Богдан Данилишин, академік НАН України

Уже кілька місяців увага всіх прикута до подій, пов'язаних з коронавірусом. На мій погляд, другою за рівнем уваги була ситуація на ринку нафти. Жорстке протистояння Саудівської Аравії і Росії завершилося підписанням угоди про зниження видобутку нафти, яке багато хто називає історичним. Про передісторію цього, наслідки, в тому числі і для України - в цій статті.

Пам'ятаю, що 1 квітня промайнуло повідомлення - вартість бареля російської нафти Urals з фізичною поставкою, тобто не "паперової", а реальної нафти, впала нижче 10 доларів. Спочатку подумав, що це першоквітневий жарт. Перевірив в спеціалізованому джерелі Argus - ціна фізичної поставки експортних партій Urals в порту Усть-Луга в цей день становила 8,95 доларів за барель. Це був мінімум з березня 1999 року.

Історія розпочалася 6 березня, коли у Відні відбулося засідання так званої ОПЕК + (до членів формалізованого картелю увійшли ще кілька великих світових видобувачів нафти). Розглядали можливість продовження обмежень на видобуток нафти від 2016 року. У січні того року нафта падала до 26-28 доларів за барель і розгорнути ціни вдалося тільки після обмеження видобутку. На початку березня 2020 року домовитися не вдалося через демарш Росії, яка визнала подальше падіння цін стратегічно вигідним для себе - в плані тиску на зниження цін на видобуток сланцевої нафти в США.

Але в гру тут же вступила Саудівська Аравія, яка аби провчити Росію, різко наростила видобуток нафти і почала надавати знижки покупцям, тим самим витісняючи РФ з ринку. А потім внаслідок падіння світової економіки через антикоронавірусні обмежувальних заходи попит на нафту став значно нижче очікуваного. За різними оцінками, в березні попит скоротився на 20-30%. Це призвело до падіння ціни нафти до 20-25 доларів за барель, а в окремі дні і до рівня в 10-15 доларів в залежності від сорту.

Російське керівництво не було готове до такого розвитку подій - бездефіцитність держбюджету РФ забезпечує середньорічна ціна нафти в 46 доларів за барель. Саудівську Аравію тривалі низькі ціни на нафту теж не влаштовували, оскільки її бюджет балансується при ціні 80 доларів за барель. Але стратегія "саудитів" була спрямована на те, щоб спочатку витіснити Росію з частини ринку, зайняти її частку, а вже після цього працювати над підвищенням ціни бареля. США теж не задовольняла перспектива неконтрольованого падіння ціни нафти. За даними нафтогазової сервісної компанії Baker Hughes Co., кількість бурових установок в США скоротилося з 800 до 600 за останній місяць. Тому в справу вступив Д.Трамп, який ініціював скорочення видобутку нафти країнами ОПЕК+ на 10 млн. барелів на добу.

В результаті напружених переговорів угоду про скорочення видобутку було досягнуто. Найбільше скорочення буде у Росії і Саудівської Аравії - обидві країни знизять видобуток до 8,5 млн. барелів на добу кожна. Але є важливий нюанс. Для Саудівської Аравії точкою відліку є значно збільшений нею рівень видобутку після того, як глава Міненерго РФ А.Новак 6 березня "грюкнув дверима" на засіданні ОПЕК +. У підсумку виходить, що Саудівська Аравія в реальності скоротить видобуток на 1,4 млн. барелів на добу, а Росія - на 2,8 млн. барелів.

До бюджету РФ нафта закладалася за ціною в 42 долара за барель, що при старих квотах видобутку давало 342 млн. доларів на добу. При зниженому рівні і при поточних цінах - 30-32 долара за барель - добові надходження не перевищать 160 млн. доларів. Така ціна намірів керівництва Росії поставити в складне становище галузь сланцевого видобутку в США (тим більше, що багато американських сланцевих нафтовидобувачів захеджовані від зниження ціни нафти). Мабуть, в РФ забули російську ж приказку - "поки товстий сохне, худий здохне".

Але і це не все. Термін нової угоди ОПЕК + по скороченню видобутку тривалий. При цьому США формальними зобов'язаннями себе не зв'язали, тобто мають свободу дій за умови зростання цін. Зовсім недавно, на засіданні ОПЕК + у Відні, Росія всіляко намагалася уникнути цього. Але кілька днів тому погодилася, підписавши договір на два роки. Чому устремління росіян лише за місяць помінялися на діаметрально протилежні, достеменно невідомо. Можна припустити, що позначилися попередження з боку США про те, що в разі недосягнення згоди учасниками ОПЕК +, Штати будуть змушені ввести санкції проти особливо незговірливих.

