Ніби демографічна ніби стратегія
Олександр Крамаренко, головред журналу Деньги
Поява демографічної стратегії, розробленої урядовцями, є чудовою ознакою. Держава почала розуміти, що десь вона поїхала не туди щодо ставлення до громадян. Бо інакше навіщо була б та стратегія? Проте є до стратегії претензії по змісту. Наприклад, вкотре хочу посперечатись із хибним уявленням про довгостроковий дефіцит робочих рук та голів в Україні.
Так, я наполягаю на тому, що як такого цього дефіциту нема. Якщо нема дефіциту робочої сили, то чому ж тоді волають про те, що він, ніби, є? Тому що насправді є дефіцит нормальних зарплат, який є наслідком надпотужного фіскального тиску та дефіциту інвестицій.
І нехай вас не обманюють темпи зростання номінальних зарплат останні два роки. Ці зарплати мають бути скориговані на темпи реальної інфляції, а не на ті вигадки, що малює державна статистика. За останній рік мій улюблений кисломолочний сир подорожчав з 74 до 84 гривень у тому магазині, де я його купую постійно. Це приблизно +14%, а зовсім не вдвічі менша цифра, якою брязкає держстат. Впевнений, в кожного є свої рахунки до офіційних цифр статистики, пишіть про них, дуже цікаво.
Але чому ж стільки говорять про дефіцит робочої сили?
Звісно, є така наука, як демографія. Вона слушно малює, що кількість населення в Україні скоротилось катастрофічно – і за рахунок зменшення народжуваності в останні роки, і за рахунок втрат через війну, і за рахунок відтоку за кордон.
Але в якості робочих рук потрібні не абстрактні люди, а ті, хто здатний тут працювати із певною продуктивністю, хто має певний рівень кваліфікації у своїй професії та світлу голову як таку. Як там кажуть, «Незамінних нема, але замінити Вас нікому».
Тому наполягаю – враження про дефіцит робочої сили є хибним та швидкоплинним. Для цього хибного уявлення є три причини
- щонайменше 1/10 наявного працездатного населення, яке лишилось в Україні, - із зброєю в руках або обслуговує тих, хто із зброєю. Сподіваюсь, так буде не завжди. Але поки що так.
- Приблизно 1/6 працездатного населення, переважно жінки – за кордоном. Хтось працює для українських роботодавців дистанційно. Але, як розумію, робити це стає все важче.
- Не знаю скільки, але відчутна частка працездатних чоловіків працюють нелегально, деякі навіть працюють не за фахом заради того, щоб мати нелегальний заробіток. Мотив у них простий – вони хочуть зникнути із державних радарів. Не буду розмірковувати про моральність такої громадянської позиції. Просто давайте зафіксуємо: щонайменше 5% працездатних працюють нелегально додатково до звичайного, «довоєнного» рівня тіньової зайнятості.
За рахунок звичних інструментів демографічної політики боротись проти цього тимчасового дефіциту робочої сили неможливо. Тому що для отримання результату від саме демографічної політики, потрібно щонайменше років 20. Якщо, звісно, це не завезення мігрантів великими пароплавами чи створення в Україні податкового раю заради повернення тих, хто зараз рятуєтся від війни за кордоном.
Що там, з інструментами
Тобто відносно швидкий результат можливий за рахунок:
Повернення співгромадян з-за кордону.
Перемога та внаслідок неї демобілізація військових. І тут важливо щось демобілізованим запропонувати, щоб вони не поїхали світ за очі іншого щастя шукати.
Форсоване інвестування у людський капітал. Це про підвищення кваліфікації, перенавчання, створення більш ефективних робочих місць
Почнемо з останнього – з інвестування у людський капітал. І взагалі про інвестування. Тому що недоінвестовані підприємства нездатні запропонувати робітникові ані особистого розвитку, ані достатнього заробітку.
Про інвестування все зрозуміло: його добивають фіскальні ініціативи уряду. І не треба посилатись на війну – в поточних умовах, коли бюджетні витрати більш ніж наполовину фінансуються за рахунок іноземних джерел, нема ніякого сенсу піднімати податки. Навпаки: варто їх знижувати. Оскільки внаслідок зниження одразу ж побачимо детенізацію, зростання легальної економіки та збільшення доходів державного бюджету на тлі менших податкових ставок.
Вибір простий: або поновлення інвестування та шанс на відродження, або додушення економіки фіскальними нововведеннями
«Додавлення» економіки, крім іншого, матиме наслідком загострення усіх тих проблем, з якими мала б боротись демографічна стратегія.
Саме так: потужна фіскалізація ще й вбиває основний мотив повернутись додому для тих, хто зараз знайшов порятунок за кордоном. Не є таємницею той факт, що конкурентною перевагою України є саме відносно помірний рівень ставок та спрощена система оподаткування. Хочете, щоб люди почали повертатись – приберіть фіскальні нашарування останніх років. Наші тимчасово переміщені особи зараз доволі успішно адаптувались за кордоном – для їх повернення мають бути позитивні аргументи, а не додавання нових проблем.
Навіщо писати стратегію, якщо можна просто не псувати Податковий кодекс ще більше. Але помірні податки – для слабаків.
