Отто Ватерландер, Головний виконавчий директор - виконавчий директор з трансформації Групи Нафтогаз

 

Вже місяць працює ринок газу для населення, який перетворює споживача газу на клієнта. Тепер українці можуть вільно обирати, у кого купувати газ, а конкуренція стимулює постачальників готувати нові вигідні пропозиції, часом навіть обмежуючи власну маржу. Але недостатнього дати свободу вибору, важливо також встановити рівні умови для усіх гравців. Міжнародний досвід свідчить: конкуренцію треба захищати та стимулювати, особливо, якщо в певних секторах є природні монополії.

Один із перших яскравих прикладів, коли державі довелося втрутитись для конкурентного розвитку ринку, — розділення корпорації Standard Oil Джона Рокфеллера.  До 1911-го вона прямо чи опосередковано контролювала майже все транспортування та переробку нафти в США.

Завдяки монопольному становищу Standard Oil демпінгувала, витискала з ринку конкурентів, скуповувала їхнє майно за безцінь і таким чином повністю контролювала ринок. Наприклад, Рокфеллер таємно володів транспортною компанією Union Tank Car Company та патентом на металеві герметичні вагони-резервуари для доставки нафти. Альтернативою  були вагони-платформи у відкритих дерев’яних бочках, з яких по дорозі нафта випаровувалась та втрачала якість.

Рокфеллер використовував вагони для транспортування власної нафти та здавав в оренду конкурентам, проте — за різними тарифами. Коли  суперники починали будувати свою інфраструктуру та виробництво, його компанія в односторонньому порядку розривала контракти на перевезення. Конкуренти втрачали  кошти і банкрутували, а Standard Oil скуповувала їхні активи майже за безцінь, розширюючи власні потужності та інфраструктуру.

Пізніше Standard Oil примусили розділитися на окремі компанії, а її кейс став основою антимонопольного законодавства США. Такі компанії як, наприклад, Chevron та ExxonMobil, виросли саме в результаті розпаду Standard Oil.

Країни ЄС визнали ризики, які створюють природні монополії в особі власників газотранспортних мереж, та врахували їх при впровадженні конкурентних ринків газу.  Щоб уникнути конфліктів інтересів та зловживань монопольним становищем, ЄС запровадив Третій енергопакет. Він передбачає відокремлення транспортування від продажу газу.  Щоб успішно започаткувати вільний ринок газу та інтегруватися у ринок ЄС, Україна також приєдналася до Третього енергопакету.

Як наслідок,  Нафтогаз відокремився від оператора газотранспортної системи (ГТС). Зараз оператор ГТС — це окрема компанія, де Нафтогаз не має ні управління, ні контролю, а просто є одним із її клієнтів. Спочатку відокремлення викликало багато суперечок та сумнівів у суспільстві: скептики стверджували, що нова компанія може бути збитковою, що це не дасть жодних очікуваних ринкових результатів. Однак, було і залишається зрозумілим, що реальний анбандлінг (відділення) транспортування газу від його продажу дасть Україні нові можливості для розвитку як всередині країни, так і для переговорів на міжнародній арені.  Тепер на загальнодержавному рівні магістральні труби більше непідконтрольні жодному із постачальників і не можуть використовуватись для нечистої гри.

Оператори регіональних газопроводів (облгази) також мали відокремитись від постачальників газу, причому ще в 2015 році. Адже тоді  був прийнятий Закон “Про ринок природного газу”, згідно якого доставка та транспортування не можуть знаходитись в одних руках. Проте  власники облгазів знайшли спосіб обійти закон: облгази створили нові компанії-постачальники (так звані газзбути), які почали займатися продажем газу. Хоч і формально це окремі компанії, вони мають однаковий або майже однаковий склад власників.

До 1 серпня цього року особливих проблем помітно не було. Але коли відкрився ринок і почалась конкурентна боротьба за українських побутових споживачів, ми бачимо тривожні сигнали, що змушують сумніватися у ефективності конкуренції на місцях. Облгази можуть “випадково” повернути споживачів назад у клієнтську базу власних дочірніх фірм, навіть якщо ці споживачі вирішили змінити постачальника. Більш того, попри закриту процедуру зміни постачальника, газзбути якось дізнаються про намір клієнта отримувати послуги від іншої компанії, телефонують та навіть залякують клієнтів відключенням газу.

Усі ці суперечливі явища цілком можуть виявитися “проблемами зростання”, коли учасники ринку тільки вчаться працювати у новій реальності. Однак, такі сигнали мають стимулювати регулятора — Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) — включитися у ситуацію і, можливо, навіть втрутитися для захисту українців від несправедливих дій монополістів.

Ринок газу — це свобода обирати для кожного українця, а захистити цей вибір має держава.