцінні за тим, що вони дають? Ось тут я, певно, зупинюсь. Бо тут у гру вступає не людина, а держава. І думати про те, кому дістанеться дефіцитний трудовий ресурс має вона.   

Загрузка...
Завантаження...
РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

ІГОР ГОЦИК

Біометан – європейський досвід та українські реалії

ПАВЛО КУЛИК

Цифровізація громад. Як пандемія COVID-19 прискорила зміни у сфері державних послуг - кейс Херсонської області

ЕДУАРД МКРТЧАН

Циркулярна економіка як маркер протидії "Nord Stream-ІІ"

ЛЕСЯ БУРБЕЛЬ

Нова ера ринку страхування в Україні: що змінює новий профільний закон?

ДМИТРО ЧЕРНИШ

Які медичні послуги можна отримати за допомогою електронних інструментів та сервісів

АНДРІЙ НІКОЛАЄНКО

Малому бізнесу потрібне м'яке стимулювання до добровільної детінізації

ТЕТЯНА ПЕРЕВОЩИКОВА

Нарешті! Проголосували Закон про медіацію: що це і кому стане легше

ВІКТОР КРУГЛОВ

Впровадження РВВ (Розширена відповідальність виробника) – нові можливості для переробників вторинного паперу та книговидавців

ІРИНА ЖДАНОВА

Школа не повинна заважати жити! Лайфхаки для батьків і директорів шкіл

АНАТОЛІЙ БОЙКО

Технології VS освіта: Як технічний прогрес впливає на якість освіти?

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Завантаження...
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА