Олександр Крамаренко, головред журналу Деньги

 

Рада (Верховна) працює в комітетах, але рух навколо обмеження надвисоких ставок по мікрокредитах – не зупиняється. А чому б ні, якщо такі смачні ставки? Власне, зараз маємо роздоріжжя: або в упаковці мікрокредитів буде існувати лихварство, або вони будуть тим, чим мають бути.

Руки до мікрокредитів дійшли в червні, коли до Верховної Ради 27 червня внесла законопроект №9422 депутат від СН Ольга Василевська-Смаглюк. Основні пропозиції? Обмежити відсоткову ставку до 1% на день. Але не одразу, спочатку ліміт встановлять на рівні 2,5% в день, потім 1,5%, насамкінець – 1% на день. Але 1% на день = 365% річних.

Ще в законопроекті №9422 є вимога до мікрокредитних компаній вносити в бюро кредитних історій інформацію навіть про невеликі кредити. Дотепер, таке вимагалось лише якщо кредит більше за мінімальну зарплатню. Тобто 6700 грн. Це, на мій погляд, навіть важливіше за ліміт по ставках. Тому що найжахливіше, що може статися з позичальником – купа кредитів в різних фінансових компаніях і жодного шансу їх повернути. 

Аж ось 12 липня до ВР надіслав альтернативний законопроект №9422-1 депутат також від СН Євген Петруняк. В ньому я не зміг знайти ані достатніх обмежень ставки по мікрокредитах, ані вимоги про бюро кредитних історій. Тобто цей законопроект можна назвати «залишити як є».

Чому ця історія мене так непокоїть? Бо 1500% річних – це не про кредитування, а про лихварство, насправді.  Цей бізнес виглядає так, що нікого не цікавить, ані розуміння позичальником наслідків, ані фінансове здоров’я його родини. Ці позики схожі на такі, з яких очікують повернути максимум третину. Звісно, в таких ситуаціях робота колекторів також не виглядає надто інтелігентно.

Тому №9422 будуть глушити і зносити. І це виглядає особливо недоречно саме зараз. Тому що:

А) під час війни люди потрапляють у різні обставини, вони не повинні потерпати від 1500% річних.

Б) лихварства не хочеться бачити серед фінансових послуг, якими ми користуємось. Бо лихварство породжує боргові ями та людські трагедії.

В) надто часто за безвідповідальних позичальників платять їх батьки або інші родичі. Але поки усі кредити не фігурують в бюро кредитних історій, реальні платники не можуть покласти цьому край.

Г) варто придивитись до обставин, які породжують лихоманкові позики під впливом тих чи інших залежностей. Подивіться, на деяких гральних онлайн-платформах є кнопочки про гру в кредит. Наскільки мені відомо, це доволі поширена категорія лихоманкових позичальників – безвідповідальні гравці.

Яким би я бачив мікрокредитування? Насправді, найкомфортніше для позичальника – банківська картка з кредитним лімітом та пільговим періодом. В банках такі є. Вони абсолютно спокійно і дуже дешево закривають потребу у кількох тисячах, або навіть десятках тисяч гривень на місяць-півтора. То чому ж люди йдуть до компаній, де пропонують приблизно такі ж гроші, але під 1500% річних? Тому що в банку багато чого знають про власника картки, про його доходи, про його попередні погашення заборгованості і т.п. Тому й банк може пропонувати дешево і просто. Але не всім.

Куди йти тимчасово безробітному? Куди йти тому, хто з життєвих обставин змушений працювати за кеш? До мікрокредитних компаній. І ось тут починається цікаве. Якщо така людина має певну історію взятих та погашених кредитів, я впевнений, за неї будуть змагатись і пропонувати не під 1500% річних, а в рази дешевше. Може й ті 90-150% річних, які були на ринку ще 10 років тому по мікрокредитах.

Куди йти залежній(від гри або речовин) людині? За мікрокредитом під 1500% з мрією ту позику не повернути. Але така людина не за грошима під захмарні відсотки має йти, а позбавлятись від залежності, яка штовхає у фінансову прірву. Ось тут має спрацювати вимога про бюро кредитних історій. Там, наче потужний жовтий ліхтар має палати попередження: «Ця особа неплатоспроможня».

P.S. Ще в законопроекті №9422 є доволі цікаві нововведення, які напряму мікрокредитам не дотичні. Хіба що опосередковано. Мова йде про спрощення процедури прийняття Нацбанком його нормативних актів щодо регулювання небанківських фінансових установ(страхових, фінансових компаній і т.п.) – про позбавлення цієї процедури чотирьох документів, продукування яких вимагає приблизно півроку. До речі, схожа спрощена процедура діє щодо підготовки нормативних актів, якими регулюються банки. І, ніби, нічого страшного з банками з цієї причини не відбувається.

Запровадженню цієї спрощеної процедури відносно регулювання небанківських фінансових установ зараз чиниться доволі активний спротив. Точніше, спротив чиниться проходженню законопроекту №9422. В мене було питання – «А чого це?».

Дуже схоже, там дві течії злилися в одну. Дехто з небанківських установ намагаються просто залишити великий термін між виникненням проблеми на фінансовому ринку та реакцією НБУ на неї. Бо 7-9 місяців на підготовку нормативного документу – це, в принципі, дорівнює тому, що проблему буде вже запізно вирішувати. Але точно є бажаючі під приводом незастосування нормальних термінів для впровадження нормативки щодо небанківських фінустанов знести і обмеження по мікрокредитах. Бо вони ж в одному законопроекті.

P.P.S. Подивимось. Мені 1500% річних не подобаються, якщо що.