Ексклюзивне інтерв'ю голови Верховної Ради Руслана Стефанчука агенству "Інтерфакс-Україна"

Текст: Олена Савченко, Олександр Трохимчук

 

— Міністр оборони Олексій Резніков в інтерв'ю виданню АрміяInform заявив, що витрати на озброєння української армії треба збільшити вдесятеро порівняно до тих коштів, які закладені в держбюджеті. А як ви вважаєте, чи є достатньою передбачена сума? Якщо ні, то де взяти кошти, аби збільшити фінансування?

— При підготовці бюджету всі міністерства та відомства разом формують проект кошторису, відповідають за нього. Скажу відверто: до мене ніхто з міністрів не звертався з тим, що на його напрям закладено мало коштів. Думаю, якби ці питання міністерства чи відповідні профільні комітети Верховної Ради починали порушувати до ухвалення бюджету, то це можна було б якось вирішити.

Але якщо, наприклад, міністр Резніков, який ще лише місяць працює на своїй посаді, не повністю встиг зорієнтуватись, але бачить, що є реальна додаткова потреба на переозброєння, щоб воно відповідало затвердженій стратегії про оборону України, то дуже важливо сформувати ці бюджетні пропозиції, враховуючи те, що ми ухвалили законопроект №5600 і додаткові надходження до бюджету будуть. До того ж, враховуючи те, що ми можемо отримати від наших потенційних партнерів, а зокрема й Британія мільярд фунтів надасть (на реалізацію торговельних та інвестиційних проектів з України – ІФ), й Сполучені Штати передбачили в своєму бюджеті програму підтримки.

Тож треба просто сісти і порахувати, скільки потрібно – і тоді Верховна Рада може проголосувати зміни до держбюджету, якщо відповідні пропозиції будуть збалансованими, зрозумілими та для цього є підстави. Тому що питання оборони – це пріоритет, базова потреба держави. Бо бувало й так, і тут я хочу не пана Резнікова покритикувати, а його попередників, що виділялося фінансування, а наприкінці року ми бачили певну суму невикористаних коштів, які просто згорали. Тобто наявні надходження повинні раціонально розписуватися й освоюватися до кінця поточного року.

 

— Це ж стосується й Міністерства внутрішніх справ, зокрема Держприкордонслужби, тобто облаштування державного кордону – на це виділено 900 млн грн, чого насправді мало. Чи очікує Рада пропозицій від міністра? Чи є розуміння того, що цих коштів не вистачить на облаштування українсько-білоруського кордону, не кажучи вже про інші його частини?

— Так сталося, що в останні два місяці Україна неочікувано отримала додаткову проблему на 1300 км українсько-білоруському кордоні. Зрозуміло, що це (укріплення кордону – ІФ) – фінанси, причому значні. І, виступаючи на годині запитань до уряду, якраз міністр внутрішніх справ Денис Монастирський сказав, що для закриття цього питання з кордоном (йдеться про будівництво держкордону на ділянках із Росією та Білоруссю – ІФ) потрібно 17 млрд грн. Це величезні гроші. Треба розуміти, звідки їх узяти. І тому була сформована пропозиція стосовно того, що першочергово необхідно для поліпшення безпеки, і визначена саме та сума, про яку ви згадали. Тобто перший, так би мовити, транш ми передали, а вже за результатами його освоєння будемо розуміти інші потреби, пов’язані з облаштуванням кордону. Але варто також визнати: протягом 30-ти років у нас залишаються незакритими багато питань щодо демаркації кордону взагалі. Тобто за 30 років у нас не була створена безпекова ситуація на кордоні, і вперше це почало вирішуватися зараз і, на превеликий жаль, дещо пізно. Але ми готові й до фінансового, й до організаційного забезпечення. А тому дуже важливо, щоби профільний міністр своєчасно інформував Верховну Раду про необхідність виділення тих чи інших коштів і презентував програму дій. Поки ж, представлена міністром Монастирським програма потребує величезних грошей.

