Отто Ватерландер, Головний виконавчий директор - виконавчий директор з трансформації Групи Нафтогаз

Упродовж десятиріч Україна сильно залежала від поставок газу з Росії та від транзиту російського газу до Європи. Ця залежність стала гамівною сорочкою, коли російське керівництво вирішило використати газ у політичних цілях.  

З 2014 року нове керівництво Нафтогазу за підтримки уряду та міжнародної спільноти припинило цю залежність від Росії. Україна позбулася “сучасного рабства”, в якому опинилася через старі контракти з Газпромом і забезпечила новий п’ятирічний контракт на транспортування газу.  

Що далі? Як рухатися далі в сфері забезпечення поставок енергоносіїв українським клієнтам?  

Як забезпечити енергетичну/газову незалежність України у коротко- та середньостроковій перспективі? 

Дехто вбачає вихід у ринку скрапленого природного газу (СПГ); зараз у світі близько 30 постачальників СПГ. Серед них і Сполучені Штати, які мають великі амбіції щодо збільшення експорту СПГ та прагнуть продавати його в Україну. 

Україна вже підтримує імпорт СПГ до Європи, зокрема до Польщі. Польща цілорічно приймає СПГ на своєму терміналі та транспортує газ трубопроводами до українських сховищ. Вільні потужності України дозволяють зберігати газ, поставлений улітку, щоб потім використовувати його взимку. 

Чи варто Україні наслідувати приклад Польщі й собі організувати прямий імпорт СПГ? 

Україна могла б інвестувати в будівництво великого терміналу для імпорту в Чорному морі або використовувати маршрут через Польщу. Але враховуючи фінансові обмеження, Україна має обирати: інвестувати у власні нові запаси газу чи у великий СПГ-термінал та інфраструктуру для доставки конкурентного газу? Відповідь криється у самому питанні. 

Економічний аспект довгострокових 20-річних контрактів на СПГ в Україні спірний, оскільки навряд чи довгостроковий контракт включатиме гарантовану знижку відносно європейських цін. 

Політичний аспект є не менш суперечливим. США можуть здаватися привабливим партнером, але чи хоче Україна повернутися в епоху залежності й підписати довгострокові, негнучкі контракти з положенням “бери або плати”? 

Україна має кращі варіанти. По-перше, сьогодні український газовий ринок дуже добре інтегрований з європейським, а ціни на українському ринку тепер відображають реалії всього європейського ринку. Українці відчувають велику перевагу, оскільки за минулий рік ціни на газ впали майже вдвічі, що безпосередньо відобразилося в платіжках усіх українців. Сукупна вигода для всіх українських споживачів від зменшення цін та теплої зими оцінюється більш ніж у 40 млрд грн в період с січня до травня 2020 року.   

Цікаво, що ціни на довгострокові поставки СПГ зараз на 50-100% вищі за ціни на європейському ринку. Якби Україна зробила ставку на імпорт СПГ, вигода для споживачів була б набагато меншою, а ціни на газ - вищими.  

Україні не треба укладати довгострокових контрактів, щоб купувати газ у Європі.  

Друга альтернатива — налагоджувати співпрацю з Румунією. 

Румунії складно знайти ринки для експорту потенційно великих обсягів газу з родовищ, відкритих  ExxonMobil  у Чорному морі. Україна могла б напряму імпортувати газ з Румунії.  Тісніша інтеграція українського та румунського газових ринків сприяла б підвищенню надійності постачання в обох країнах. 

Румунія вже продемонструвала свій видобувний потенціал  і могла б розпочати поставки набагато швидше, ніж Україна (можливо вже у найближчі 3-4 роки), а Україна з її великими можливостями щодо зберігання могла б у відповідь поділитися ними з Румунією. 

Все актуальнішими для Нафтогазу стають питання зменшення залежності від імпорту газу, збільшення внутрішнього видобутку та скорочення попиту. 

Більша частина доведених запасів газу в Україні вже відкрита для видобутку: На 99% блоків з доведеними запасами, які розробляє Нафтогаз, вже ведеться видобуток. Нафтогаз, як і всі нафтогазові компанії, щороку бореться з природним падінням видобутку. До речі, біля двох третин інвестицій Нафтогазу спрямовані саме на це. 

Тому для збільшення видобутку газу Україна повинна знайти нові запаси. Галузеві прогнози щодо запасів України перевищують 4 трильйони куб. м. Це втричі більше за обсяг ресурсів, які Україна запустила в розробку до цього часу. 

Інвестиції у власний газ можуть щороку додавати 3% до ВВП.  

Через війну з Росією, анексію Криму та частини Чорного моря, сумніви щодо верховенства права в Україні та регуляторну нестабільність лише одна міжнародна нафтогазова компанія продовжує роботу в країні. 

Таким чином, Україна має сама розвідувати нові родовища та інвестувати в них. Після того як будуть знайдені нові родовища, іноземні компанії, можливо, захочуть зайти (повернутися) в Україну: коли буде зменшено ризики, можна зробити більш привабливу інвестиційну пропозицію.  

На тому етапі Нафтогаз та Україна мають запрошувати партнерів і бути готовими поділитися вигодами від зростання видобутку з тими, хто захоче інвестувати разом з Нафтогазом. Причина в тому, що Україна потребує набагато більше інвестиційного капіталу, ніж Нафтогаз чи вона сама можуть забезпечити. 

Також має змінитися роль Нафтогазу. Він має стати організатором пошуку нових запасів, який здійснює первинне інвестування, щоб довести їх обсяг, і який приводить досвідчених інвесторів для прискорення видобутку. Протягом наступних 10 років  Україна має залучати близько 2-3 млрд дол. інвестицій щорічно. А з освоєнням морського шельфу ця цифра буде ще більшою. 

У такий спосіб нафтогазовий сектор може стати однією з основ економічного зростання України, забезпечуючи додаткові 3% ВВП на рік протягом наступних 10 років. Попереду відкривається цікава перспектива!