Та щоб там не було, але Перемога невідворотня. Тож попереду буде демобілізація сотень тисяч військових. Їм потрібні адаптація до мирного життя, реабілітація після поранень, перенавчання, отримання коштів на перезапуск власної справи, яка занепала поки її власник був на службі.
В тій демографічній «ніби стратегії» нема нічого про це, тобто про стимули для переможців залишитись на Батьківщині. А от у «ресурсному законопроекті», яким піднімають податки посеред року – достобіса про антистимули для переможців. Автори фіскальних законів останні два роки не втомлюються сигналізувати тим, хто боронить нас усіх: «Хлопці, ми тут старанно руйнуємо тил, не відволікайтесь!».
Чому трудові мігранти в Україну є зло абсолютне
Залучення трудових мігрантів завжди має не тільки позитивний бік, але й негативний. Проблема завжди полягає в тому, щоб збільшити перший та максимально скоротити другий. Але варто розуміти – стратегічно, у підсумку залучення трудових мігрантів дає все одно від’ємний результат.
Давайте спочатку подивимось на те, як приплив трудових мігрантів впливає на розвинені економіки. Наші ж псевдо-стратеги посилаються на їх, ніби, позитивний досвід, чи не так?
Але в мене погана новина – ці псевдо-стратеги позбавлені логіки. Слідкуймо за руками:
Розвинені країни працею своїх громадян та наявною трудовою етикою досягли того, чого вони досягли.
Проте соціальні експерименти призвели до того, що почалась ерозія трудової етики. Бажаючих ефективно та наполегливо працювати ставало менше. В цей момент варто було посилити привабливість ефективної праці та підприємницької творчості: знижувати податки, спрощувати регуляції, звільняти настирливих чиновників. Але процес пішов не туди.
Процес пішов в бік латання дірок. Тобто вирішили замість полегшення умов для своїх робітників та підприємців почати залучати дешевих гастарбайтерів з відносно бідних країн.
Це дало ефект, але - тимчасовий. Проблема полягала в тому, що постачати дешевих гастарбайтерів могли лише ті країни, де низькі ефективність, а отже, і доходи працюючих.
На наступному етапі в розвинених країнах почалась ерозія. Робітники з малорозвинених країн привезли не тільки свої робочі руки, але й звички працювати «як вдома». Тобто не надто ефективно. До цього додались такі малоприємні речі, як приплив бажаючих замість роботи сидіти на соціалі, небажання багатьма мігрантами прийняти існуючий на новому місці спосіб життя та суспільні цінності. Ця криза палає зараз у Західній Європі, а в США ця криза стала хіба не ключовим чинником передвиборних програм.
Інакше і бути не могло, якщо замість інвестицій у власний людський капітал залучати тимчасових робітників.
І все ж, за рахунок високого рівня оплати праці розвинені країни спромоглись пом’якшити негативний вплив від масового залучення мігрантів. Різниця в оплаті та потужна система вищої освіти давала можливість залучати ще й відносно кваліфікованих робітників, а також залучати студентів із прицілом залишити в себе найбільш талановитих з них. Лише цей чинник якось примиряє проблеми трудової міграції з її позитивними сторонами.
Та в Україні таких можливостей немає. І у нас питома вага негативних чинників буде переважати катастрофічно.
Чому це так: залучати гастарбайтерів в країну, де дефіцит інвестицій в капітал(як приклад - дешевше найняти ще трьох роботяг, ніж купити прибиральну машину для тротуару) і де зростають податки, де наднизькі зарплати - це злочин перед працюючими в цій країні.
Бо приплив гастарбайтерів законсервує цю ситуацію.
Буде залишатись все так само зручно тримати низькі зарплати і так само буде все ще невигідно інвестувати в капітал, в тому числі – в людський капітал.
Буде невигідно купувати сучасне обладнання. Люди будуть готові працювати за копійки, або поїдуть звідси - під тиском припливу гастарбайтерів, якщо ставку зроблять на них.
Далі після цього посилиться відплив з країни вже не тільки кваліфікованих, а вже і низькокваліфікованих працівників. Далі збільшиться потреба в гастарбайтерах. Далі..... Піде по другому колу.
Тобто коли нам волають"ми не виживемо без мігрантів" – знайте, що це волають або ті, хто хоче законсервувати поганий інвестиційний клімат для більшості, законсервувати бідність працюючих. Це шлях знов у сировинну економіку і т.п.
Або волають ті, хто не дивиться далі свого носа.
Після Перемоги щонайменше 2 мільйони співвітчизників будуть шукати собі роботу в Україні. Хто це такі: демобілізовані, робітники зруйнованих підприємств та розорених податками бізнесів, ті, хто наважився повернутись.
Якщо нічого не зміниться в нашій державі на краще у ставленні до власного громадянина, з цих двох мільйонів щонайменше півмільйона доволі швидко виїдуть за кордон у пошуках більше гідних умов. Тому на ринку праці залишиться щонайменше півтора мільйони вільних робочих рук. Якщо й буде дефіцит робочої сили, то він буде структурний. Тобто потрібний зварювальних 5 розряду, а є цілих три - але третього.
У цих обставинах форсоване залучення гастарбайтерів буде мати єдиний потужний наслідок: консервацію бідності та низьких зарплат.