Практично щодня я на зв’язку з керівником МВС із цього приводу. Бо, наприклад, наших польських і литовських колег хвилює, чи зможе Україна втримати свій кордон. Це ми обговорювали, зокрема, з колегами у Варшаві, і я тоді ж зв’язувався з міністром Монастирським – і отримав від нього запевнення, що наша держава це може. Тому що за цей період було лише два затримання (українців за пособництво у перетині кордонну незаконним мігрантам на кордоні з Білоруссю – ІФ). Був також ще один випадок, коли підійшла група, побачила наших прикордонників і відійшла. Тобто більше схожих загроз не виявлено. І Верховна Рада, і я особисто щодня моніторимо ситуацію на кордоні з Білоруссю. У разі визначеної необхідності парламент готовий працювати 24/7, для нас не проблема працювати і у вихідні дні, і вночі.

 

— Наскільки, все ж таки, високими є загрози, що можуть спричинити запровадження в Україні надзвичайного або навіть воєнного стану?

— Ці питання чітко регламентовані законодавством. Я дуже не хотів би, щоб ми у заголовках новин починали лякати людей можливістю запровадження надзвичайного чи воєнного стану, тому що це крайні речі, які можуть застосовуватися в державі. Так, у багатьох країнах Європейського Союзу вони активно застосовуються. Наприклад, у зв'язку з пандемією. Але ми в будь-якому разі будемо контролювати ситуацію, і в разі необхідності парламент готовий зібратися, працювати 24/7 і ухвалити відповідні рішення за тією процедурою, що визначена в законі.

Водночас, коли два роки тому я вніс ідею про можливість онлайн-голосувань у Раді, багато колег відразу сприйняли її негативно, що, мовляв, це неправильно, що це приниження прав опозиції. Але треба враховувати, що у світі сьогодні – ціла низка викликів, які ми не можемо спрогнозувати. Наприклад, може так статися, що через пандемію у парламенті не збереться 226 депутатів або щось станеться з приміщенням внаслідок якоїсь умовної воєнної агресії на Грушевського, 5. Ми – єдиний законодавчий орган, і в нас немає варіанту, щоб у випадку чого таки зібратися й ухвалити важливе для держави рішення. Можна ж навіть обмежити перелік рішень, які можуть увалюватися в такий спосіб.

Ми-от повернулися з Польщі – там цілком передбачена система онлайн-голосувань, тобто можна голосувати, як будучи особисто присутнім на засіданні, так і в онлайні, так і комбінованим способом. У нас же дивне сприйняття, яке стосується взагалі системи виборів, системи голосування. От, маючи ніби загальне право виборів або голосування як права кожного народного депутата, ми його обмежуємо. Так, якщо ми говоримо про вибори, то відповідне право на участь у них має насправді не кожен громадянин, а лише той, хто в конкретний день може знайти гроші на квиток, приїхати в конкретне місце, де він зареєстрований чи внесений до списку реєстру виборців, у конкретний час прийти, проголосувати та вкинути бюлетень до урни. Це загальне право? Ні. Тому що право як таке мають усі, а от можливість його реалізувати – далеко не кожен.

Те ж стосується й депутатів: кожен має право на голосування при прийнятті рішень, але парламентарій позбавляється його, якщо захворів або перебуває у відрядженні. Всі європейські парламенти вже відійшли від цієї традиційної процедури. Навіть британський парламент: щодо деяких законопроектів там передбачена можливість голосування за допомогою системи чи то електронних листів, чи то системи онлайн-голосувань, чи то відеозображення. І я дуже хотів би, щоб у нас був запобіжник на випадок чого і ми зберегли функцію й інституційність парламенту. Бо це стабільність влади, стабільність прийняття рішень у державі. Для мене це дуже важливо, і ми чекаємо, що польські колеги мають прислати для ознайомлення свій законопроект, ми хочемо подивитись, як у них це діє. Окремо я веду переговори з Петом Коксом (колишній президент Європейського парламенту Пет Кокс – ІФ) щодо делегації в парламенті Європейського Союзу та з іншими парламентами, щоб вивчити їхній досвід.

 

— Це продиктовано, вочевидь, недовірою до влади. Бо коли йдеться про запровадження електронного голосування, то частина депутатів або людей стверджує про небезпеку фальсифікації.

— Абсолютно погоджуюсь. Питання – не лише в довірі, і я пояснював це всім: онлайн-голосування не є юридичним питанням, а технічним. Якщо в нас буде довіра до результатів технічних, то юристи просто опишуть формулами, як воно має діяти, і вона вже представлена. Думаю, міністр цифрової трансформації найближчим часом представить концепцію: як він це бачить і які технічні рішення для цього потрібні. Якщо ми матимемо гарантію від провідних компаній і технічне рішення, до якого буде довіра, то варто спробувати на якомусь рівні почати впроваджувати. Не треба тільки пересмикувати, нібито депутат не прийде до зали засідань, бо хоче поїхати на море. Я третій рік не можу нікуди поїхати нормально відпочити! (сміється) Але питання не в цьому, а в тому, щоб у критичних ситуаціях ми мали запобіжники.

 

— І при цьому повинен бути міжнародний контроль за якістю…

— Звісно, ця система повинна мати всі стандарти якості саме технологічного характеру, бо якщо не буде довіри, то цей механізм не вдасться запровадити.

 

— Тим часом у залі засідань Ради вже не вперше загоряються пульти для голосування народних депутатів. Зокрема 18 листопада через це ви мусили достроково закрити пленарне засідання. Як плануєте вирішувати цю проблему?

— Ми з колегами зараз працюємо над змінами законодавства щодо парламентського права, які передбачатимуть у тому числі й питання, пов’язані з технічним забезпеченням Верховної Ради. Я знаю, що комп’ютери, які стоять (за столом президії парламенту – ІФ) у мене, в Олександра Сергійовича (перший заступник голови Ради Олександр Корнієнко – ІФ), в Олени Костівни (віцеспікер Олена Кондратюк – ІФ), вони, якщо я не помиляюся, 2000-го року випуску, а програмне забезпечення – 2002-го. Для комп’ютерної техніки 21 рік – це всесвіт! (сміється)

Ми запланували й дуже хочемо технічно переобладнати залу засідань Верховної Ради, але розуміємо, що це можна зробити тільки під час тривалого канікулярного періоду. Думаю, що влітку це питання може бути вирішене. Я знаю, що проведені вже певні переговори з Bosch, із компанією Cisco, яка займається відповідним технічним забезпеченням. Тому якщо буде згода в залі, то ми обов’язково маємо провести переобладнання зали передусім технологічно, а потім – і робочих місць депутатів.

 

— Тобто у депутатів з'являться нові комп’ютери?

— Уже зараз вони користуються планшетами. Але оновлені робочі місця будуть оснащені й комп’ютерами, й розетками, й wifi-модулями, і електронними пристроями для голосування. До того ж система голосування буде не тільки такою, що реагує на тепло, – ми зараз визначаємо, чи це буде Face ID (сканер 3D форми особи, який був розроблений компанією Apple – ІФ), чи за відбитком пальця. Тому що тепловий не є індивідуалізуючою ознакою. І ми повинні це також враховувати, щоб забезпечити боротьбу з "кнопкодавством" у Верховній Раді, чого вже немає. Цьому сприяє і запровадження кримінальної відповідальності, й уведення сенсорної кнопки, й те, що народні депутати обмежені одержати заробітну плату, якщо вони не беруть участі в голосуваннях. Повірте, це дуже великий стимул, тому в пленарну п’ятницю у нас у залі є люди! (усміхається)

— Стосовно міжнародної політики: чи має Україна взагалі діалог із американським Конгресом? Якщо так, то наскільки він активний у сенсі співпраці наших депутатів із конгресменами, сенаторами, адже як виявилося, підтримка Конгресу США зараз справді необхідна України.

— Одним із пріоритетом у своїй роботі я визначив налагодження міжпарламентських зв’язків з усіма країни. За два місяці роботи на посаді голови Верховної Ради України я вже здійснив перший візит до польського парламенту, ми постійно на зв'язку з парламентарями балтійських держав. Але чи не найважливішим для нас є спілкування саме з парламентом США, і ми вже ініціювали цілу низку зустрічей. Сподіваюсь, що відбудеться зустріч на рівні спікерів, тому що особисті контакти важать дуже багато.

Ми постійно використовуємо й інші канали спілкування. Наприклад, коли підтримувалися санкції проти "Північного потоку", я звертався до конгресменів у тому числі й у Twitter. Крім того, ми дуже плідно співпрацюємо на рівні наших комітетів, які займаються міжнародною політикою. Водночас у наших планах – підняти на абсолютно новий рівень відносини між українським парламентом і парламентами Сполучених Штатів, Канади, Британії та Європейського Союзу. Це ті чотири пріоритети, над якими ми будемо працювати. Власне, дипломатичні служби вже працюють над налагодженням цих зв'язків. Думаю, найближчим часом ми отримаємо цілу низку безпосередніх контактів. Я вважаю, що за всі 30 років незалежності Україна дуже мало використовувала саме міжпарламентське співробітництво. Тобто ми зараз працюємо над поліпшенням цієї ситуації, і сподіваюсь, результати будуть уже на початку наступного року.

 

— Ще одне питання з "безпекового блоку". Верховна Рада 2 грудня продовжила на рік дію закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. Раніше в парламент також було внесено законопроект про перехідний період. На вашу думку, наскільки можливий розгляд цього законопроекту, бо він певним чином уточнює деякі позиції України, проти чого виступають наші опоненти?

— Так, ми технічно продовжили на рік дію закону про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО. Чи буде він знову пролонговуватися, залежатиме від того, яким буде загальне узгодження щодо того механізму, за яким ми будемо рухатися надалі. Щойно це буде узгоджено з нашими міжнародними партнерами, бо вони виступають гарантами у наших перемовинах, тоді ця формула буде внесена в зал і проголосована. Поки ж ми діяли з безвиході, бо треба було швидко проголосувати, щоб не втратити час. Наскільки знаю, цей механізм напрацьований у законопроекті про перехідний період, але спочатку має відбутися дискусія в комітеті, треба поговорити з фракціями, і лише після цього виносити законопроект на розгляд у залі. Ми не можемо дозволити собі таку розкіш, щоб вносити та провалювати законопроекти, бо українцям дуже дорого обходиться робота Верховної Ради.

Ми зараз навіть дещо змінили парадигму роботи при плануванні порядку денного. Маємо пропускну здатність парламенту у пленарний період – це 13 годин/тиждень, тому визначаємо щохвилинно, скільки може розглядатися кожен законопроект на пленарному засіданні. А тому формуємо порядок денний не лише задля того, щоб у ньому було, так би мовити, «багато, але поганого», а основні, системні та фундаментальні законопроекти.

 

— А яким є план роботи ВР на крайній пленарний тиждень у 2021 році: які важливі законопроекти плануєте розглянути протягом 14-17 грудня?

— По-перше, маємо зняти всі блокуючі постанови до законопроекту №5600, тому що ми не встигли це зробити до завершення минулої пленарної п’ятниці (3 грудня Рада розглянула 14 із 24-х проектів постанов щодо скасування ухваленого раніше "ресурсного" законопроекту – ІФ). При цьому на порушення Регламенту ми не йшли, щоб продовжити засідання. Тому найближчого вівторка ми найперше закінчимо з розглядом цих постанов. Далі буде ціла низка нагальних для України законопроектів, які необхідно увалити до завершення 2021 року: вони стосуються спрощення набуття громадянства іноземцями, які захищають Україну, питання, пов’язані з АРМА, завершимо з “Дія city”. Також хочемо дати дозвіл на розташування іноземних військ в Україні, бо завжди це питання чомусь голосувалося наступного календарного року. Крім того, буде ряд питань щодо запровадження другого етапу накопичувальної пенсійної системи (в першому читанні), оголошення деяких виборів, призначення членів Нацради з питань телебачення та радіомовлення (маємо три вакансії). Хочемо правильними ініціативами завершити цей рік.

 

— Повертаючись  до "силових" структур, чи є шанси, що законопроект про реформу СБУ буде ухвалений у тому вигляді, який уже напрацювали? Адже дискусії щодо цього документу не припиняються…

— Передусім скажу, що уявлення цього закону не лише передбачається в програмах президента і партії "Слуга народу", а на це справді є політична воля. Розумію, можливо, є певні хиби в цьому документі. Водночас я не виключаю, що є й люди, яким не дуже цікаво ухвалювати такі закони, а тому вони намагаються всіма способами відтягнути їх прийняття. Але сповільнюється його ухвалення, головним чином, з єдиної причини – до законопроекту подано понад 3800 поправок, а розглядати їх усі означає зупинити роботу Верховної Ради більш як на чотири місяці.

Тому Мар'яна Безугла (заступник голови комітету Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки – ІФ) запропонувала розглянути цей проект закону за спеціальною процедурою, відповідно до статті 119-1 Регламенту, щоб ми могли суттєво зменшити кількість поправок. Я в той же день видав Мар'яні підписні листи, але наскільки знаю, необхідних 150 голосів за підтримку цієї спецпроцедури ще не зібрано. І це пов’язано не лише з тим, що нібито немає підтримки, бо навіть прихильники реформ СБУ запевняють, що саме цей законопроект неможливо проводити за скороченою процедурою, бо є дуже багато нюансів, які треба врахувати в остаточному тексті документу. Так, ми маємо позицію комітету з питань правоохоронної діяльності, члени якого хочуть, щоб положення стосовно Кримінально та Кримінального процесуального кодексів були врегульовані окремим законодавчим актом. Але для цього треба повторне рішення комітету, що займе ще 10-14 днів. Разом з тим, хочу підкреслити, що змістовно, тобто з фундаментальних і концептуальних питань, викладених у документі, суперечок не виникає.

Зрозуміло, що до кінця цього року ми не приймемо цей закон. Але в період між новорічними святами планую зібрати всі сторони і ми разом вирішимо, як вийти з цієї ситуації. Фокус не на тому, щоб просто внести цей законопроект до зали засідань, а на необхідності проголосувати за нього – це важливо. Тому ми маємо обрати лише той варіант, який дасть на табло не менше 226 голосів. Не хочу вангувати, але є висока ймовірність, що до кінця цієї сесії закон про реформу СБУ може бути прийнятий, тобто до кінця січня 2022 року. Якщо ж ні – то на початку наступної сесії, яка розпочнеться у лютому.

 

— Складається враження, що такою кількістю поправок просто гальмують ухвалення закону…

— Звичайно, і це такий парламентський механізм: якщо тобі не подобається законопроект, завали його поправками. І цим поправковим спамом ми вже, даруйте, "чудуємо" всю Європу: там це вже називають поправковим цунамі. І це не та філософія, яка має бути в парламенті. Так, ми готові до дискусії, але просто, умовно кажучи, в 16 тисячах поправок потонуть навіть найцікавіші ідеї.

Наприклад, після того, як  поправками було завалено законопроекти про місцеві державні адміністрації та про столицю, депутати вирішили запустити спецпроцедуру їх розгляду. Тоді фракції запропонували, що нададуть визначну кількість поправок, на яких наполягатимуть, аби не застосовувати спецпроцедуру. Це вже діалог: таким чином із декількох тисяч поправок стало двісті.

Насправді я теж не прихильник застосування спецпроцедури, але на сьогодні це один із небагатьох способів боротьби з поправковим спамом.

 

— Коли може бути ухвалений закон про столицю?

— Думаю, вже після Нового року. Він буде ухвалюватися разом із законопроектом про місцеві держадміністрації, тому що вони один на одного "накладаються". Це ті два законопроекти, які будуть законодавчо завершувати етап реформи децентралізації. А фінальним акордом стане ухвалення закону про внесення змін до Конституції в частині децентралізації – це вже плануємо на наступну сесію.

 

— Коли Рада очікує отримати висновок Венеціанського комісії щодо законопроекту про місцевий референдум? І на коли прогнозуєте його ухвалення?

— Відповідно до листа пана Букікіо (президент Венеційської комісії Ради Європи Джанні Букікіо – ІФ), 28 січня планується попередній висновок щодо законопроекту про місцевий референдум. Ми вирішили, все ж таки, направити його до Венеційської комісії, щоб іти тим же шляхом, як із законом про всеукраїнський референдум. Оскільки ми запроваджуємо в Україні нові етапи народовладдя, то дуже хочемо, щоб ці законопроекти були максимально близькими до ідеальних і отримали підтримку міжнародної спільноти. Сподіваюсь 28 січня отримаємо позитивний висновок щодо законопроекту про місцевий референдум, і вже після цього внесемо його в зал. Очікую, десь на початку наступної сесії ми зможемо розглянути цей документ на пленарному засіданні.

