Дмитро Відсота, керуючий партнер юридичної компанії Robinson Patman

 

З кінця 2015 року, коли лідери найбільш розвинених країн світу підписали Паризьку угоду про заходи щодо зниження вмісту вуглекислого газу в атмосфері, кліматична тематика знову і знову надає нові імпульси світовому порядку сталого розвитку. Понад 60 країн заявили про свою вуглецеву нейтральність до 2050 року – узгодженого терміну, який, на думку вчених, має бути дотриманим, аби уникнути найстрашнішої кліматичної катастрофи в історії людства.

Держави, які взяли курс на вуглецеву нейтральність, вже почали працювати в двох напрямках: скорочувати викиди CO₂ та інших парникових газів при виробництві товарів і їх транспортуванні, а також компенсувати викиди за допомогою сторонніх проєктів.

Утім, ще до недавнього часу доля Паризької угоди була під великим питанням через позицію найбільшого забруднювача повітря в світі – Китаю. Ті кілька десятків країн, що підписали Паризьку угоду, залишалися в меншості перед КНР, на яку зараз припадає 30% світових викидів вуглекислого газу.

Китай відмовлявся підписувати Паризьку угоду в повному обсязі на тій підставі, що він – як економіка, що розвивається – не повинен нести такий же тягар скорочення викидів, як розвинені країни, забруднення яких залишалося неконтрольованим упродовж десятиліть.

Але у вересні минулого року китайський лідер Сі Цзіньпін після тривалих переговорів нарешті підтвердив готовність КНР виконувати всі основні умови Паризької угоди.

Тоді ж був узгоджений графік переходу від нинішньої моделі економіки КНР (заснованої на застосуванні «брудних» енергоносіїв і неконтрольованих викидів парникових газів в атмосферу) до «вуглецевої нейтральності». Відповідно до укладених у вересні минулого року домовленостей Китай з 2021 року починає глобальну трансформацію економіки, проте до 2030 року в межах раніше затверджених планів розвитку КНР рівень викидів вуглекислого газу буде збільшуватися, а потім протягом наступних 30 років знижуватися. КНР планує досягти вуглецевої нейтральності до 2060 року, на 10 років пізніше інших учасників Паризької угоди.

Утім до недавнього часу експерти сумнівалися, що Китай вже незабаром зважиться на якісь рішучі кроки в межах укладених домовленостей – і це незважаючи на багато в чому декларативні заяви про плани зі скорочення надлишкових виробничих потужностей, які звучать з високих трибун у КНР з 2016 року. Але у травні поточного стало зрозуміло, що Піднебесна досягла певного негласного компромісу з екологічним «Паризьким клубом» і готова до рішучих дій.

Першим кроком Китаю стало – не більше і не менше – скасування з 1 травня поточного року повернення ПДВ на експорт 146 видів металопродукції. Зокрема, з початку місяця китайська влада скасувала для своїх виробників повернення ПДВ у розмірі 13% на експорт гарячекатаного прокату, катанки й арматури. Паралельно з цим Китай знизив до нуля мита на імпорт чавуну, брухту та напівфабрикатів, які використовуються у виробництві сталі.

Міністерство фінансів КНР очікує, що ці заходи дозволять знизити вартість імпорту, збільшити обсяг імпорту чорних металів і спричинити тиск на внутрішнє виробництво сталі, спрямовуючи галузь до скорочення загального енергоспоживання, сприяючи трансформації та якісному розвитку сталеливарної промисловості.

У планах КНР – зосередитися на скороченні виробництва «неекологічної» сталі на застарілих заводах з поганими екологічними показниками, щоб забезпечити зниження виробництва сталі в 2021 році. Про це нещодавно заявили Національна комісія у справах розвитку і реформ КНР (NDRC) і Міністерство промисловості та інформатизації Китаю (MIIT).

Нагадаю, що Китай є найбільшим виробником сталі в світі (у 2020 році китайські сталевари збільшили виробництво на 7% у порівнянні з 2019 роком – до 1065 млрд т.). Відповідно, будь-яка зміна державної регуляторної політики КНР безпосередньо впливатиме на світові ринки.

У довгостроковій перспективі рішення про скасування повернення ПДВ має призвести до зменшення продажів дешевої «неекологічної» сталевої продукції на експорт, а, отже, до скорочення обсягів виробництва такої сталевої продукції і збільшення обсягів виробництва «вуглецево нейтральної» сталі. Очевидно, що крім істотного зменшення викидів парникових газів в атмосферу, таке рішення буде стимулювати модернізацію процесів виробництва на заводах, позитивно вплине на екологічну ситуацію.

Але в короткостроковій перспективі таке рішення вже спровокувало паніку на світовому ринку сталі. Китайські експортери змушені збільшувати ціни на сталь, що дає привід іншим виробникам сталі збільшувати ціни. Зокрема, на початку другої декади травня поточного року ціна на турецьку арматуру зросла приблизно на 100 USD/т – до більш ніж 750 USD/т FOB у порівнянні з серединою квітня.

Очевидно, що в результаті подорожчання китайської сталі частка її продажу на експорт суттєво зменшиться, відбудеться переорієнтація споживачів на світовому ринку сталевої продукції. Однак, такі зміни неминучі.

Важливо розуміти, що приклад Китаю далеко не поодинокий. Регуляторний тиск на металургійну промисловість у всьому світі з кожним роком все зростає – зокрема в частині вимог до вмісту шкідливих речовин при виробництві тонни того чи іншого металу.

І поки країни, що розвиваються (зокрема Україна), прагнуть отримати якомога дешевшу сталь, у розвинених країнах все більша кількість споживачів відмовляється від роботи з постачальниками, діяльність яких пов'язана зі значними викидами шкідливих речовин в атмосферу. Багато брендів у таких секторах економіки, як автомобілебудування, машинобудування, авіабудування, будівництво, беруть на себе зобов'язання мінімізувати вуглецевий слід і досягти нульових викидів CO₂.

З такими викликами по ланцюжку стикаються металургійні гіганти, що змушені вже сьогодні інвестувати мільярди доларів у розробку та виробництво екологічно чистої подукции, аби зберегти клієнтську базу. У результаті найбільші металургійні компанії світу (Nippon Steel, Sumitomo Metal Industries, Arcelor Mittal та ін.) разом з обмеженнями вбачають у цьому виклику нові можливості та роблять ставку на інноваційні методи виплавки металу і вже приступили до декарбонізації усього логістичного ланцюжка.

Як бачимо, завдання уповільнення глобального потепління постійно посилює політичне забарвлення питань, які раніше розглядалися як суто економічні, впливає на світові ринки і неминуче стає частиною бізнес-стратегії тих корпорацій, які бачать своє майбутнє у XXI столітті. У цьому контексті принципове значення для майбутнього економіки України матиме позиція металургів – національного бізнес-істеблішменту, його готовність відповідати мінливим реаліям нового – «вуглецево нейтрального» – світу.