Муса Магомедов, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку

 

Коли торік у розпал битви за Київ Володимир Зеленський порадив росіянам вивчати слово “репарації”, в Кремлі сприйняли пропозицію у якості жарту. Утім минув рік і вимога щодо виплати репарацій вже не сприймається Кремлем настільки смішною. Ба більше є однією з ключових умов для завершення війни відповідно до Української формули миру. 

Ближче до вечора за київським часом 19 грудня на християнське свято Водохреща із Вашингтону надійшов недвозначний сигнал: під час слухань в юридичному комітеті Сенату директор робочої групи мін'юсту KleptoCapture Ендрю Адамс заявив, що передача Україні конфіскованих активів та коштів, виручених за їх продаж, суттєво полегшить процес відшкодування збитків, завданих російською війною. Мін’юст США прямо пропонує Конгресу передати конфісковані активи рф на відбудову України. Це логічно, зважаючи на те, що збитки, завдані Україні внаслідок російської агресії, вже перевищують 700 млрд доларів. 

Для того, аби хоча б частково компенсувати цю суму, уряд Дениса Шмигаля прагне отримати від 300 до 500 млрд доларів російських активів, заморожених у різних країнах, та використати їх на відновлення держави.

Але Україні потрібні не лише кошти, ми потребуємо повної сатисфакції. Тобто - визнання злочинів та публічного вибачення. Нині морально деградована росія на такий крок точно не піде. Інша справа з репараціями та компенсацією нанесених збитків.

Відповідно до міжнародного права, репарації - це передусім відшкодування матеріальних збитків. Значна частина України лежить у руїнах: окупанти пошкодили сотні тисяч житлових будинків, тисячі шкіл, дитячих садків, об'єктів соціальної, енергетичної та дорожньої  інфраструктури. 

Це «прямі» збитки - те, що ми здатні підрахувати. А ще є непрямі. Ті, яких зазнав, до прикладу, приватний бізнес, недоотримані державним бюджетом доходи. Це ще сотні мільярдів доларів. Таким чином загальні прямі та непрямі збитки внаслідок вторгнення рф вже перевищують трильйон доларів. І це тільки за 2022 рік. 

Але точкою відліку компенсацій варто вважати не 24 лютого 2022 року, а 2014 рік - початок анексії Криму та війни на сході. 

Чи реально змусити росію заплатити?

Вперше репарації почала сплачувати Веймарська Німеччина після поразки у Першій світовій війні. Після поразки у Другій - на німців були накладені додаткові виплати – при тому, що вони не виплатили попередні. Репарації за Першу світову Німеччина сплатила лише в 2010 році, тобто через більш ніж 90 років після закінчення війни. Репарації за Другу світову здебільшого були списані і ФРН, і НДР ще в 50-х роках минулого століття. Репарації, серед інших, також сплачувала Фінляндія. Ірак заплатив за окупацію Кувейту, а підставою для виплат стали резолюції Ради Безпеки ООН. Тобто, приклади успішної та повної виплати репарацій усе ж існують.

14 листопада 2022 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію щодо забезпечення засобів правового захисту та репарацій у зв'язку з агресією рф проти України. Тоді документ підтримали 94 країни, проти виступили - 14, а 73 країни утрималися. 

Проєкт резолюції «Сприяння правовому захисту та репараціям України» запропонований українською стороною та передбачає визнання державами ООН необхідності створення компенсаційного механізму. Його мета — відшкодування збитків і шкоди фізичним та юридичним особам, які зазнали втрат через російське вторгнення в Україну. Він передбачає, зокрема, виплату компенсацій жертвам війни, родичам загиблих, тим, хто зазнали тортур та сексуального насильства, полоненим та іншим. 

Але експерти визнають, що це рішення має радше політичний сигнал, аніж вагому юридичну силу. Юридично зобов'язувальне рішення про виплату репарацій міг би ухвалити Міжнародний кримінальний суд у Гаазі (МКС). Однак і тут все непросто. 

Який механізм може спрацювати?

Очевидно, що добровільно сплачувати репарації росія не поспішатиме. Тому оптимальним варіантом є конфіскація заморожених активів російських підприємств, що потрапили під санкції, власносності приватних осіб і золотовалютні резерви російського Центробанку. Для цього варто створити спецкомісію та Фонд із залученням міжнародних учасників та спостерігачів, ці гроші розподіляються та направляються у Фонд. 

Але для конфіскації російських активів і переказу грошей в Україну необхідна юридична підстава. Наприклад, судове або арбітражне рішення. Щоправда міжнародної арбітражної комісії досі не існує, а рішення національних судів про вилучення пов'язані з правовими складнощами. І кроки, які зробила наша держава щодо ініціювання виключення рф з Ради безпеки ООН і ухвалення резолюції щодо репарацій – не вирішальні, але дуже суттєві в цьому питанні. 

Юридичну складову саме зараз намагалися вирішувати наші союзники. Питання часу. 

А от чого рф ніколи повноцінно не відшкодує – так це безліч людських життів, які відібрала. 

Немає прецеденту у світовій історії, як компенсації за втрату людського потенціалу. А саме його Україна втратила найбільше: майже 10 мільйонів тих, хто виїхав через війну (а це жінки з дітьми), загиблі від атак тощо. На відбудову країни піде, два-п'ять років. Але на відновлення потенціалу України можуть піти десятки років. 

Звичайно жодні репарації не покриють в повному обсязі втрати, які понесла Україна у цій війні. Але почати варто саме із них. Завдання – переконати міжнародне співтовариство якнайшвидше створити для цього необхідні  механізми.