Як би там не було, відповідь на питання, хто програв протистояння на ринку нафти, очевидний - Росія. А відправна точка скорочення - 11 млн. барелів на добу - взята лише для того, щоб дати можливість керівництву РФ зберегти обличчя. Адже в реальності Саудівська Аравія скорочує від відчутно вищої бази. Та й вийти з угоди, як показує практика, Росії буде нелегко - Саудівська Аравія успішно "відкатала" методи примусу РФ до миру, а США, якщо буде потрібно, введуть санкції стосовно російської нафти, якщо це допоможе тримати Росію в "нафтової вузді".

У РФ дають різні оцінки наслідків нової угоди щодо зниження видобутку нафти. Мені видається найбільш цікавою думка співвласника Лукойлу Л.Федуна. Він порівняв вплив домовленості в рамках ОПЕК + для Росії з Брестським миром - "коли більшовики в 1918 році були змушені з різних причин піти на угоду з Німеччиною, яка була принизливою і важкою".

Нагадаю, що за умовами Брестського миру, за яким в СРСР закріпився епітет "паскудний", Росія відмовлялася від Прибалтики, України, частково Білорусії, в яких до Першої світової війни проживала третина населення європейської частини Російської імперії.

Україна відновила незалежність через 73 роки після підписання Брестського миру. Незалежність, яку раніше ставив під сумніви наш північно-східний сусід. Чергова поразка Кремля, яке веде до істотного урізання держбюджету Росії, на руку Україні, як жертві військової агресії.

Щодо ціни нафти більшість експертів сходяться на думці - найближчим часом її ціна не виросте, в кращому випадку стабілізується. "Навіс пропозиції" в умовах скорочення попиту через економічну кризу в світі є запобіжником повної заповнюваності сховищ. Але попит ще довго буде залишатися слабким. Для України низькі ціни на нафту мають неоднозначні наслідки.

З одного боку, невисокі ціни нафти і газу (який у ціновій динаміці орієнтується на нафту) дають шанс знизити енергетичну складову в собівартості української продукції. Це підвищить її цінову конкурентоспроможність. А в умовах світової економічної кризи ціна може бути важливим фактором. Головне, щоб отримані кошти власники підприємств спрямували на модернізацію виробництва. Добре б було, якби держава простежила за цим, створивши стимули.

З іншого боку, падіння цін на сировину і commodity, яке зазвичай йде разом зі зниженням вартості нафти, негативно позначиться на українському експорті. Який як був сировинним, так і залишається.

Ще раз згадаю прислів'я "поки товстий зсохне, худий здохне". Справа в тому, що у нас в Україні чимало тих, хто сповідує принцип - сидіти на березі і чекати, коли повз пропливе труп ворога. У нашому випадку це сама деструктивна стратегія! Будемо чесні в парі Росія vs Україна худою є саме наша країна.

Рішучість російського керівництва і підтримка, яку надає йому обдурене пропагандою населення, не дозволяє сподіватися на те, що навіть при різкому погіршенні економічного становища в Росії в короткий час можливою є кардинальна зміна її ставлення до України. Виходом для України буде тільки кардинальне зміцнення обороноздатності. А це неможливо без реальних економічних перетворень, в т.ч. в оборонно-промисловому секторі.

Можна нескінченно сперечатися на тему - чи варто державі підтримувати промисловість, яка у нас практично повністю приватна. Але підприємства ВПК у нас переважно державні, тому саме держава повинна взяти на себе відповідальність за їх розвиток, за зміцнення обороноздатності країни. Запропоновані зміни до держбюджету обходять стороною цю проблему. Але, гадаю, що в умовах кризи це не останній перегляд бюджету, сподіваюся проблему вдасться скоригувати.

Але не тільки в бюджеті можна знайти гроші. І не тільки в грошах проблема - необхідна міжнародна кооперація з іноземними партнерами для українського ВПК через його наростаючу технологічну відсталість, що неприпустимо в умовах воєнного протистояння з Росією. Україні необхідно продовжувати максимально активно переключатися на військово-технічне співробітництво з країнами НАТО. Саме там ми знайдемо і фінансування, і технологічну підтримку, яка дозволить українському ВПК випускати найсучаснішу продукцію, причому не тільки для потреб власної армії, а й на експорт.