 

— Венеціанська комісія у вересні також узяла до розгляду законопроект про олігархів. Що на сьогодні відомо стосовно отримання висновку до цього документу? І взагалі, яка процедура відбувається після отримання Радою висновку Венеційської комісії: ви розглядаєте ці рекомендації, маєте винести їх на голосування чи просто берете до уваги?

— Звичайно, ми беремо до уваги висновки Венеційської комісії, але також маємо зважати й на українські реалії.

Наприклад, коли ми писали законопроект про всеукраїнський референдум, було дуже багато зауважень Венеційської комісії, які стосувалися заборони для громадян країни-агресора бути спостерігачами на референдумі. З одного боку, це логічна поправка і ми не можемо обмежувати громадян інших країн із точки зору загального міжнародного права. Але в тій ситуації, що склалася в Україні, не внести таку норму в закон – це наразити державу на небезпеку.

Тому ми будемо дуже уважно вивчати те, що надішле нам Венеційська комісія. Зрозуміло, що її висновок носить рекомендаційний характер, але це дуже поважна інституція, тож якщо там будуть висловлені зауваження, врахувавши які, справді можна буде поліпшити законопроект, тоді ми можемо внести їх змінами до цього закону.

Головне – ми не відмовимося від тих кроків, які ми почали впроваджувати у боротьбі з олігархами. Для нас дуже важливо, щоб та система впливу на організацію державної влади, яка є в Україні з 1996 року, була змінена, а діяльність осіб, які будуть визнані олігархами, та спілкування з ними ставали публічними. Багато хто критикує цей законопроект, а в мене відповідь проста: від кого більша загроза національній безпеці – від секретаря сільради чи від олігарха? То чому секретар сільської ради подає декларацію, а олігарх, який має великий вплив на державу, – ні. Більше того, дані останніх досліджень стверджують, що й необхідність декларувати свої зв’язки з олігархами – теж правильна. Але це лише перший крок.

Далі, починаючи з лютого, ми активно займемося напрацюванням антитрастового законодавства, а також питаннями про політичний лобізм, про особливості фінансування політичних партій, про монопольне становище, про медіа. Кабінет міністрів затвердив, здається, в кінці листопада програму напрацювання та розвитку законодавства, що стосуватиметься олігархату.

— Оскільки ви згадали про законопроект про медіа, то не можемо не поцікавитися, коли і в якому вигляді він може бути ухвалений?

— Насправді щодо цього документу – дуже суперечлива інформація: одні медівники говорять, що це смерть журналістики, інші – що це європейські стандарти. Мені треба "зануритись" у це питання, щоб сформувати вичерпну позицію.

 

— На сьогодні в Україні – криза у Конституційному суді. Якими ви бачите шляхи виходу з неї?

— Відбулося два конкурси та було визначено двох переможців на посади суддів Конституційного суду. Це дуже фахові та порядні люди, два шанованих конституціоналісти: президент Національної академії правових наук Олександр Петришин і професорка зі Львова Оксана Грищук. Але я так розумію, що КС зараз не має більшості, щоб провести їх до присяги. Тому я вважаю, що зокрема Верховна Рада має завершити свій конкурс, який чомусь відтягується. Я дуже хочу, щоби найближчим часом парламент скористався своїм правом – призначити свого суддю до КС. Це ненормально, коли в правовій держави не функціонує Конституційний суд. Але функціонувати він має у межах і спосіб, передбачених законом.

Ми покладаємо великі сподівання на законопроект про конституційну процедуру, але знову ж таки, до нього подано понад 1100 поправок, тож ми шукаємо варіанти, як розблокувати його ухвалення, щоб не витрачати місяць-півтора роботи Верховної Ради.

Думаю, і призначення судді КС за квотою Ради, і ухвалення цього закону можуть відбутися вже наступного року.

 

— Коли вже йдеться про судові органи, то екс-президент Віктор Янукович звернувся до Окружного адміністративного суду Києва з позовом до Верховної Ради, в якому вимагає визнати незаконним рішення українського парламенту про своє відсторонення. Чи може ОАСК розглядати цей позов?

— Треба ознайомить із тим, як сформульовано позов. Бо позивні вимоги можуть бути такими, що в них – більше піару, ніж суті. Як адвокат я добре знаю, що будь-яке питання можна сформулювати так, що тобі відмовлять у суді або ж затягнуть справу, а ти натомість усім розповідатимеш: "Я суджуся!" А взагалі, як на мене, дивно скасовувати рішення Верховної Ради в адміністративному суді – це просто не його юрисдикція.

 

— Попереду – непростий зимовий період. Міністерство енергетики ініціювало законопроект про введення тимчасових адміністрацій на підприємствах енергетичної сфери на цей час. На коли може бути запланований розгляд цього документу?

— Наскільки я знаю, цей законопроект ще не пройшов розгляд у профільному комітеті.

 

— Президент вніс до Ради пакет законопроектів про множинне громадянство. Так, жодна з цих законодавчих ініціатив не передбачає внесення змін до Конституції, в четвертій статті якої чітко зазначається: в Україні існує єдине громадянство. Разом з тим закон «Про громадянство України» визначає, що «наявність іншого громадянства є підставою для втрати українського громадянства». Чи не суперечить президентська ініціатива вже чинному законодавству? Також, чи могли би ви додатково розтлумачити, хто не зможе претендувати на множинне громадянство, а також які права зможе мати іноземець, який отримає українське громадянство?

— Загальна ідеологія, яку закладав президент і з якою наша команда йшла на вибори, – це об'єднання всіх українців, яких 65 мільйонів у світі. І ми маємо знайти механізм, який дасть можливість цим людям не просто відчувати себе українцями, а стати громадянами України. Думаю, у кожного бринить у серці, коли ми чуємо голос Квітки Цісик. То от якраз задля таких людей й треба ухвалювати цей закон. Це ідеологічна складова. Зрозуміло, що закон – це лише запрошення до дискусії. У законопроекті є чимало нюансів, які стосуються тлумачення Конституції. Так, стаття 4 Основного закону, яка визначає, що в Україні – єдине громадянство. Я спеціально замовив три лінгвістичні експертизи, бо важливо зрозуміти слово "єдине" означає саме "одне" чи "об'єднане". Бо якщо одне, то значить, що не може бути іншого, а якщо об’єднане, то це означає, що в Україні не може бути окремого громадянства, до прикладу, Хмельницької області, Донецької, Криму. Так-от, у жодній із трьох експертиз немає однозначного висновку.

Що більше, я обговорив це питання з деякими розробниками Конституції. Вони пояснюють, що в статтю 4 закладався запобіжник – щоб не було внутрішнього сепаратизму, щоб не було федералізації.

Яка ж логіка президентського законопроекту? Множинне громадянство не може стосуватися громадян країни, яка визнана агресором. Тому треба заспокоїтись: громадяни Російської Федерації не зможуть мати множинне громадянство в Україні. Хто зможе? Громадяни інших країн, але за умови, що Кабінет міністрів включить їх до переліку країн, із якими у нас може бути подвійне громадянство.

Що ми отримаємо? Потужний дипломатичний інструмент, який дає можливість Україні обговорювати з певними країнами запровадження безвізу або відкриття зони вільної торгівлі. Тобто ухвалення цього закону дасть державі можливість відстоювати свій інтерес, у тому числі на міжнародній арені, запрошуючи українців в усьому світі не просто співати тужливих пісень, а ставати активними учасниками тих процесів, які відбуваються у нашій державі. Як це буде реалізовано? По-перше, вони не втрачатимуть громадянства іншої країни, але щодо політичних питань матимуть визначитись і подати декларацію, в якій вказати, що користуються, наприклад, виборчими правами громадянина України, або ж – що користуватимуться лише економічними правами, зберігаючи при цьому право голосу, наприклад, у США. Цей механізм поки лишається питанням для дискусій, але важливо, що вона вже розпочалася в Україні.

 

— Законопроект про опозицію – чи потрібен він, і коли Рада його ухвалить хоча би в першому читанні?

— Спершу варто уточнити, що йдеться про парламентську опозицію. Я був тим депутатом, який вніс законопроект про опозицію в план законопроектних робіт на 2020 рік. Але мене здивувало, чому цього не зробив ніхто з опозиції. Водночас залишається питання, це має бути окремий законопроект чи зміни до Регламенту? Спочатку я думав, що це повинен бути окремий документ. Але не всі готові на це піти. Тому ми взяли ці напрацювання і цей блок буде відображений у Регламенті Верховної Ради – зараз над цим працює спеціальна робоча група.

По-друге, які ж права передавати опозиції? Ми готові піти й на день опозиції в парламенті, коли будуть ставитися на розгляд законопроекти опозиції (умовно кажучи, це може бути середа), і на чесний і справедливий порядок розподілу комітетів, і розглянути питання створення коаліції, тому що врегулювавши права опозиції, маємо врегулювати й права коаліції, які також не врегульовані в Регламенті.

Регламент має припинити бути складною й незрозумілою книгою, “процедурним джемом”. Регламент – для того, щоб допомагати реалізовувати функції парламенту. Тобто є Конституція, яка передбачає перелік функцій, навпроти кожної з яких має бути таймлайновий алгоритм реалізації. У нас досі дуже багато конституційних положень не відображені в Регламенті. Тому що Конституція була змінена, а тому багато речей випали й не врегульовані в Регламенті.

 

— На сьогодні дискусійним в Україні стає витання про можливість перенесення парламентських виборів із 2023-го на 2024 рік. Чи готові Ви підписатися під депутатським зверненням до Конституційного суду за відповідним роз’ясненням?

— Ні, я не підпишу. Це погано сприймається в суспільстві. Я знаю, що деякі мажоритарники дуже цього хочуть, але я, слава богу, не мажоритарник, тож можу собі дозволити не підписувати таких звернень.

 

— А як ви взагалі оцінюєте координацію роботи в Раді, бо ви ж є тією людиною, яка працює зі всіма фракціями і має формулювати об’єднуючу думку в умовах монобільшості?

— У нас є законодавчо врегульований формат співпраці – це погоджувальна рада, де ми збираємося і я надаю слово всім, і навіть по кілька разів. По-друге, при формуванні порядку денного я завжди продукую думку, що ми повинні позбутись ілюзій, що його формує Голова Верховної Ради. Кожен комітет подає пропозиції до порядку денного – вони просто впорядковуються, причому кожна пропозиція подається з нумерацією пріоритетності.

Окрім цього, я запропонував і ми вперше це апробували – я був на засіданнях практично всіх фракцій і груп, бо попросив запросити мене. Ми з ними чесно поговорили: з кимось – дві години, з кимось – 15 хвилин. Мене цікавило, які є "мозолі" – організаційні, функціональні та законодавчі. Врешті, я виписав перелік питань, про які й не здогадувався.

Була позиція запровадити закритий формат спілкування з прем'єр-міністром, і ми вперше його впровадили. Тобто члени фракцій і груп сказали, що їм замало того часу, який передбачений на годину запитань до уряду у п’ятницю. Тож я запросив прем'єр-міністра, він прийшов, йому ставили надзвичайно складні питання, на які він відповідав протягом двох годин. Водночас ми відразу домовилися, що це спілкування офрек.

— Але вони також хочуть час від часу зустрічатись і з президентом. Чи переказували ви таке побажання Володимиру Олександровичу?

— Він знає про таке побажання! (усміхається)

 

— І наостанок, 3 грудня Рада ухвалила постанову, яка передбачає перерву пленарної роботи аж на чотири тижні – із 20 грудня по 16 січня. Чи справді є потреба в додатковому тижні роботи з виборцями у січні? Бо це вигадає нелогічно…

 

— Так, це нелогічно. Я не голосував за це рішення. Щобільше, я був його противником, але я завжди приймаю те рішення, яке ухвалила Верховна Рада, – такий у мене принцип.